Постанову ухвалено під головуванням Підполковника юстиції ДЯЧУКА С.І.
Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
№ 11а-22-2007
УХВАЛА
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
30 березня 2007 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі:
Головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМША А.С.,
Суддів - підполковників юстиції ПОЛОСЕНКА B.C. та ЛАШЕВИЧА В.М.,
з секретарем КУЛІЧЕНКО Н.І.,
з участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції МУЛЯРА І.М.
та представника постраждалого ОСОБА_1 - громадянина ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні військового суду матеріали за апеляцією представника постраждалого ОСОБА_1 - громадянина ОСОБА_2 на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 2 лютого 2007 року, відповідно до якої задоволено скаргу громадянина ОСОБА_3 на постанову старшого прокурора відділу слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях від 13 грудня 2006 року про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та про порушення кримінальної справи відносно громадянина ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 286, ч. 2 КК України. Зокрема, судом гарнізону вищевказану постанову старшого прокурора відділу слідчого управління Головного управління нагляду від 13 грудня 2006 року скасовано, а в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст. 286, ч. 2 КК України відмовлено.
Згідно з оскаржуваною в апеляційному порядку постановою військового місцевого суду гарнізону, 31 жовтня 2005 року близько 18 години ОСОБА_3, керуючи власним автомобілем АЗЛК-21412, держаний номер НОМЕР_1, рухався по вулиці Кільцевій в місті Чернігові в напрямку села Півці. Неподалік від будинку № 9 по зазначеній вулиці він, побачивши на проїжджій частині дороги пішохода ОСОБА_1, як пізніше з'ясувалося його прізвище, екстрено загальмував і направив свій автомобіль в напрямку правого бордюру, щоб об'їхати цього пішохода. Однак від удару об бордюр автомобіль, яким керував ОСОБА_3, почало розвертати, внаслідок чого задньою лівою боковою частиною транспортного засобу було завдано ОСОБА_1 удар в праву ногу, від якого останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Органами прокуратури, як вказано в постанові суду першої інстанції, неодноразово здійснювалися перевірки обставин цієї дорожньо-транспортної пригоди, за результатами яких приймалися різні рішення, а 29 листопада 2006 року помічник військового прокурора Чернігівського гарнізону, враховуючи дані кількох перевірок, своєю постановою в черговий раз відмовив в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за фактом дорожньо-транспортної пригоди.
Однак, як зазначено в постанові суду гарнізону, наведена постанова від 29 листопада 2006 року була скасована постановою старшого прокурора відділу слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях від 13 грудня 2006 року з мотивів неповної перевірки всіх обставин спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та передчасності відмови у
2
порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 Такими мотивами в постанові від 13 грудня 2006 року визнано не усунення суперечностей в розмірі гальмівного шляху автомобіля АЗЛК-21412, державний номер НОМЕР_1, не врахування під час спеціальних досліджень дорожніх умов на відстані понад 100 метрів до місця дорожньо-транспортної пригоди та відстані, яку подолав пішохід перед ударом.
На постанову старшого прокурора відділу слідчого управління від 13 грудня 2006 року, як відмічається в постанові суду першої інстанції, ОСОБА_3. подав до суду скаргу, в якій просив її скасувати, посилаючись на те, що таке рішення прийнято за відсутності законних підстав, тобто з порушенням ст. 94 КПК України, а саме з однобічною оцінкою матеріалів перевірки, на підставі необгрунтованих припущень та без врахування того, що перевірками не було встановлено факту порушення з його боку правил дорожнього руху чи експлуатації транспорту.
Хоча в судовому засіданні суду гарнізону представник постраждалого ОСОБА_1 - громадянин ОСОБА_2 та військовий прокурор Чернігівського гарнізону наполягали на залишенні без задоволення скарги ОСОБА_3 на постанову від 13 грудня 2006 року про порушення відносно останнього кримінальної справи, однак суд першої інстанції визнав цю скаргу обгрунтованою, а постанову старшого прокурора відділу слідчого управління незаконною, вказавши наступне.
Зокрема, суд гарнізону визнав, що старший прокурор відділу слідчого управління, виносячи 13 грудня 2006 року постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3, діяв за наявності передбачених законом процесуальних приводів для прийняття такого рішення і в межах своєї компетенції, але, разом з тим, недотримався вимог ч. 2 ст. 94 КПК України, які мають імперативний характер, тобто не врахував того, що кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Таких даних, як вирішив суд першої інстанції, матеріалами перевірки не здобуто, а наявна в них і документально підтверджена інформація про обставини дорожньо-транспортної пригоди не може розглядатися як складова обґрунтованої підозри ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286, ч. 2 КК України.
Крім того, суд гарнізону з посиланням на ст. ст. 94 - 98 КПК України, ст. ст. 6 та 7 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 62, ч. ч. 2 та 3 Конституції України, рішення Європейського Суду з прав людини від 25 лютого 1993 року - справа Функе проти Франції, вказав, що постанова про порушення кримінальної справи може породити наслідки, які виходять за межі кримінально-процесуальних відносин, і завдати такої шкоди конституційним правам і свободам, що поновлення їх буде нездійсненним.
Не погоджуючись з постановою військового місцевого суду гарнізону від 2 лютого 2007 року, представник постраждалого ОСОБА_1 - громадянин ОСОБА_2 в своїй апеляції та доповненнях до неї просить її скасувати, як незаконну та постановлену з порушенням чинного законодавства.
В обґрунтування своєї скарги апелянт наполягає, що суд першої інстанції вийшов за межі скарги ОСОБА_3, оскільки останній просив тільки скасувати постанову старшого прокурора відділу слідчого управління від 13 грудня 2006 року про порушення кримінальної справи, а суд з власної ініціативи ще й відмовив в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3, не маючи підстав для прийняття такого рішення і не розглядаючи ніякої заяви про порушення кримінальної справи.
Крім того, суд гарнізону, як вважає автор апеляції, здійснив наступні незаконні дії: безпідставно визнав відсутність фактичних даних про довжину гальмового сліду у розмірі 25,9 метра, хоча такі дані маються;
протиправно вирішив питання з оцінки належності та достовірності даних про довжину гальмівного сліду автомобіля в розмірі 25,9 метра;
· необгрунтовано прийшов до висновку про відсутність фактичних даних щодо порушення водієм Правил дорожнього руху (п. п. 12.2 та 12.4);
незаконно дав оцінку фактичним даним про порушення водієм п. 12.2 Правил дорожнього руху та надав перевагу окремим з них;
3
· безпідставно визнав факт відсутності причинного зв'язку між порушенням водієм Правил дорожнього руху та тяжкими наслідками дорожньо-транспортної пригоди;
· протиправно звинуватив саме пішохода у порушенні Правил дорожнього руху, зокрема, у раптовому виході на дорогу на близькій відстані від автомобіля, перетинанні ним дороги у невстановленому місці, безпідставно надавши перевагу окремим фактичним даним;
· упереджено вирішив справу по суті, а саме визнав винність потерпілого у тяжких наслідках дорожньо-транспортної пригоди, чим фактично визнав невинність водія у тяжких наслідках;
· протизаконно дав оцінку даним щодо розвитку дорожньо-транспортної пригоди (заносу автомобіля);
· безпідставно використав у своєму рішенні в якості доказу відсутності порушень водієм Правил дорожнього руху не складання органами ДАІ протоколу на ОСОБА_3 про порушення ним Правил дорожнього руху у вказаній дорожньо-транспортній пригоді;
· протиправно дав оцінку доказам, зокрема, фактичним даним про довжину гальмівного сліду автомобіля, щодо яких є суперечливі дані, а також не взяв до уваги докази про довжину гальмівного сліду в розмірі 25,9 метра, що могли істотно вплинути на висновки суду про наявність фактичних даних про порушення водієм Правил дорожнього руху і наявність причинного зв'язку між таким порушенням та тяжкими наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Далі апелянт з посиланням на здобуті під час перевірки дані більш детально обґрунтовує вищенаведені ним порушення норм кримінального судочинства, які, як він переконаний, були допущені судом першої інстанції і наполягає на скасуванні постанови військового місцевого суду гарнізону від 2 лютого 2007 року, якою було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3
Заслухавши доповідача, виступ представника постраждалого ОСОБА_1 - громадянина ОСОБА_2 та прокурора в підтримку апеляції, перевіривши надані до суду матеріали та обміркувавши доводи апеляції, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Військовий місцевий суд гарнізону, скасовуючи постанову старшого прокурора відділу слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях від 13 грудня 2006 року про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 286, ч. 2 КК України, і одночасно, відмовляючи в порушенні кримінальної справи відносно останнього, дійшов помилкового висновку про відсутність законних підстав для порушення даної справи.
Зокрема, в матеріалах перевірки по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 31 жовтня 2005 року з участю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, є істотні суперечності у вихідних даних щодо довжини гальмового шляху, за якими проводилися автотехнічні дослідження. Ці суперечності можуть бути усунуті лише під час проведення досудового слідства. Більш того, проведеними раніше прокурорськими перевірками не були встановлені інші необхідні фактичні дані, в тому числі і відстань, яку подолав пішохід з моменту виникнення небезпеки. На все це правильно вказується в зазначеній постанові старшого прокурора відділу слідчого управління.
Крім того, детально обставини даної дорожньо-транспортної пригоди та їх повнота і об'єктивність можуть бути здобуті шляхом допитів свідків з попередженням їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази, а пояснення очевидців дорожньо-транспортної пригоди, які, до того ж, мають суттєві суперечності між собою, не можуть бути належними доказами в кримінальному судочинстві. Без досудового слідства, яке може проводитися тільки за наявності порушеної кримінальної справи, усунути суперечності в поясненнях очевидців пригоди не визначено кримінально-процесуальним законодавством. Це є можливим на досудовому слідстві шляхом проведення очних ставок,
4
відтворень обстановки та обставин події і інших слідчих дій. Саме проведення таких дій мається на увазі і в постанові старшого прокурора відділу слідчого управління від 13 грудня 2003 року. При цьому, даний прокурор мав не тільки достатньо приводів для порушення кримінальної справи, що фактично визнав суд гарнізону, але він і мав для цього відповідні підстави, тобто достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст. 286, ч. 2 КК України. Так, хоча органами Державтоінспекції не складався протокол про порушення ОСОБА_3. Правил дорожнього руху, але це не виключає можливості порушення ним цих Правил, якщо виходити з того, що останній в населеному пункті керував автомобілем зі швидкістю понад 70 км/год. Про можливу таку швидкість руху вказується у висновку автотехнічного дослідження. Іншою підставою для порушення кримінальної справи є спричинені під час дорожньо-транспортної пригоди тяжкі тілесні ушкодження постраждалому ОСОБА_1 Таким чином, у суду гарнізону не було беззаперечного підґрунтя для скасування вищезгаданої постанови старшого прокурора відділу слідчого управління.
Що стосується доводів апелянта, то їх слід визнати слушними, оскільки в них мова ведеться про повне, об'єктивне та всебічне з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так як суд першої інстанції при розгляді даних матеріалів дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх даних, які вказують на наявність в діях ОСОБА_3 ознак злочину, то постанова цього суду від 2 лютого 2007 року підлягає скасуванню, а справа направленню військовому прокурору для продовження досудового слідства.
Керуючись ст.ст. 362, 366, 377 та 382 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу представника постраждалого ОСОБА_1 - громадянина ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 2 лютого 2007 року про скасування постанови старшого прокурора відділу слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях від 13 грудня 2006 року та про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст. 286, ч. 2 КК України - скасувати, а кримінальну справу відносно останнього направити військовому прокурору Чернігівського гарнізону для продовження досудового слідства.