Постанова ухвалена під головуванням підполковника юстиції РИМАРА Є.П.
Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
№ 10-3-2007
УХВАЛА
28 лютого 2007 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С.,
суддів - підполковників юстиції ПОЛОСЕНКА B.C. та ЛАШЕВИЧА В.М.,
з секретарем КУЛІЧЕНКО Н.І.,
з участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції МАССАЛІТІНА В.М.,
розглянув в судовому засіданні матеріали кримінальної справи за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_1 в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 12 лютого 2007 року, відповідно до якої задоволено подання прокурора-криміналіста військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції СУХОВЦЯ В.Й. про обрання відносно підозрюваного ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Як викладено в постанові військового суду гарнізону, ОСОБА_2 підозрюється органами досудового слідства в тому, що він, перебуваючи на посаді начальника фінансово-економічної служби військової частини А-1232, разом з бухгалтером цієї ж служби частини ОСОБА_3, тобто за попередньою змовою групою осіб, шляхом внесення неправдивих даних до відомостей нарахування заробітної плати про нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини А-1232, заволоділи військовим майном - бюджетними коштами на суму близько 120000 гривень, а сам ОСОБА_2 таким же чином заволодів ще близько 80000 гривень. Ці грошові кошти вони перераховували з казначейських рахунків військової частини А-1232 на особові карткові рахунки зазначених у відомостях військовослужбовців частини, які на той час фактично військову службу не проходили, та одержували їх з терміналів банкоматів за допомогою наявних у ОСОБА_2 електронних карток.
Задовольняючи подання прокурора-криміналіста військової прокуратури Центрального регіону України про обрання ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, військовий місцевий суд гарнізону, пославшись на тяжкість злочину, неодноразовість вчинення злочинних дій, їх тривалість, розмір викраденого та втягування у злочинну діяльність іншої особи, прийшов до висновку, що в даному конкретному випадку існує можливість при знаходженні ОСОБА_2 на волі справляти вплив на перебіг слідства та продовження ним злочинної діяльності шляхом намагання знищити докази у справі.
Не погоджуючись з постановою військового місцевого суду гарнізону, адвокат ОСОБА_1. в апеляційній скарзі ставить питання про її скасування та обрання ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. В обґрунтування своїх доводів вона посилається на те, що на час розгляду подання її підзахисний був лише підозрюваним, а сума викрадених саме ним грошових коштів ще не встановлена органами досудового слідства, в зв'язку з чим правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст. 410, ч. 2 КК України є сумнівною.
2
Не враховано судом першої інстанції, як стверджує апелянт, молодий вік ОСОБА_2 та притягнення його до кримінальної відповідальності вперше. Посилання ж суду гарнізону на неодноразовість скоєного її підзахисним злочину вона вважає безпідставним, оскільки цей злочин є тривалим, однотипним, вчиненим одним способом з використанням одного і того ж джерела отримання коштів.
Необґрунтованим, на думку автора апеляції, є посилання суду першої інстанції на небезпечність особи ОСОБА_2, оскільки факт втягнення ним в злочинну діяльність іншої особи ще не доведений і на час розгляду подання ще не було встановлено, яким чином бухгалтер частини ОСОБА_3 стала учасником скоєного злочину.
В матеріалах справи також відсутні, за переконанням апелянта, будь-які дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_2, перебуваючи на волі, ухилятиметься від слідства та суду або перешкоджатиме встановленню істини у справі та проведенню слідчих дій, продовжуватиме злочинну діяльність або намагатиметься знищити докази у справі. Навпаки, як відмічає автор апеляційної скарги, ОСОБА_2 ще до офіційного затримання власноручно написав явку з повинною, в якій визнав свою вину та виклав обставини вчиненого ним злочину, чим сприяв слідству в його розкритті. Що стосується можливості продовження ним на волі злочинної діяльності, то, як вказує захисник, таких підстав не має, оскільки слідчими органами повністю перекрита можливість цієї діяльності вилученням всієї бухгалтерської документації фінансово-економічної служби військової частини А-1232 та проведенням обшуків за місцем проживання підозрюваних.
Далі адвокат звертає увагу, що ОСОБА_2 має постійне місце проживання, на його утриманні знаходиться малолітня дитина, яка з народження тяжко хворіє, маючи вроджену ваду серця та перебуваючи на диспансерному обліку у лікаря-кардіолога, у лікаря-невролога і у алерголога. Крім того, дружина ОСОБА_2 хворіє бронхіальною астмою і іншими соматичними та хронічними захворюваннями, ніде не працює, а доглядає хвору дитину і теж перебуває на його утриманні.
Взяття під варту ОСОБА_2, як продовжує апелянт, позбавило його можливості відшкодувати спричинену ним державі матеріальну шкоду, хоча останній і запевнив слідство та суд, що, перебуваючи на волі, прикладе максимум зусиль для її відшкодування в повному обсязі, назвавши при цьому джерела, які йому допоможуть відшкодувати шкоду.
Підсумовуючи свою апеляційну скаргу, захисник заявляє, що суд гарнізону, в порушення вимог ч. ч. 7 та 8 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», не врахував вік підозрюваного, стан здоров'я його та членів його сім'ї, його сімейний стан, наявність місця проживання, не вивчив характеристики ОСОБА_2 з місця роботи та проживання, не з'ясував соціальні зв'язки підозрюваного, його схильності, спосіб життя, поведінку до скоєння злочину та під час досудового слідства, бажання усунути заподіяну шкоду. Крім того, як стверджує автор апеляції, суд першої інстанції, в порушення п. 15 тієї ж Постанови Пленуму, не мотивував свій висновок і не навів аргументи на користь того, що підозрюваний дійсно ухилятиметься від слідства та суду, перешкоджатиме встановленню істини у справі або продовжуватиме злочинну діяльність. Не обґрунтував суд гарнізону, на думку апелянта, і те, що застосування більш м'якого, ніж взяття під варту, запобіжного заходу може не забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_2
3
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав необхідним залишити апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону не знаходить підстав для її задоволення.
Всупереч доводам апелянта, в постанові судді військового суду гарнізону правильно вирішено питання про застосування до ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки останній підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років. До того ж, такий вид злочину представляє не тільки підвищену суспільну небезпечність, а й створює особливі складнощі в його доказуванні, так як будь-який, навіть незначний, вплив на свідків чи інших осіб не виключає суттєвих перешкод у встановленні істини у справі. Наведені ж апелянтом доводи про відсутність у ОСОБА_2 підстав перешкоджати встановленню істини у справі, ухилятися від слідства та суду чи продовжувати злочинну діяльність не є переконливими, оскільки вони не дають безумовних підстав вважати, що цим буде забезпечена належна поведінка підозрюваного.
Що ж стосується стверджень апелянта про те, що при обранні ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не були враховані вік підозрюваного, стан здоров'я його та членів його сім'ї, його сімейний стан, наявність місця проживання, не вивчено характеристики ОСОБА_2 з місця роботи та проживання, не з'ясовано соціальні зв'язки підозрюваного, його схильності, спосіб життя, поведінка до скоєння злочину та під час досудового слідства, бажання усунути заподіяну шкоду, то вони не відповідають дійсності, оскільки всі ці дані є в матеріалах справи та про них повідомляв сам підозрюваний і його захисник в судовому засіданні під час розгляду питання про обрання ОСОБА_2 міри запобіжного заходу
Отже, не вбачаючи підстав для скасування постанови військового місцевого суду гарнізону та керуючись ст. ст. 165-2, 366, 377 і 382 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 12 лютого 2007 року про обрання ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_1 - без задоволення.