Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 2-36/10

06 липня 2010 рік                             м. Синельникове

Синельниківській міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді         Михайлова В.А.,

при секретарі             Яришевій Н.В.,

за участю:

позивача                 ОСОБА_1,

відповідача             ОСОБА_2,

представника позивача         ОСОБА_3,

представника відповідача     ОСОБА_4,

представника відповідача     ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл квартири та визнання права приватної власності на 1/2 частину квартири і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Відкритого акціонерного товариства «Агротехсервіс-Синельникове», Територіальної громади в особі Виконавчого комітету Синельниківської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить розділити в натурі квартиру АДРЕСА_1 на дві рівних частини між нею та ОСОБА_2 згідно з правом у спільній дольовій власності та визнати за нею право приватної власності на 1/2 частину квартири за одним з варіантів розділу, оскільки квартира набута нею спільно з відповідачем, після розірвання шлюбу вони не можуть в добровільному порядку вирішити питання розподілу квартири.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на квартиру, посилаючись на те, що в 1992 році йому як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС була надана вказана квартира, де він проживав разом з ОСОБА_1 В липні 2004 року остання, після розірвання шлюбу була знята з реєстрації у спірній квартирі і стала проживати в іншому місці. Пізніше він дізнався про те, що в вересні 2003 року ОСОБА_1 подала від свого та його імені заяву про приватизацію квартири і отримала свідоцтво про право власності на неї. Оскільки вказану заяву він не підписував, а приватизація квартири здійснена з порушенням діючого законодавства, просить свідоцтво про право власності на квартиру визнати частково недійсним і визнати за ним право власності на квартиру.

В березні 2010 року відповідач звернувся до суду в порядку ст. 31 ЦПК України з заявою, в якій від первісного позову не відмовився, проте збільшив свої позовні вимоги та доповнив підставу позову, просить визнати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (квартиру), за адресою: АДРЕСА_1, від 24.11.2003 року недійсним. В якості обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до висновків почеркознавчої експертизи № 281-10 від 17 лютого 2010 року, підпис від його імені в графі «підпис наймача та повнолітніх членів сім?ї» заяви на приватизацію спірної квартири, поданої на ім?я керівника ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове» від 12.09.2003 року, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Позивач ОСОБА_1 у судовому позов підтримала повністю, просила його повністю задовольнити та пояснила суду, що спірна квартира переобладнана нею спільно з відповідачем ОСОБА_2, з двох однокімнатних квартир, разом з ОСОБА_2 вона проживала близько семи років, наприкінці 2003 року після розірвання шлюбу вона пішла жити до іншого місця. В квартирі вона зареєстрована по цей час і право власності на 1/2 її частину вона набула правомірно. З того часу, як почалась масова приватизація квартир, що знаходились на балансі ВАТ «Агротехсервіс-Синельникове», ОСОБА_2 виявив бажання приватизувати квартиру, з цією метою він віддав їй свій паспорт громадянина України і доручив займатись оформленням необхідних документів, документи на приватизацію оформлялись нею відкрито, за участю відповідача. Крім того позивач надала письмові заперечення проти позову, у яких зазначила, що права ОСОБА_2 на квартиру ніяким чином не порушено, від свого права власності на 1/2 частину квартири, яка нею приватизована законно, відмовлятися не бажає, до того ж законодавством України не передбачено випадків реприватизації квартир зі зворотною передачею їх до державного житлового фонду. Оскільки безоплатна приватизація за житлові чеки може бути здійснена тільки один раз, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, позбавить її не тільки права власності на 1/2 її частину, а й права на безоплатне одержання житла, яке нею вже використано в процесі приватизації і не може бути поновлено.

Представник Позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримала повністю, просила його повністю задовольнити та пояснила суду, що ОСОБА_1 не може бути відповідачем по зустрічному позову, оскільки до неї не пред’явлено жодних вимог, просила відмовити в його задоволенні та зазначила, що на даний час в Україні немає закону, який би регулював передачу квартири у власність держави. Посилання ОСОБА_2 на той факт, що квартира була виділена саме йому, як він зазначає у зустрічному позові, жодним доказом не підтверджено.

Відповідач ОСОБА_2, у судовому засіданні позов ОСОБА_6 не визнав, просив відмовити в його задоволенні та задовольнити зустрічний позов, пояснив суду, що він самостійно сплачує за комунальні послуги у квартирі, телефон, вивіз сміття.

Представник Відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав, просив відмовити в його задоволенні, задовольнити зустрічний позов та пояснив суду, що у 2003 році ОСОБА_2 не давав згоди на приватизацію і квартира не була їхнім спільно нажитим майном. На момент приватизації ОСОБА_2 перебував за кордоном, що підтверджується відміткою в його закордонному паспорті. Про приватизацію відповідач дізнався від працівників міліції, за допомогою яких ОСОБА_1 намагалася вселитись до квартири. Проживання у неприватизованій квартирі цілком влаштовує відповідача, тому він бажає, щоб вона була передана у державну власність.

Представник Територіальної громади в особі Виконавчого комітету Синельниківської міської ради у судовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_2 не визнала та зазначила, що приватизація спірної квартири проводилась ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове», оскільки саме це підприємство було органом приватизації, міською радою було тільки видане свідоцтво про право власності на підставі наданих документів. Показаннями свідків доказано, що ОСОБА_2 було відомо про приватизацію квартири з самого початку цього процесу до його завершення, проте він його не оспорював.

Належним чином повідомлений представник ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове» у судове засідання не з?явився з невідомої суду причини, ніяких пояснень по справі та заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив суду, що він є головою правління ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове», з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знайомий. ОСОБА_2 працював на його підприємстві, підприємство дало ОСОБА_2 згоду на зайняття ним квартири, чи надавалася ця квартира одному Фрезе, чи разом з сім’єю, йому невідомо. Питаннями приватизації займалась його заступник ОСОБА_8 Більше ні про які обставини справи йому невідомо.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила суду, що працювала заступником директора з економічних та соціальних питань ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове» до 2004 року, зі сторонами знайома, раніше проживала по сусідству. За своїми посадовими обов?язками вона займалась питаннями приватизації майна, що знаходилось на балансі ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове». На прохання ОСОБА_1 вона передала останній незаповнені бланки на приватизацію квартири, ОСОБА_1 повернула їй заповнені та підписані бланки разом з паспортами, вона засвідчила підпис наймача і членів його сім?ї, порівнявши підписи у паспортах та наданих документах. Після того ОСОБА_2 приходив до неї за копія ми документів на приватизацію та за довідкою про отримання ним квартири як «чорнобильцем». Ніяких претензій, з приводу того, що відбулася приватизація квартири ОСОБА_2 не висловлював, вона надала йому копії документів, що стосуються приватизації, про яку він знав.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила суду, що працювала бухгалтером у ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове» з 1974 по 2005 рік, зі сторонами знайома. Заступник директора з економічних та соціальних питань ОСОБА_8 дала їй бланки документів на приватизацію квартири, для того щоб вона передала їх ОСОБА_2 та ОСОБА_10, після цього вона прийшла до них додому. Вдома були ОСОБА_1, ОСОБА_2 та подруга ОСОБА_1. Вона показала їм зазначені бланки документів та поклала їх на стіл, після чого ОСОБА_2 сказав ОСОБА_1, щоб вона займалась оформленням документів і приватизувала квартиру. Проти приватизації ніхто з присутніх не заперечував.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила суду, що зі сторонами знайома близько 20 років і періодично бувала у них вдома. ОСОБА_2 часто в її присутності заводив розмови про необхідність приватизації квартири. У той час, коли вона була у них вдома, до них прийшли 2 жінки, які принесли документи на приватизацію. ОСОБА_2 у її присутності сказав їм, що нарешті прийшли документи і можна зайнятися приватизацією, точного часу коли це було, вона не пам?ятає. Текст на зазначених документах був машинописний, від руки нічого не було написано. Їй відомо, що квартиру отримували разом ОСОБА_2 та ОСОБА_1, разом вони займались її благоустроєм.

Судом у судовому засіданні були досліджені наступні письмові докази: копія технічного паспорта на квартиру, що знаходиться у власності громадянина ОСОБА_2; копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім?я ОСОБА_2 та ОСОБА_12 від 24.11.2003 року; копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно на ім?я ОСОБА_2 та ОСОБА_12 від 24.11.2003 року; копія свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_13; копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_12; повідомлення КП «Синельниківське МБТІ» № 687 від 15.11.2004 року про вартість квартири АДРЕСА_1; копія витягу з рішення Виконавчого комітету Синельниківської міської ради від 15.06.2005 року № 149, про надання дозволу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на переобладнання квартири; копія висновку про можливість розділу квартири, розташованій в АДРЕСА_1 з кошторисом оцінки виконаних робіт при роздільному користуванні квартирою; повідомлення Дніпропетровського НДІСЕ № 2319-08 про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи по справі; висновок Дніпропетровського НДІСЕ судової почеркознавчої експертизи № 281-10 від 17 лютого 2010 року; інвентаризаційна справа на квартиру АДРЕСА_1; відмовний матеріал Синельниківського МРВ УМВС України в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_2 № 518/06.

Суд, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами письмові докази, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

27 квітня 1985 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яка на той час мала прізвище «ОСОБА_13», 17 липня 2004 року шлюб між ними розірвано.

Під час перебування у шлюбі подружжю з державного житлового фонду була виділена квартира, розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, яка знаходилась на балансі підприємства «Агротехсервіс – Синельникове», де працював ОСОБА_2

24 листопада 2003 року Синельниківською міською радою було прийнято рішення про реєстрацію права приватної власності на вказану квартиру, яке було винесене на підставі документів, що були надані підприємством «Агротехсервіс – Синельникове», яке було на той час органом приватизації. Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.11.2003 року та копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.11.2003 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_12 зазначені власниками квартири по 1/2 частці кожний.

Як встановлено показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_2 був обізнаний про набуття ним права приватної власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку приватизації з державного житлового фонду і це повністю відповідало його волевиявленню. Проте відповідно до відмітки у закордонному паспорті ОСОБА_2, у період з 06 вересня 2003 року по 15 вересня 2003 року знаходився за межами України, тому не мав можливості особисто подати заяву до ВАТ «Агротехсервіс – Синельникове» про передачу квартири у приватну власність 12 вересня 2003 року. Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 281-10 від 17 лютого 2010 року, наданого Дніпропетровським НДІСЕ, підпис ОСОБА_2 в графі «Підпис наймача та повнолітніх членів сім?ї» Заяви на приватизацію квартири, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою. Інший підпис у Заяві на приватизацію квартири виконаний від свого імені ОСОБА_1, що підтверджується належними доказами та не оспорюється сторонами.

Позов ОСОБА_1, підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Положення абзацу п'ятого пункту 6 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок", дозволяють суду у виключних випадках зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити компенсацію учасникові, який виділяється, і без його згоди.

Відповідно до висновку технічної експертизи по справі, враховуючи планування квартири та санітарно-технічні вимоги, розділ квартири АДРЕСА_1 на дві рівні частини неможливий, можливі два варіанти розділу – на 2/5 частини та на 3/5 частини.

Відповідно до першого варіанту розділу, одному з власників на 2/5 частини можливо виділити кімнату 5 площею 12.9 кв.м., в загальному користуванні залишити: коридор І площею 10.70 кв.м., ванну кімнату 2, площею 4.0 кв.м., кухню 3 площею 9.30 кв.м., вартістю 4233 грн. Другому з власників на 3/5 частини можливо виділити кімнату 4 площею 18.9 кв.м., в загальному користуванні залишити: коридор І площею 10.70 кв.м., ванну кімнату 2, площею 4.0 кв.м., кухню 3 площею 9.30 кв.м., вартістю 6350 грн.

Відповідно до другого варіанту розділу одному з власників на 2/5 частини можливо виділити коридор 1 площею 10.70 кв.м., ванну кімнату 2 площею 4.0 кв.м., кухню 3 площею 9.30 кв.м., вартістю 4233 грн. Другому з власників на 3/5 частини можливо виділити кімнату 4, площею 18.9 кв.м., кімнату 5, площею 12.9 кв.м., вартістю 6350 грн.

Для реалізації другого варіанту розділу необхідно виконати зазначені у висновку переобладнання, які потрібно погодити з архітектором міста, встановлення газового котла необхідно погодити в управлінні газового господарства.

Виходячи з того, що погодження управління газового господарства на встановлення у квартирі газового котла в матеріалах справи відсутнє, суд вважає, що відповідно до висновку експертизи, єдиний можливий варіант розділу квартири зазначений експертом під номером 1.

Тому суд вважає можливим виділити ОСОБА_1 2/5 частини квартири, зі стягненням на її користь з ОСОБА_2 в якості грошової компенсації за перевищення його ідеальної частки квартири на різницю вартості в сумі 1058 гривень 50 копійок.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, заявлена ОСОБА_2 у зустрічному позові, у разі задоволення її судом, зумовлює примусову передачу приватизованої квартири у державну власність.

Враховуючи наведену конституційну норму, націоналізація як безоплатне примусове відчуження приватної власності є неможливою, оскільки її проведення суперечитиме Конституції України.

Оскільки власником державного житлового фонду є держава, саме її права як власника приватизованих об’єктів могли б бути порушені невиконанням умов приватизації та/або порушеннями законодавства в процесі приватизації, проте вона не зверталась до суду за їх захистом.

Окрім того на сьогодні відсутні законодавчі акти, які б регулювали питання реприватизації майна, яке було придбане юридичними чи фізичними особами у процесі приватизації, та визначали її поняття, підстави і порядок проведення. Поняття реприватизації немає ні в Цивільному кодексі України, ні в спеціальному законодавстві з питань приватизації.

Заперечення ОСОБА_2, викладені ним у зустрічному позові, ґрунтуються зокрема на тому, що діями ОСОБА_1 порушено право на його проживання у неприватизованій квартирі, такій, яка б належала до державного житлового фонду, та власником якої була б держава, отже ОСОБА_1 за своїм процесуальним статусом не може відповідати по зобов’язанням держави. З позовом до держави, в особі її відповідного органу про надання йому такого права або його поновлення ОСОБА_2 не звернувся та не ініціював перед судом питання заміни неналежного відповідача.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наведена правова норма дає підстави вважати, що набуття права приватної власності на квартиру з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку приватизації з державного житлового фонду є однією із форм правочину.

Відповідно до положень ч.1, ч.2 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. З вимогою про визнання недійсним правочину відносно набуття права приватної власності на 1/2 частку квартири, як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 по даній справі до суду ніхто не звертався і він є дійсним, тому відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, воно вважається набутим правомірно, на підставах, що не заборонені законом. Тому підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 відсутні повністю.

Керуючись ч. 3 ст. 209 ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл квартири та визнання права приватної власності на 1/2 частину квартири - задовольнити частково.

Виділити ОСОБА_1 в натурі 2/5 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з кімнати 5, площею 12.9 кв.м., в загальному користуванні залишити: коридор І площею 10.70 кв.м., ванну кімнату 2, площею 4.0 кв.м., кухню 3 площею 9.30 кв.м.

Виділити ОСОБА_2 в натурі 3/5 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з кімнати 4, площею 18.9 кв.м., в загальному користуванні залишити: коридор І площею 10.70 кв.м., ванну кімнату 2, площею 4.0 кв.м., кухню 3 площею 9.30 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 в якості грошової компенсації за перевищення його ідеальної частки квартири на користь ОСОБА_1 різницю вартості в сумі 1058 (одна тисяча п?ятдесят вісім) гривень 50 копійок.

В решті позову відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Відкритого акціонерного товариства «Агротехсервіс-Синельникове», Територіальної громади в особі Виконавчого комітету Синельниківської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на квартиру – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 72 (сімдесят дві) гривні на користь ДП «Судовий інформаційний центр» за наступними реквізитами: УДК у м. Синельникове ГУДКУ у Дніпропетровській області, ОКПО 23929833, банк одержувача ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО банка 805012, КБКД 22050000, р/р 31215259700034 .

Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 48 (сорок вісім) гривен на користь ДП «Судовий інформаційний центр» за наступними реквізитами: УДК у м. Синельникове ГУДКУ у Дніпропетровській області, ОКПО 23929833, банк одержувача ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО банка 805012, КБКД 22050000, р/р 31215259700034 .

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області, шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, у разі її подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, а у разі її подання – після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не буде скасовано, воно набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий:                                 В.А. Михайлов

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 202, 204, 358, 364 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, суд, -