справа 2-68/2009р.  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  23 лютого 2009 року,       Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:  

головуючого:       судді     Котлярової І.Ю.  

при секретарях:     П’ятак О.Л., Богачовій О.В.,  

                Васюхіній І.В.,  

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріального та морального збитку, у зв’язку із нанесенням тілесних ушкоджень, -  

  ВСТАНОВИВ:  

  Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, в обґрунтування якого вказала, що 14.05.2007 року, о 08 годині 15 хвилин, на зупинці громадського транспорту “Машінститут”, вона сіла в автобус, який здійснював перевезення пасажирів за маршрутом № 114, за кермом якого знаходився відповідач ОСОБА_3 На зупинці “квартал Молодіжний” позивачка вийшла з автобусу, щоб пропустити пасажирів, які виходили на цій зупинці, після чого, позивачка спробувала знову зайти в салон автобусу, однак водій закрив двері та защемив їй ногу, чим причинив травму правої ноги. На прохання позивачки про допомогу, відповідач відповів відмовою. Таким чином, неправомірними діями відповідача позивачці спричинений матеріальний збиток, пов’язаний з витратами на ліки, у сумі 28 гривень 55 копійок. Крім того, постійними переживаннями з приводу отриманої травми та душевними стражданнями, позивачці спричинена також моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 1200 гривень. У зв’язку із чим, позивачка звернулась до суду та просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у сумі 28 гривень 55 копійок та моральну шкоду у сумі 1200 гривень.  

В судовому засіданні позивачка підтримала заявлені нею вимоги у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні у повному обсязі.  

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що 14.05.2007 року він здійснював перевезення пасажирів на автобусі марки “Богдан А 144.2”, д.н. НОМЕР_1 по маршруту №114, однак нікому тілесних ушкоджень не заподіював та ніхто із пасажирів, с приводу отримання травми ноги, не звертався. Про даний факт відповідачу стало відомо зі слів працівників Управління транспорту Луганської міської ради та Жовтневого РВ ЛМУ. В ході проведення перевірки щодо цього інциденту, даних, які б підтверджували, що саме дії відповідача спричинили отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, не встановлено. Крім того, у позовній заяві відсутні будь-які докази, підтверджуючи факт погіршення психологічного стану позивачки. У зв’язку із чим, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.  

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.  

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.  

Судом встановлено, що 14.05.2007 року позивачка ОСОБА_2 сіла на автобус, за кермом якого знаходився ОСОБА_3, та який здійснював рух по маршруту №114. На зупинці громадського транспорту “квартал Молодіжний” позивачка вийшла з автобусу, щоб пропустити пасажирів, які мали виходити на цій зупинці, однак у той момент, коли вона спробувала знову зайти у салон автобусу, відповідач закрив двері та прищемив їй ногу. На прохання позивачки допомогти їй, відповідач відмовився. Через деякий був викликаний автомобіль швидкої допомоги, про що свідчить довідка Луганської міської станції швидкої допомоги від 24.11.2007 року, згідно якої у ОСОБА_2, 14.05.2007 року, виявлено забите місце та гематома правої ноги (а.с.23).  

Факт отримання позивачкою травми ноги підтверджується також медичною довідкою від 16.05.2007 року, згідно якої ОСОБА_2 зверталась до міського травматологічного пункту 14.05.2007 року, де їй встановлений діагноз - забите місце та садина правої ноги (а.с.4). Крім того, цей факт підтверджується витягом з медичної картки (а.с.6) та довідкою від 22.05.2007 року, відповідно до якої позивачка пройшла судово-медичну експертизу (а.с.4).  

Крім того, ОСОБА_2 зверталась до Жовтневого РВ ЛМУ із заявою щодо спричинених їй тілесних ушкоджень, та постановою УІМ МОМ-1 Жовтневого РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області від 30.05.2007 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи  за відсутністю складу злочину передбаченого ст..296 КК України (а.с.10).  

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.  

ТОВ “Луганськінтерресурс” до суду було надано довідку згідно якої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно працює в ТОВ “Луганськінтерресурс” на посаді водія автотранспортних засобів 2 класу міського пасажирського транспорту з 01.07.2006 року, згідно із наказом від 01.07.2006 року за №143-к (а.с.35), також було надано до суду копію наказу від 01.07.2006 року за №146-к, про прийняття на роботу ОСОБА_4, у якості касира білетного з 01.07.2006 р. (а.с.51).  

Згідно довідки, наданої ТОВ “Луганськінтерресурс”, 14.05.2007 року перевезення пасажирів на автобусі “Богдан А 144.2” д.н. НОМЕР_1, по маршруту №114, здійснював екіпаж у складі водія ОСОБА_3 та білетного касира ОСОБА_4 (а.с.49), що також підтверджується даними із дорожнього листа № 6940 від 14.05.2007 року (а.с.50).    

Міським комунальним підприємством “Луганськтранссервіс” від 18.02.2009 року за №25 до суду було надано довідку у якій зазначено, що фіксування руху транспортних засобів на маршруті №114 у м.Луганську технічними засобами не здійснюється (а.с.62) та надано копію розкладу руху автобусів по маршруту №114 (а.с.63), із якого вбачається виїзд транспортних засобів з гаражу, прибуття та відправлення з кв.Мирного у м.Луганську, але не зазначається час прибуття до зупинок “Машінститут” та “квартал Молодіжний”, у зв’язку із чим не підтверджуються пояснення відповідача з приводу того, що у зазначений позивачкою час він не міг знаходитися на даних зупинках.  

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що 14.05.2007 року вона здійснювала свої обов’язки, як білетний касир у автобусі “Богдан А 144.2”  
д.н. НОМЕР_1, по маршруту №114, вказала, що ніяких інцидентів з пасажирами автобусу у той день не було, та проїзний документ позивачці ОСОБА_2 вона не видавала. Однак суд має сумніви щодо об’єктивності пояснень наданих даним свідком, оскільки вона є родичем відповідача, крім того, пояснення даного свідка протирічють поясненням як позивача, так і інших свідків, а саме.  

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які пояснили суду, що 14.05.2007 року вони їхали на автобусі “Богдан А 144.2” д.н. НОМЕР_1, по маршруту №114, на зупинці громадського транспорту почули крик ОСОБА_2, якій двір’ю автобуса було защімлено ногу. Також свідки пояснили, що ОСОБА_2 просила водія про допомогу, однак він розмовляв з позивачкою грубо та відмовив у наданні допомоги. Крім того, свідок ОСОБА_6 суду повідомила, що вона здійснила допомогу позивачці, допомогла викликати швидку допомогу, разом із позивачкою проїхала до лікарні та до Управління транспорту Луганської міської ради, де позивачка залишила заяву з приводу неправомірних дій водія маршрутного автобусу №114.  

Суд вважає пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 достовірними, оскільки їх свідчення не протирічуть іншим доказам по справі.  

У той же час суд критично ставиться до заперечень відповідача на позовні вимоги та його ствердження, що 14.05.2007 року під час здійснення ним своїх обов’язків, як водія автобусу маршруту №114, зазначені позивачкою обставини не мали місця, оскільки факт отримання ОСОБА_2 травми ноги при обставинах, зазначених у позовній заяві, підтверджується постановою УІМ МОМ-1 Жовтневого РВ ЛМУ від 30.05.2007 року, медичними довідками як лікарні так і швидкої допомоги, поясненнями наданими позивачкою та свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6, самим же відповідачем не надано належних доказів у підтвердження його заперечень.  

Із наданих позивачкою чеків, вбачається, що для лікування травми ноги нею були придбані ліки на загальну суму 28 гривень 55 копійок, частину з яких, позивачка придбала безпосередньо у день отримання травми, тобто 14.05.2007 року (а.с.8,9).  

У зв’язку із чим, суд вважає вимоги позивачки щодо стягнення матеріальної шкоди обґрунтованими, документально підтвердженими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.  

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених  частиною другою цієї статті.  

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р., зі змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у  приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним  перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.  

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, ступень вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що вимоги позивачки у частині стягненні з відповідача моральної шкоди у розмірі 1200 гривень є завищеними, тому суд, зважаючи на завдану позивачу моральну шкоду, яка виразилась у хвилюваннях позивачки з приводу здоров’я, втрати спокою, враховуючи її вік та те, що вона є пенсіонером, враховуючи той факт, що відповідач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вважає доцільним стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої позивачу грошову суму у розмірі 400 (чотириста) гривень.  

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 51 гривні та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи у сумі 30 гривень.    

Керуючись п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р., ст.ст. 1167, 1195 ЦК України, ст.ст. 10,11,60, 61, 212-215 ЦПК України, суд,  

  ВИРІШИВ:  

  Позовні вимоги ОСОБА_2  задовольнити частково.  

  Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  матеріальну шкоду у розмірі 28 (двадцять вісім) гривень 55 копійок, моральну шкоду у розмірі 400 (чотириста) гривень, а загалом 428 (чотириста двадцять вісім) гривень 55 копійок.  

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 51 (п’ятдесят одна) гривня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 (тридцять) гривень, а усього 81 (вісімдесят одну) гривню.  

  У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.  

  Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.  

      Суддя                                                                                           І.Ю.Котлярова