ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.10.07 об 11:40 год. Справа № А3/228-07/17
Господарський суд Київської області у складі судді Суховий В.Г.
при секретарі судового засідання Деркач Т.Г.
за участю представників:
позивача: Шуть С.С.;
відповідача: Степанов М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Приватного підприємства “КомПакт”
до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі
про визнання недійсним рішення
СУТЬ СПОРУ:
В господарський суд Київської області звернулося з позовом Приватне підприємство “КомПакт” (далі –Позивач) до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі (далі –Відповідач) про визнання недійсним Рішення № 75 від 21.03.2007р. про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно необчислених та не сплачених страхових внесків, у якому він просить суд:
1. визнати недійсним рішення Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області № 75 від 21.03.2007р. про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України та скасувати винесену на підставі цього рішення Вимогу про сплату боргу № Ю-666 від 21.03.2007р.
2. стягнути з відповідача на користь Приватного підприємства “КомПакт” понесені судові витрати, а саме державне мито в сумі 102 грн та інформаційно-технічні витрати в розмірі 118 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, позивач, як суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Тому позивач вважає неправомірним донарахування йому суми страхових внесків з витрат на оплату праці за період з січня 2004р. по грудень 2005р. в сумі 55 740,88 грн та нарахування штрафних санкцій у зв’язку з цим в розмірі 36 753,62 грн.
Відповідач у відзиві № 1059/5-03 від 21.06.207р. проти позову заперечує в повному обсязі посилаючись на те, що позивач в порушення вимог Закону України № 1058-IV, не проводив нарахування страхових внесків у розмірі 32% на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що призвело до заниження нарахованих страхових внесків на загальну суму –66 083,91 грн та просить відмовити в задоволені позовних вимог Приватному підприємству “КомПакт” у повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Київської області (суддя Коротун О.М.) від 18.05.2007р. відкрито провадження у справі № А3/228-07 та призначено попереднє засідання на 22.06.2007р.
Ухвалою господарського суду Київської області (суддя Коротун О.М.) від 22.06.2007р. закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 10.07.2007р.
Позивачем були подані уточнення до позовної заяви, в яких він зазначає, що в акті № 4 від 13.02.2007р. щодо перевірки Приватного підприємства “КомПакт” на підставі якого керівництвом Пенсійного фонду України у м. Славутичі було видане Рішення № 75 від 21.03.2007р. не враховані суми сплачених внесків до Пенсійного фонду України із розрахунку 42% від сум єдиного податку, оскільки відповідно до п. 12.5. Інструкції № 21-1 перевірку на підприємствах в обов’язковому порядку повинна проводитися на підставі бухгалтерського обліку, а не звітів, які подані до Пенсійного фонду України, та просить суд винести постанову, якою визнати недійсним рішення № 75 від 21.03.2007р. про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України від 31.03.2007р., Рішення № 563/2 від 04.04.2007р.
Згідно з розпорядженням голови господарського суду Київської області від 27.07.2007р. справу № А3/228-07 передано до провадження судді Суховому В.Г.
Ухвалою господарського суду Київської області (суддя Суховий В.Г.) від 27.08.2007р. прийнято справу до свого провадження, присвоєно їй № А3/228-07/17 та призначено до розгляду на 24.09.2007р.
24.09.2007р. в судовому засіданні сторонам повідомлено про перерву в розгляді справи на 08.10.2007р.
В судовому засіданні 08.10.2007р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві та поданих уточнень до позовної заяви.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на правомірність прийнятих рішень.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд в с т а н о в и в:
Управлінням Пенсійного фонду України у м. Славутичі була проведена документальна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування Приватного підприємства “КомПакт” за період з січня 2004р. по грудень 2005р.
За результатами перевірки складено Акт № 4 від 13.02.2007р. відповідно до якого встановлено, що позивачем (ПП “КомПакт”) не проведені нарахування страхових внесків у розмірі 32% на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що призвело до заниження нарахованих страхових внесків на загальну суму –66 083,91 грн
На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем складена Вимога № Ю-666 від 21.03.2007р. (далі –Вимога) про сплату боргу в розмірі 92494,50 грн та прийнято Рішення № 75 від 21.03.2007р. (далі –Рішення) про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків в розмірі 36 753,62 грн, у тому числі щодо страхових внесків за період з січня 2004р. по грудень 2005р. –66 083,91 грн.
За результатами розгляду поданої позивачем скарги на рішення № 75 від 21.03.2007р. начальником Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі прийнято Рішення (вих. № 563/2 від 04.04.2007р.), згідно з яким скаргу залишено без задоволення, а спірне Рішення № 75 від 21.03.2007р. та Вимогу про сплату боргу № Ю-333 від 21.03.2007р. –залишено без змін.
Позовну заяву подано позивачем у зв’язку з незгодою з зазначеними Вимогою та Рішеннями щодо оплати страхових внесків до Пенсійного фонду за період з січня 2004р. по грудень 2005р.
Таким чином, спір виник у зв’язку з тим, що позивач вважає спірне рішення та вимогу незаконними та заперечує факт виникнення правопорушення, а відповідач проти цього заперечує.
Дослідивши матеріали справи, у тому числі подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги Приватного підприємства “КомПакт” (позивача) є необґрунтованими і задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Позивач - Приватне підприємство “КомПакт” відповідно до свідоцтв № 1034000277 від 25.12.2003 та № 1034000330 від 15.12.2004 є платником єдиного податку як суб’єкт малого підприємництва-юридична особа за ставкою єдиного податку 10% та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у 2004 і 2005 роках.
Відповідно до ст. 14 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі –Закон № 1058-IV) позивач є платником страхових внесків до Пенсійного фонду України, що підтверджується Повідомленням про взяття на облік юридичної особи від 24.02.2003р., порядковий номер реєстрації –912.
Відповідно до вимог вказаного закону страхувальниками є –роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, –для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 зазначеного Закону.
Згідно з п. 1 ст. 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їхні роботодавці, які відповідно до ч. 1 ст. 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі п. 6 ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом № 400/97-ВР, яким разом із Законом № 1058-IV не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.
В статті 15 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, зокрема роботодавці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).
Отже, позивач відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-IV має подавати звітність, а також нараховувати, обчислювати і сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України.
Частиною 4 ст. 45 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” встановлено, що до набрання чинності законом про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності платники єдиного податку сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону та п. 2 Інструкції № 21-1 “Про порядок обчислення і сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” кожен суб’єкт господарювання повинен своєчасно та в повному обсязі нараховувати та сплачувати страхові внески, ставки страхових внесків визначені р. ХV п. 8 Прикінцевих положень Закону 1058-ІV та відповідно до ст.ст. 1, 3, 4 Закону України № 400-97 від 26.06.1997 року.
Позивач не здійснював нарахування, обчислення та сплату в установлені строки і обсязі страхові внески до Пенсійного фонду України, в результаті чого за ним утворилась заборгованість за вказаний період та до нього правомірно застосовані санкції. Заборгованість відповідача підтверджується Актом перевірки № 4.
Судом перевірено розрахунок сум донарахування за спірний період, який відповідає фактичним обставинам і є обґрунтованим.
Статтею 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 року № 727/98 встановлено пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з ч. 2 п. 4 Перехідних положень Конституції України, Укази Президента, видані відповідно до ч. 1 п. 4 Перехідних положень Конституції України діють лише до набрання чинності спеціальним законом.
Згідно ст. 1, 14, 19 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст. 4 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року, Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, роботодавці (в тому числі і ті, що перебувають на спрощеній системі оподаткування), зобов’язані сплачувати страхові внески.
Оскільки, Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року не має пріоритету перед Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, то повинен застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому закону (аналогічна позиція міститься в Постанові Вищого адміністративного суду України від 19.07.2006р. по справі за позовом Білоцерківського технічного коледжу Товариства сприяння обороні України до Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області про визнання недійсним рішення).
Статтею 5 Закону України № 1058-IV регулюються відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 1 ст. 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть установлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Указ Президента № 727/98 регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами ст. 15 „Прикінцевих положень” Закону № 1058-IV до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення ст. 6 Указу про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, суперечать закону і застосуванню не підлягають.
Статтею 19 Закону № 1058-IV установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат (аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 21.11.2006р. по справі за позовом Дочірнього підприємства „Б.” Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю „К.” до Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці про визнання недійсними рішень, а також в постанові Верховного Суду України від 06.03.2007р. за позовом Дочірнього підприємства “Будкомплект” Акціонерного товариства “Будівельна фірма “Миколаївбуд” до Управління Пенсійного фонду України в Корабельному районі м. Миколаїв про визнання недійсною вимоги).
Отже, коло платників збору, ставки і порядок справляння збору на обов’язкове державне пенсійне страхування врегульовані Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” позивач є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірне рішення та вимогу ухвалено у відповідності з пунктом 4, ч. 9 ст. 106 Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” та п. 9.3.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до ПФУ № 21-1 від 19.12.2003р. на підставі наданих Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” повноважень.
Відповідно до п.1 ч.8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” для відповідних платників збору.
Таким чином, позивач, будучи платником страхових внесків згідно п. 1 ст. 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, зобов’язаний сплачувати їх в розмірах, визначених Закону України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”.
Викладене спростовує юридично неспроможні доводи позивача про те, що статус платника єдиного податку звільняє його від сплати страхових внесків, встановлених Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачений обов’язок саме страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; (п. 2 ч. 2 ст. 17 згаданого Закону України), а вимогами п. 2 ст. 20 цього Закону визначено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 –7, 9, 10, 12 і 15 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до п. 3 ст. 20 цього Закону визначено, що обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Приписами ч. 1 та 2 статті 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу.
Як свідчать матеріали справи, перевірку було проведено на підставі розрахунково-платіжних відомостей по нарахуванням та утриманням по заробітній платі за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р. та даних щомісячних розрахунків сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р., складених самим позивачем.
Наведене спростовує посилання позивача про порушення порядку проведення перевірки з боку органу Пенсійного фонду та про розбіжності щодо донарахованих сум.
Зважаючи на те, що позивачем не обчислені та несплачені страхові внески за період з січня 2004р. по грудень 2005р. загалом на суму 66 083,91 грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування відповідачеві фінансових санкцій на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Таким чином, Рішення № 75 від 21.03.2007р. відповідачем прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням інтересів держави і не тягне за собою порушення прав позивача чи загрозу його законним інтересам. Вимога № Ю-666 від 21.03.2007р. про сплату боргу виставлена відповідачем на підставі зазначеного Рішення № 75 від 21.03.2007р.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити повністю.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги або після закінчення апеляційного розгляду справи і залишення постанови без змін.
Дану постанову може бути оскаржено у 10-денний термін з дня складення у повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги або у 20-денний термін після подання у 10-денний термін заяви про її апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: Суховий В. Г.