Справа № 33-351/2010 р. Головуючий у І інстанції – Подалюка О.Ф.
Категорія –ч. 1 ст. 130 КУпАП
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2010 року м. Чернігів
Суддя судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області Миронцов В.М., при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 серпня 2010 року,
в с т а н о в и в:
Вказаною постановою, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець АДРЕСА_1, не працюючий,
притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено на нього стягнення у вигляді накладення штрафу в сумі 2550 грн.
Судом ОСОБА_1. було визнано винуватим в тому, що він 28.06.2010 року о 12-20 год. на автодорозі Чернігів-Десна керував транспортним засобом – моторолером «Хонда» з явними ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження медичного огляду відмовився в присутності свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства, без врахування характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та його майнового стану. Із-за своєї хвороби він не зміг прийняти участь в судовому засіданні, а тому не надав суду свої заперечення та пояснення щодо притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу. Зазначає, що під час його зупинення протокол працівником ДАІ не заповнювався і коли ознайомлювався в суді з матеріалами справи, то побачив, що в протоколі зазначені два свідки, які нібито були присутні під час його зупинення і які засвідчили підписами факт здійснення керування транспортом у нетверезому стані. Вважає, що зазначені обставини в постанові не відповідають дійсності, а також не всі обставини справи були з'ясовані та досліджені судом, а саме те, що він не є постійним порушником Правил дорожнього руху та вперше притягується до адміністративної відповідальності. Вказує, що його матеріальне положення не дозволяє йому сплатити штраф. Він являється інвалідом ІІІ групи загального захворювання із ураженням опорно-рухового апарату, отримує пенсію у розмірі 709 грн., яка менша, ніж мінімальна заробітна плата, а інших джерел прибутку він не має. Проживає разом із жінкою, яка працює бухгалтером на 0,8 ставки із заробітною платою 720 грн. та здійснює догляд за своєю старенькою матір’ю. Хворіє, а тому потребує постійного лікування та дорогих ліків, на які не має коштів, декілька разів на рік знаходиться на лікуванні у лікарні. І внаслідок таких обставин сплата штрафу в розмірі 2550 грн. приведе його і його сім’ю до безвихідного становища, а тому просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження та замінити штраф на громадські роботи строком в 40 годин.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 просив поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови та змінити постанову суду в частині накладеного на нього стягнення зі штрафу на громадські роботи. При цьому пояснив, що в той день алкоголю не вживав і від проходження медичного огляду не відмовлявся. Заперечує присутність свідків, які засвідчили в протоколі вказаний факт.
Заслухавши ОСОБА_1, який просив задовольнити його апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, дослідивши матеріали справи про адміністративні правопорушення, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України при обставинах, зазначених у постанові, відповідає фактичним даним справи, ґрунтується на досліджених судом першої інстанції доказах, які також були предметом перевірки апеляційного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.06.2010 року на ОСОБА_1. було складено протокол про адміністративне правопорушення про те, що він на автодорозі Чернігів-Десна керував транспортним засобом – моторолером «Хонда» в стані алкогольного сп’яніння, від проходження медичного огляду відмовився в присутності свідків, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 з протоколом погодився, пояснивши працівникам ДАІ, що в той день спиртних напоїв не вживав, а напередодні випивав, про що власноручно зазначив у протоколі.
Допитаний в засіданні апеляційного суду свідок, інспектор Чернігівського відділення ДПС ОСОБА_2, пояснив, що 28 червня 2010 року на автодорозі Чернігів-Десна їм був зупинений транспортний засіб – моторолер «Хонда», яким керував ОСОБА_1, який був з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Останній відмовився від проходження медогляду і він, в присутності двох свідків склав відносно нього протокол.
Із наданих апеляційному суду пояснень свідка ОСОБА_3 вбачається, що близько 12 год. 28.06.2010 року він рухався на власному автомобілі по автодорозі Чернігів-Десна і був зупинений працівниками ДАІ які запропонували йому бути свідком того, що водій мопеда перебував в стані алкогольного сп’яніння. В присутності його та ще одного водія власнику мопеда було запропоновано пройти медогляд на стан сп’яніння однак останній відмовився і відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення в якому він та другий водій поставили свої підписи.
Твердження ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, щодо невідповідності дійсності обставин які викладені в протоколі, а також відсутності свідків на час його складання та наявність серед вказаних свідків особи, яка перебуває в родинних відносинах з інспектором ДАІ який складав протокол, а також його інші доводи викладені в апеляції з приводу обставин події скаржником не доведені, будь-які докази в підтвердження викладеного ним не надані і такі факти не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому на думку суду дані твердження є безпідставними.
У зв’язку з тим, що відповідно до ст. 24 КУпАП громадські роботи є більш суворим видом адміністративного стягнення, ніж штраф, тому накладення його призведе до погіршення становища правопорушника. Крім того, застосування громадських робіт апеляційний суд вважає недоцільним, оскільки ОСОБА_1 являється інвалідом ІІІ групи загального захворювання із ураженням опорно-рухового апарату, що підтверджується долученими до справи медичними документами і даний вид стягнення може призвести до ускладнення його загального стану здоров’я, а тому доводи апелянта щодо зміни виду стягнення задоволенню не підлягають.
Викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали адміністративної справи, дав вірну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винуватим у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Стягнення ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст. 33 КпАП України в межах санкції ч. 1 ст. 130 КпАП України, за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності.
За таких обставин постанова суду відповідає вимогам закону, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують той факт, що правопорушник був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, апеляційний суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови районного суду, оскільки відповідно до наявної в матеріалах справи заяви (а.с. 10), з матеріалами справи та постановою суду останній був ознайомлений 06.09.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
п о с т а н о в и в :
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 серпня 2010 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Новозаводського районного суду від 21 серпня 2010 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення – без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду
Чернігівської області В.М. Миронцов