Справа №2-5774/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

06 вересня  2010 року                                                                                         м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

                                             головуючої судді: Тимошенко К.Г.,

                                             при секретарі: Сорокіної Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Сімферопольському районі  АРК про визнання дій неправомірними, про зобов’язання нарахування та виплати щомісячної соціальної державної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Сімферопольському районі АРК про визнання дій неправомірними, зобов’язання нарахування та виплати їй щомісячної соціальної державної допомоги за період з 01.01.2006р. у розмірі – 6309 грн.    

Свої вимоги позивачка мотивує тим, що їй, як дитині війни, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» належить право на щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

У порушення норм закону відповідач ухиляється від нарахування та сплати даної допомоги  позивачці, у зв’язку з чим вона вимушена звернутися до суду.

Позивачка   ОСОБА_1   у судове засідання не з’явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Просила суд ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Управління Пенсійного Фонду України у Сімферопольському районі  АРК у судове засідання не з’явився про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить розписка у матеріалах справи. Направили свої заперечення проти позову.  

За таких обставин, суд вважає можливим розглядати справу у відсутності сторін, оскільки у справі досить доказів про права та обов’язки сторін.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до висновку, що вимоги    ОСОБА_1 частково обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

 Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Одним з способів  захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України 2003 р., є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

01.01.2006 р. набув законної сили ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р., яким встановлений правовий статус дітей війни та установлені гарантії їх соціального захисту.

Згідно до ст. 1 даного Закону до дітей війни відносяться громадяни України, яким на час закінчення другої світової війни (02.09.1945 р.)  було менше 18 років.

У ході судового засідання встановлено, що позивачка ОСОБА_1   народилася ІНФОРМАЦІЯ_1   (паспорт а.с. 5), має статус дитини війни та право користуватись пільгами відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (а.с. 7).

Відповідно ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, яка діяла  у спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Мінімальна пенсія за віком, згідно зі ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» встановлена у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

П.12 ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік» була зупинена дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний  захист прав дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року за  № 6 рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п.12 ст.71 ЗУ  «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким зупинена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп2008 року п.2 ст. 41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-УІ від 28.12.2007 року, визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч.2 ст.3. ЗУ «Про соціальний захист прав дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична …особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій ст..1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21).

Відповідно до ст.ст. 22 ч.3, 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч ст. ст.6 ч.2,  19 ч. 2, 68 ч.1 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Тобто чинне правове положення передбачає виплату підвищеної пенсії і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату дітям війни щомісячної соціальної грошової допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивачка є «дитиною війни», тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Отже, положення ЗУ «Про Державний бюджет України» не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.

За таких обставин, суд вважає, що права позивачки потребують судового захисту шляхом визнання дій відповідача по невиконанню вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якими ОСОБА_1 повинна бути підвищена пенсія на 30% від мінімальної пенсії за віком, незаконними та зобов’язання відповідача надалі нараховувати та виплачувати позивачці пенсію у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у порядку, встановленому ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 22.05.2008 року.

Разом з тим, суд відмовляє в частині позовних вимог про нарахування та стягнення  недоплаченої позивачці як дитині війни щомісячної  соціальної державної допомоги за період з 01.01.2006р. по 31.12.2009р.   у розмірі – 6309 грн., оскільки питання нарахування пенсії та соціальних допомоги відноситься до компетенції Пенсійного Фонду України та його територіальних  управлінь на місцях .

        На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 64 Конституції України, ст.ст. 3 ч.2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», керуючись ст.ст. 10,11, 60, 61, 209, 212, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

       Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Сімферопольському районі  АРК про визнання дій неправомірними, про зобов’язання нарахування та виплати щомісячної соціальної державної допомоги – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії  Управління Пенсійного Фонду України у Сімферопольському районі  АРК, що виразилися у невиконанні вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якими ОСОБА_1 повинна бути підвищена пенсія на 30%  мінімальної пенсії за віком.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Сімферопольському районі  АРК нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищену пенсію у розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком у порядку, встановленому ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,  з 22 травня 2008 року.

 Решту позовних вимог  ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

       Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк.

        Суддя :