АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

    12 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді : Сіротюка В.Г.

Суддів   : Ісаєва Г.А.,

  Синельщікової О.В.,

при секретарі : Антипові Д.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання вичинити дії пов’язані з виплатою підвищеної пенсії, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим на постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 03 лютого 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 03 лютого 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим провести донарахування та виплатити пенсію позивачу з розрахунку її підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком у відповідності до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 12 листопада 2008 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням проведених раніше виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить  рішення суду  скасувати  та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», неврахування положень статті 7  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені у встановлений законом строк звернення до суду.

Такі висновки відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зокрема, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що  дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, це право гарантується Конституцією України.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України і є дитиною війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що відповідач не здійснює нарахування підвищення пенсії, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що право позивача порушено та підлягає захисту.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положення статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком для обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Посилання відповідача на те, що Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян та частина друга статті 54 Закону України  «Про державний бюджет  України на 2009 рік» не визнані неконституційними, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки між сторонами існує спір саме про реалізацію положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як гарантію соціального захисту позивача.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача також не містять законних підстав для скасування рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Згідно статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Абзац 3 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року «Про прожитковий мінімум» встановлює, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат,  виходячи з вимог Конституції України та законів України.

До 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності  Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком визначався на рівні мінімального споживчого бюджету (частина третя статті 19 Закону України від 05 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення»).

Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Згідно частини першої статті 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Вимоги частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно цього Закону, не можуть бути легітимною підставою для  застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум».

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поняття та розмір мінімальної пенсії для виплати підвищення позивачеві, як дитині війни, згідно статті 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначений частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів не може не враховувати положення частини другої статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами статті 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.

Доводи відповідача щодо правомірності дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано судом не взято до уваги, оскільки фінансування цих видатків не є предметом цього спору, питання надання бюджетних коштів для виконання задач Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим у справі даної категорії виходять за межі заявлених вимог в суді першої інстанції.

Безпідставними на думку колегії суддів є також і посилання відповідача щодо нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд першої інстанції не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим.

З огляду на зазначене, положення  частини п’ятої статті 18, частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

При такому положенні рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції згідно статті 308 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  303, 304, 3041, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 03 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

В. Сіротюк Г. Ісаєв О. Синельщікова