Справа № 2 - 819

2010 рік

  Р І Ш Е Н Н Я    

  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2  вересня  2010 року. Теофіпольський  районний  суд  Хмельницької  області

в  особі: головуючого -  судді   СТЕЦЮКА   І.С.  

    При  секретарі:     РАДЧИШИНІЙ  К.О.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  в  місті  ТЕОФІПОЛІ  справу  за   позовом ОСОБА_1 до Управління  праці та соціального захисту населення  Теофіпольської районної  державної  адміністрації  Хмельницької області  про визнання дій  протиправними  щодо недорахування та невиплати щорічної грошової допомоги  та щодо недорахування та невиплати щорічної компенсації на оздоровлення  

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1  звернувся   в  суд  із   позовом   до Управління  праці та соціального забезпечення  Теофіпольської районної  державної  адміністрації  Хмельницької області  про визнання дій  протиправними  щодо недорахування та невиплати щорічної грошової допомоги  до 5 травня та щодо недорахування та невиплати щорічної компенсації на оздоровлення      вказуючи, що він є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесений до першої категорії постраждалих внаслідок цієї аварії, а з грудня  2007  року йому  встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС.

    У судовому засіданні   представник позивача   його вимоги підтримав і пояснив, що   позивач є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС  і віднесений до  першої категорії  постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. В грудні 2007 року йому встановили другу групу інвалідності внаслідок захворювання пов’язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС.  

    Тому він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни. Згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи  виплачується   разова грошова допомога в розмірі 8  мінімальних пенсій за віком яка визначається в розмірі мінімального  прожиткового мінімуму для осіб,  що втратили працездатність. Цей розмір  мінімальної пенсії за віком щорічно встановлюється Законом України «Про Державний бюджет» і залежить від розміру  мінімального прожиткового  мінімуму  для осіб що втратили працездатність.

    Представник позивача пояснив, що ОСОБА_1 отримує вказану допомогу але у  значно меншому розмірі від того який передбачений ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Так у  2008 році він отримав 400 гривень а  у  2009 році – 430 гривень.  Однак розмір цієї допомоги повинен складати у 2008 році – 3848 гривень а у 2009 році – 3984 гривні.  

    Проте коли  позивач 10  березня 2010 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку недоотриманої суми грошової допомоги до 5 травня за 2008-2009 роки йому було відмовлено з тих підстав, що Управління праці та  соціального захисту населення Теофіпольської  районної державної адміністрації не наділене повноваженнями щодо перерахунку вказаної допомоги та її виплати поза межами бюджетного року.

    З такими діями  відповідача позивач не згодний оскільки  рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 8 – рп/ 2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008

зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії   їх соціального захисту щодо зменшення розміру цієї допомоги у зв’язку із встановленням цього розміру Законами України  про державний бюджет на 2008 рік та на 2009 рік визнані такими що не відповідають Конституції України ( є неконституційними). Виходячи із цього відповідач зобов’язаний виплатити йому щорічну допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

    Представник позивача пояснив що у 2008 році відповідач зобов’язаний був виплатити йому вказану допомогу, із зарахуванням отриманої допомоги в сумі 400 гривень,  в сумі  3448 гривень, а у 2009 році, з зарахуванням отриманих 430 гривень, в сумі 3554 гривні. Всього сума  недоплати складає 7001 гривні.

    Представник позивача пояснив також що ОСОБА_1  як учасник ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є інвалідом ІІ групи захворювання, яке пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС з втратою 70 %  працездатності.

Тому відповідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної компенсації на оздоровлення  в сумі  що складає 5 мінімальних розмірів заробітної плати який встановлюється кожного року Законом України про Державний бюджет. Виходячи із цього вказану компенсацію він повинен був отримати у 2008 році в сумі 2625 гривень а у 2009 році – 3025 гривень. Однак вказана  компенсація  була виплачена йому у 2008 та       2009 рр. по 120 гривень у зв’язку із чим недоплата складає у 2008 році 2505 гривень, у 2009 році 2905 гривень а всього 5410 гривень.

     У зв’язку із цим просив районний суд визнати  дії відповідача протиправними та зобов’язати його перерахувати та виплатити йому недоотриману щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2008-2009 р. в сумі 7002 грн. та виплатити компенсацію на оздоровлення за 2008 – 2009 рр. в сумі 5410 грн.

    Представники відповідача, не заперечуючи проти  правового статусу  позивача як   ветерана війни та  учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інваліда ІІ групи з втратою працездатності в розмірі 70% від захворювання пов’язаного із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС,  позов не визнали з тих підстав що  виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2008 році та  у 2009 році проведена у повному об’ємі відповідно законодавства, яке було чинним на час проведення виплати. Пояснили також що виплата компенсації на оздоровлення проведена у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів  України згідно бюджетного призначення. Тому  вимоги  позивача у цій частині позову вважають безпідставними.

    Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що позов підлягають частковому задоволенню.  

У судовому засіданні встановлено, що позивач є ветераном війни та  учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідом ІІ групи із втратою працездатності в розмірі 70 % від захворювання яке пов’язане із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Вказані обставини визнані відповідачем і у цій частині не оспорюються.

Тому позивач має право на  отримання щорічної грошової допомоги до 5 травня та на отримання грошової компенсації на оздоровлення.

Однак суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача щодо  визнання неправомірними дій відповідача стосовно виплати щорічної допомоги до 9 травня   задоволенню не підлягають.

Відповідно до  Законів України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України» та «Про Державний бюджет України на 2009 рік» виплата вказаної щорічної разової допомоги за 2008 рік та за 2009 рік була визначена сумою, відповідно 400 та 430 гривень, яку позивач отримав і це сторонами не оспорюється.

Частиною другою ст.. 95 Конституції України встановлено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на  загальносуспільні потреби,  розмір і цільове спрямування цих видатків. Тому, у разі застосування пільг, компенсацій і гарантій для певних категорій громадян, у тому числі і виплата  грошової допомоги ветеранам війни потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його  обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим  цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.  

Викладене свідчить про те, що при  наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах,  суди повинні застосовувати  положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Приймаючи до уваги, що Законами України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та «Про Державний бюджет України на 2009 рік» змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» який діяв у часі раніше тобто вони  є пріоритетними перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»   правовідносин суд приходить до  висновку що саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Виходячи із викладеного, приймаючи до уваги що рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року  № 10-р/2008  в частині розміру виплати щорічної разової грошової допомоги було прийняте після закінчення строку проведення  виплати цієї допомоги суд приходить до висновку про те, що посилання позивача на вказане рішення Конституційного Суду України як на підставу для задоволення позовних вимог щодо отримання  названої щорічної допомоги є помилковим оскільки на момент виплати щорічної допомоги тобто до 5 травня 2008 року відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Приймаючи до уваги що вказана допомога є разовою і  виплачується щорічно до  5 травня а чинним законодавством можливість повторної виплати чи доплати при  подальшій зміні її розміру не передбачена суд приходить до висновку що відповідач правомірно керувався нормами Законів України про  Державний бюджет України на 2008  рік  а тому у відповідача відсутні правові підстави для здійснення виплат які просить здійснити позивач за 2008 рік.

Виходячи із викладених вище підстав   щодо  задоволення позовних вимог про нарахування одноразової допомоги, враховуючи що Законом України «Про Державний бюджет на 2009 рік» положення  ст.. 13 Закону України «Про соціальний захист дітей війни, гарантії їх соціального захисту» не змінювалися суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині визнання неправомірними дій  відповідача щодо не донарахування та невиплати йому у встановленому названим Законом розмірі щорічної грошової допомоги до 5 травня  за 2009 рік.

При вирішенні вимог позивача щодо виплати щорічної  компенсації  на оздоровлення за 2008-2009 рр. суд враховує,  що рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008  положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»  якими внесено зміни до  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнано неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має обов’язковий характер для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які  виникли внаслідок дії положень статей зазначеного  Закону, які визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України,

є остаточним і не може бути скасоване.  

У судовому засіданні встановлено, що щорічна компенсація на оздоровлення виплачена  позивачу у 2008 році та  у 2009 році в сумі 120 гривень.

Вказані обставини визнані сторонами і ними не оспорюються.

Отже вказані виплати відповідачем проведені всупереч ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» якою передбачено виплату цієї компенсації на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат для інвалідів ІІ групи.

Викладене свідчить про те, що вимоги позивача у  цій частині є обґрунтованими а тому суд приходить до висновку що вказані вимоги підлягають задоволенню оскільки відмовою відповідача від виплати цієї  компенсації у розмірі  встановленому Законом України  «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» порушує права позивача.

Разом з тим суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача у цій частині частково оскільки стягнення компенсації у визначеній позивачем сумі не підлягають задоволенню так як вона відповідачем нарахована не була  а суд компетенцією щодо нарахування  чи перерахунку соціальних виплат замість органу якому такі повноваження надані не наділений.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,  рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, ст. 10, 60, 179, 213 ЦПК України, районний суд

В И Р І Ш И В

Позов ОСОБА_1 до Управління  праці та соціального захисту населення    Теофіпольської районної  державної  адміністрації  Хмельницької області  про визнання дій  протиправними  щодо недорахування та невиплати щорічної грошової допомоги  та щодо недорахування та невиплати щорічної компенсації на оздоровлення  задовольнити частково.

Визнати  неправомірними  дії Управління  праці та соціального захисту населення    Теофіпольської районної  державної  адміністрації  Хмельницької області щодо недорахування та невиплати щорічної грошової допомоги ОСОБА_1 до 5 травня за 2009 рік.

    Зобов’язати Управління  праці та соціального захисту населення    Теофіпольської районної  державної  адміністрації  Хмельницької області здійснити   ОСОБА_1  перерахунок та  виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

    Зобов’язати Управління  праці та соціального захисту населення    Теофіпольської районної  державної  адміністрації  Хмельницької області здійснити   ОСОБА_1  перерахунок та  виплату щорічної компенсації на оздоровлення за 2008-2009  роки відповідно ст.. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на  рішення суду   може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення  рішення.  Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий

З  оригіналом  вірно

Голова   суду                                                                       І. СТЕЦЮК