ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

  вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

  ПОСТАНОВА

Іменем України

27 липня 2010 р. Справа №2а-3351/10/7/0170

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В. , при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом   ОСОБА_1         

до   Сімферопольської виправної колонії №102 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим             

про спонукання до виконання певних дій

за участю:

позивач – ОСОБА_1,

від відповідача -  представник за довіреністю Гайдашенко М.Є.,

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Сімферопольської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим та, з урахуванням уточнень позовних вимог  (а.с.80-83) просить зобов’язати відповідача: нарахувати та сплатити заборгованість з матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 3122грн. за 2008р.; сплатити компенсацію за переробку за період з 01.01.08р. по 01.03.09р.; сплатити компенсацію за продовольчий пайок за період з 18.06.04р.по 30.04.09р.; провести нарахування та виплату щомісячної премії 33,3% за січень, лютий, березень 2008р. в сумі 2340,12грн.; перерахувати та сплатити щомісячну премію 33,3%  за період з квітня 2008р. по лютий 2009р. в сумі 8522,92грн.; перерахувати та сплатити надбавку за виконання за виконання особливо важливих завдань та особливі умови служби за період з січня 2008р. по червень 2008р. та за грудень 2008р. в сумі 2758,49грн.; провести перерахунок середньомісячної заробітної плати с урахуванням несплачених сум для подальшої передачі в Пенсійний фонд для перерахування пенсії; провести перерахунок та виплатити індексацію несплачених сум за період з 01.01.08р. по лютий 2009р.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем встановленим діючими нормативними актами щодо нарахування та сплати вказаних видів грошового забезпечення, що на думку позивача порушує його права.

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, в обґрунтування правової позиції надав письмові заперечення (а.с.25-29, 86-90), в яких також просить застосувати положення ст.ст. 99, 100 КАС України з підстав пропуску позивачем встановленого строку звернення до адміністративного суду.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

  Позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 18.04.2004 року по 30.04.2009року, у тому числі з 28.09.2007 року по час звільнення на посаді чергового помічника начальника Сімферопольської виправної колонії №102 (а.с.30-33).

Наказом управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим від 17.04.2009 року №9 о/с майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з зі служби за п.64 «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, через хворобу (а.с.35).

Позивач, вважаючи, що під час проходження служби відповідачем не виконувався обов’язок зі сплати всіх належних видів грошового забезпечення звернувся до  суду з адміністративним позовом.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час звільнення позивача питання грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу регулювалося Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».

Згідно п. 2 вказаної  постанови встановлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується, у тому числі Державним департаментом з питань виконання покарань.

Державним департаментом з питань виконання покарань, на виконання вказаної постанови, був виданий наказ №5 від 12.01.2008 року «Про заходи щодо виконання  постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».

Відповідно до п. 2, п.п. 3.3 наказу Державного департаменту з питань виконання покарань №5 від 12.01.2008 встановлено, що начальникам установ у межах затвердженого фонду грошового забезпечення, з урахуванням професійної підготовки, досвіду, результатів оперативно-службової діяльності встановити особам рядового і начальницького складу конкретні розміри видів грошового забезпечення згідно з додатками до цього наказу.

Відповідно до положень Бюджетного Кодексу України, керівники бюджетних установ не мають права брати зобов’язання понад затверджені кошторисні призначення і створювати бюджетну заборгованість з оплати праці.

Згідно п. 4 наказу Державного департаменту з питань виконання покарань №5 від 12.01.2008, із введенням в дію нової структури та умов грошового забезпечення зберігаються інші діючі умови грошового забезпечення (підвищення, надбавки, доплати) за винятком норм скасованих Указом Президента України від 18.12.2007 року №1234 та зазначеною постановою.

Таким чином продовжив дію наказ Державного департаменту України з питань виконання  покарань від 18.10.2004 року №203 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи», який був на зазначений час основним документом, на підставі якого виплачувалося грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу (скасований наказом Держдепартаменту від 07.10.2009 року №222 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України»).

Згідно п.п. 1.1. вказаної інструкції, грошове забезпечення  складається  з  окладів  грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення. До окладів грошового забезпечення належать посадові оклади та оклади за спеціальним званням. Додаткові види грошового забезпечення включають  надбавки, доплати,  премії,  одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу та грошову допомогу при звільненні. Поряд з окладами грошового забезпечення в обов`язковому порядку виплачуються надбавки  за  вислугу  років  до  окладів грошового  забезпечення,  а  також  грошова допомога при звільненні.

Отже оклади грошового забезпечення, надбавка за вислугу років, грошова допомога при звільненні виплачуються в обов’язковому порядку.

Згідно вимог п. 1.18. вказаного наказу грошове забезпечення  виплачується особам  рядового  і начальницького складу,  які утримуються за рахунок коштів бюджету, у межах асигнувань,  визначених у  кошторисі  доходів  і  видатків установи  на  грошове  забезпечення  осіб  рядового і начальницького складу.

Додаткові види грошового забезпечення встановлюються, нараховуються та виплачуються за рішенням керівника установи в межах затвердженого фонду грошового забезпечення, особам, які мають високі результати в службовій діяльності, високу кваліфікацію та виконують особо важливі завдання.

Таким чином, встановлювленння, нараховування та виплата додаткових видів грошового забезпечення мають встановлюватися, нараховуватися та виплачуватися щомісячно в залежності від отриманих установою асігнувань, результатів службової діяльності за місяць, кваліфікації та особистого вкладу в загальні результати роботи установи.

Згідно до положень Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ не мають права брати зобов’язання понад затверджені кошторисні призначення і створювати бюджетну заборгованість з оплати праці.

Згідно п.п. 1.1. наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 року №203 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» матеріальна допомога є додатковим видом грошового забезпечення. Згідно вимог п. 1.18. вказаного наказу грошове забезпечення  виплачується особам  рядового  і начальницького складу, які утримуються за рахунок коштів бюджету, у межах асигнувань,  визначених у  кошторисі  доходів  і  видатків установи  на  грошове  забезпечення  осіб  рядового і начальницького складу. Згідно п. 5, пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати особам рядового і начальницького складу допомогу для оздоровлення.

Відповідач відзначив, що ОСОБА_1 за такою домогою протягом служби до адміністрації установи не звертався.

За данними відповідача згідно отриманих асігнувань у 2008 році коштів на таку додаткову виплату, як допомога на оздоровлення співробітникам відповідача не висточало у звязку з чим у 2008 році допомога на оздоровлення ОСОБА_1 не нараховувалася та не сплачувалася.

Отже вказане свідчить, що відповідач в силу неповного фінансування та відсутності звернення позивача не мав підстав для нарахування позивачу допомоги на оздоровлення, що свідчить про відсутність допущення порушень з боку відповідача.

Пунктом 13 наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22.10.2004 року №205 ДСК встановлено, що особовий склад чергової зміни несе добове чергування. Також у період добового чергування співробітникам надається не менш ніж 3 години для прийому їжі та відпочинку, цей час не включається до робочого часу. Наказ Держдепартаменту №203 від 18.10.2004 року передбачає ведення табеля кількості годин, відпрацьованих у нічний час.

Матеріали справи не містять доказів несплати відповідачем позивачу надурочного часу робіт відповідно до даних зафіксованих у табелі обліку робочого часу.

Міністерство праці та соціальної політики України щорічно своїми листами встановлює фонд робочого часу на кожний рік. На 2008 рік фонд робочого часу встановлений у кількості 252 робочих днів (лист Міністерства праці та соціальної політики України №6884/0/14-02/15 від 18.09.2007 року). Згідно вимог п. 21 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 для осіб рядового і начальницького складу  встановлюється 41-годинний робочий тиждень. Тобто фонд робочого часу на 2008 рік для ОСОБА_1 складав 252 дні або 2066,4 робочих годин при 41 годинному робочому тижні.

У ході розгляду справи судом встановлено, що у 2008 році ОСОБА_1 фактично відпрацював, або був відсутній на служби через поважні причини (відпустка, лікарняний) – 1935,2 годин.

Таким чином, при річній нормі робочого часу - 2066,4 робочих годин позивач в цьому році відпрацював, або був відсутній на служби через поважні причини 1935,2 робочих годин. (недопрацював 131,2 робочих годин), при цьому отримуючи грошове забезпечення у повному обсязі (без відрахувань).

Отже матеріали справи не містять доказів протиправності дій відповідача з несплати надурочно відпрацьованого часу, що свідчить про відсутність порушень нарахування грошового забезпечення з цього питання.

Згідно до Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, Наказу Держдепартаменту від 05.04.2000 року №54 «Про забезпечення продовольчими пайками осіб рядового і начальницького складу органів та установ, курсантів та слухачів навчальних закладів Держдепартаменту» з 01.01.2000 року призупинена видача особам рядового і начальницького складу органі і установ виконання покарань, як і інших правоохоронних органів пайків та грошової компенсації за них.

Відповідачем вказано, що на виконання цього закону пайки або компенсація за них з часу прийому на службу (01.12.2000 року) ОСОБА_1 не нараховувалася та не сплачувалася.

Як було вказано вище, згідно до вимог Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ не мають права брати зобов’язання понад затверджені кошторисні призначення і створювати бюджетну заборгованість з оплати праці.

Згідно п.п. 1.1. наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 року №203 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» премія є додатковим видом грошового забезпечення. Згідно п 9.2. вказаного наказу «Преміювання  здійснюється  в  межах  фонду  преміювання, створеного в розмірі,  визначеному в розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення (до 33,3 відсотка місячного фонду грошового забезпечення), з урахуванням  фактичних  обсягів  фінансування, затверджених  для  бюджетних  установ  у   кошторисах,  а також фінансових можливостей органів і установ».

Згідно п. 5, пп. 2 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання  здійснювати преміювання осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

Судом встановлено, що премія щомісячно встановлювалася наказом начальника установи. Позивачу вказана премія встановлювалася щомісячно наказом начальника установи в розмірі до 33,3 відсотків грошового забезпечення в межах фактично отриманих обсягів фінансування, а також відповідно до його особистого вкладу в загальний результат служби.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що для встановлення розміру премії, поряд з розміром фінансуваня, має значення оцінка вкладу в результати служби, що може здійснюватися за субєктивною оцінкою керівника, однак ці обставини не є предметом спору по справі.

Згідно п.п. 1.1. наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 року №203 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» надбавка за виконання особо важливих завдань під час несення служби є додатковим видом грошового забезпечення. Згідно п 7.1.1. вказаного наказу «Особам  рядового  і  начальницького складу за рішенням керівника органу чи установи  виплачуються  надбавки  за особливі умови служби, кваліфікацію,  професійний  ризик  та  виконання особливо важливих завдань (надбавки за особливі  умови  служби)  у розмірі   до  50  відсотків  від  окладів  грошового  забезпечення (окладів за спеціальними званнями та посадових окладів). Згідно ч. 2 пп. 1 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання установлювати надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби особам рядового і начальницького складу у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років.

Вказане свідчить про те, що розмір надбавки не є фіксованим, тобто 50 відсотків, а може встановлюватися в розмірі до 50 відсотків.

Судом встановлено, позивачу вказана надбавка встановлювалася щомісячно наказом начальника установи в  розмірі до 50 відсотків грошового  забезпечення в межах отриманих асігнувань, що свідчить про відсутність порушення відповідачем порядку нарахування та сплати даного виду грошового забезпечення.

Індексування грошового забезпечення ОСОБА_1 було здійснено у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про індексацію грошових доходів населення».

За таких підстав, суд приходить до висновку, що діями (бездіяльністю) відповідача не було порушено порядку нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, що свідчить  про необґрунтованість позовних вимог, в зв’язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Суд також зазначає, що відповідач наполягав на застосуванні положень ст.ст. 99, 100 КАС України, в зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Позивач звернувся до суду 12.03.10р.

Правовідносини щодо нарахування та сплати позивачу грошового забезпечення виникли під час проходження позивачем служби у період з 2008 року по час звільнення у квітні 2009р.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Нарахування грошового забезпечення з встановленням додаткових видів грошового забезпечення та отримання його позивачем здійснювалося щомісячно.

Отже позивач знав про розмір свого грошового забезпечення та мав можливість ознайомитися з розміром, порядком та підставами його нарахування відповідачем та, у випадку незгоди з таким нарахуванням, оскаржити дії (бездіяльність) відповідача у встановленому законом порядку та у встановлений законом строк.

Позивачем під час розгляду справи було вказано, що під час служби у нього сформувалася тверда впевненість у тому, що йому не доплачують вищенаведені грошові виплати і порушено його право на оплату праці, але офіційно за вирішенням цього питання він до адміністрації Сімферопольської ВК-102 або до суду не звертався. Він також наголосив, що звертався до адміністрації неофіційно, але йому відповідали відмовою.

Матеріали справи свідчать, що позивачу після звільнення був виданий грошовий атестат, а також довідка про додаткові види грошового забезпечення в 2008 – 2009р.р.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів, що були порушені на його думку неправильним нарахуванням відповідачем грошового забезпечення, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Позивачем не надано доказів поважності причин не звернення до суду у встановлений строк.

Виходячи з викладеного позов не підлягає задоволенню.

Під час судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини постанови.              Постанова складена у повному обсязі 02.08.2010р.

Керуючись статтями  160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Якщо постанову було проголошено у відсутності  особи,  яка  бере  участь у справі,  то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня  отримання  нею копії постанови.

  Суддя                                Маргарітов М.В.