Головуючий: НОВІКОВ О.М.

Доповідач: ДИМАРЕЦЬКИЙ В.М.

№ 11а-18-2007

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2007 року                                                                                  м. Київ

Військовий апеляційний суд Центрального регіону у складі:

Головуючого-генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С.

Суддів: полковника юстиції ДИМАРЕЦЬКОГО В.М.

підполковника юстиції ПОЛОСЕНКА B.C.

при секретарі СОКОЛОВІЙ A.M.

з участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України майора юстиції ШЕВЛЯКОВА Д.В.,

розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 на вирок військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 1 грудня 2006 року, яким колишній військовослужбовець військової частини А-0139 рядовий запасу

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Лихоліти Чорнобаївського р-ну Черкаської обл., раніше не судимий, не одружений, проходив військову службу за призовом Чорнобаївського РВК Черкаської обл. з жовтня 2005 року по листопад 2006 року,

засуджений на підставі ст. 286 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до обмеження волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Як зазначено у вироку, ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за злочин, який ним скоєний при таких обставинах.

19 травня 2006 року, близько 00 годин 30 хвилин, ОСОБА_2, перебуваючи в черговій відпустці за місцем проживання батьків, керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем ЗАЗЛ10307 „Славута" д.н.з. НОМЕР_1, який належить його батькові, порушив правила безпеки дорожнього руху.

Рухаючись в темну пору доби на вказаному автомобілі разом з пасажирами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на прямій ділянці дороги в с.Лихоліти Чорнобаївського району Черкаської області, в напрямку с Червоногірка зі швидкістю близько 60 км/год, ОСОБА_2, порушуючи вимоги п.п.2.3 „б", 12.1 „Правил дорожнього руху", за дорожньою обстановкою не стежив, не врахував її при виборі швидкості і напрямку руху, відповідно не реагував на зміну обстановки. При обгоні автомобіля ВАЗ-2104, який рухався в попутному напрямку, ОСОБА_2 виїхав на ліве узбіччя проїзної частини, де зіткнувся з деревом.

2

В результаті вчиненої ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 отримав несумісні з життям тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Потерпілий ОСОБА_4 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої ключиці зі зміщенням.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1 вважає вирок стосовно ОСОБА_2 упередженим та таким, що підлягає зміні із-за невідповідності призначеного покарання засудженому, неправильного застосування кримінально-процесуального та кримінального закону. При цьому автор скарги, не оспорюючи фактичних обставин справи, вважає, що суд при визначенні міри покарання засудженому не врахував його особу, а саме: внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, у зв'язку з чим він не має фізичної можливості відбування покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі. Судом при визначенні міри покарання не було враховано отримані ОСОБА_2 тілесні ушкодження та не призначено судово-медичної експертизи на предмет можливості чи відсутності протипоказань відбування призначеного йому покарання. Також, на думку, апелянта судом при визначенні міри покарання засудженому не враховано, що інкримінований ОСОБА_2 злочин вчинений з необережності, а не умисно. Крім того, міра покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. В завершенні апеляційної скарги її автор просить вирок суду стосовно ОСОБА_2 змінити, призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України.

В доповненнях до вищевказаної апеляційної скарги адвокат ОСОБА_1 вважає вирок відносно ОСОБА_2 упередженим та таким, що підлягає скасуванню із-за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування кримінально-процесуального та кримінального закону з наступних підстав.

Слідчим військової прокуратури під час стаціонарного лікування ОСОБА_2, без письмового підтвердження медперсоналу про можливість проведення з хворим ОСОБА_2 слідчих дій по кримінальній справі, а також без проведення судово-медичної експертизи на предмет тяжкості отриманих ним тілесних ушкоджень та можливості проведення з ним слідчих дій, 25 липня 2006 року було пред'явлено обвинувачення, і він був допитаний в якості обвинуваченого без участі захисника, що на думку апелянта, суттєво обмежило ОСОБА_2 у здійсненні свого права на захист, чим було грубо проігноровано вимоги ст. 45 КПК України.

Також досудовим та судовим слідством було грубо порушено вимоги ст. 76 КПК України, так як не з'ясовано питання про осудність ОСОБА_2 та можливості застосування до нього примусових заходів медичного характеру зі звільненням від кримінальної відповідальності.

Посилання суду на вчинення ОСОБА_2 злочину в стані алкогольного сп'яніння, як на обтяжуючу обставину, є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи, що підтверджували б наявність в крові ОСОБА_2 алкогольної інтоксикації.

3

При постановленій вироку та визначенні міри покарання ОСОБА_2, суд не прийняв до уваги, що на момент вчинення злочину останній був військовослужбовцем строкової служби і відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України до нього не може бути застосована така міра покарання, як обмеження волі.

В завершенні доповнень до скарги їх автор просить вирок суду стосовно ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу повернути прокуророві на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідача, виступ прокурора, який вважав необхідним вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення, перевірив матеріали справи та обсудив доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону приходить до наступного.

Висновок про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій суд 1-ї інстанції обгрунтував на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема, показів потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, протоколу огляду місця події, висновків судово-медичної та судово-автотехнічної експертиз, а також визнання себе винним у скоєному самим засудженим ОСОБА_2

Відповідно до матеріалів справи слідчі органи і суд дослідили всі необхідні обставини, з"ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи. Проявів упередженості щодо ОСОБА_2, про що стверджується в скарзі апелянта, під час досудового слідства і судового розгляду справи не виявлено.

Підстав вважати, що висновки суду гарнізону не відповідають фактичним обставинам справи також немає. А тому відповідні у скарзі адвоката ОСОБА_1 доводи є необгрунтованими.

Дії засудженого ОСОБА_2 судом 1-ї інстанції правильно кваліфіковані за ст. 286 ч. 2 КК України.

Із матеріалів справи вбачається, що після роз'яснення ОСОБА_2 його прав, як органами досудового слідства так і судом, ОСОБА_2 відмовився від послуг захисника, власноручно зазначивши про це у відповідному протоколі та заяві. У справі відсутні й будь-які дані про те, що ОСОБА_2 заявляв клопотання про призначення захисника. А тому, доводи захисника в апеляції про порушення права ОСОБА_2 на захист є безпідставними.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України: при його обранні суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому обставин, які б у відповідності до вимог п.3 ст. 61 КК України унеможливлювали застосування до ОСОБА_2 покарання у вигляді обмеження волі, не встановлено. А тому, підстав вважати, що суд 1-ї інстанції при його призначенні засудженому, порушив норми КК України не має.

4

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 362, 366 та 377 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -

УХВАЛИВ:

Вирок військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 1 грудня 2006 року стосовноОСОБА_2 залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - без задоволення.