ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

   УХВАЛА

22 вересня 2010 р.                                                                                   № 18/5-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кота О.В. - головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р.,

розглянувши  касаційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р.

у справі № 18/5-10

за позовом Приватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
  Дніпропетровська міська рада

про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

  Подана Приватним підприємством "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар" касаційна скарга № 172/10 від 22.07.2010 р. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. не відповідає вимогам розділу ХІІ1 ГПК України з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються докази сплати державного мита.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Порядок і розмір сплати державного мита в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито".

Підпунктом "а" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ставку державного мита з позовних заяв майнового характеру встановлено в розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.). Підпунктом "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ставку державного мита з позовних заяв немайнового характеру встановлено в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" державне мито із  апеляційних і касаційних скарг  на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Водночас відповідно до п.п. 37, 38 Інструкції "Про порядок обчислення та справляння державного мита", розробленої на виконання Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 р. за № 50, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці (про звільнення самовільно зайнятих приміщень, про надання площі в натурі, спори, пов'язані з примушуванням прийняти передаточний баланс тощо), а заяви по спорах, пов'язаних з поповненням недостачі або з вилученням лишку власних оборотних коштів, а також інші заяви по спорах про розрахунки при передачі підприємств, будинків і споруд оплачуються митом за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру. Вартість позову, з якого обчислюється мито, визначає позивач, а у встановлених випадках - господарський суд.

Оскільки спори про визнання права власності незалежно від способу захисту (пред'явлення віндикаційного, негаторного позову чи позови про визнання права) мають вимоги майнового характеру і передбачають в залежності від постановленого у справі рішення зміну належності спірного майна, тому державне мито при поданні таких позовних заяв сплачується у розмірі, передбаченому пп. "а" п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", тобто як із заяв майнового характеру.

Таким чином, державне мито за касаційною скаргою Приватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар" підлягає сплаті як за вимогу майнового характеру з урахуванням вартості спірного майна.

До касаційної скарги у якості доказу сплати державного мита додано платіжне доручення № 866 від 22.07.2010 р. про сплату 42,50 грн., що з огляду на викладене свідчить про сплату державного мита за розгляд касаційної скарги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством України.

Таким чином, надане скаржником платіжне доручення № 866 від 22.07.2010 р. не може бути доказом сплати державного мита у встановленому розмірі.

Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Касаційна інстанція зауважує на тому, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 1113 ГПК України після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4, 6 частини 1 цієї статті, касаційна скарга може бути подана повторно.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 86, 111, п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України, суд

  у х в а л и в:

  Касаційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. у справі № 18/05-10 повернути скаржнику.

  Головуючий  суддя                                                               О.В. Кот

        Судді                                                                                        А.М. Демидова

С.Р. Шевчук