справа №2-1638/2010 рік
РІШЕННЯ
Іменем України
27 вересня 2010 р. м. Керч
Керченський міський суд АР Крим в складі:
головуючого судді – Цветкова О. Я.
при секретарі – Пшеничній Г. О.,
за участю:
представника позивача за довіреністю ОСОБА_1,
представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керч цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку. Мотивує його тим, що перебував у трудових відносинах з Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 з 28 червня 2007 року по 31 серпня 2009 р. виконуючи пасажирські перевезення за трудовим договором від 28.06.2007 р. При звільненні в порушення вимог ст. 116 КЗпП України розрахунок з ним не був проведений у день звільнення, заборгованість за розрахунком позивача становить 13350,00 грн. Крім того, у зв’язку з порушенням терміну виплати заробітної плати просить стягнути з відповідача відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток з дня звільнення – 31.08.2009 р. по 18.01.2010 р., коли він був працевлаштований в ПП «Керченське автотранспортне підприємство», виходячи з середньомісячного заробітку у розмірі 618,75 грн., а також судові витрати.
Представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 у судовому засідання позов підтримав, просив його задовольнити повністю.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила, що між позивачем та відповідачем існували не трудові відносини, а відносини за договором підряду, тому на спірні правовідносини чинне трудове законодавство не розповсюджується. Просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доводи представників сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач 28 червня 2007 року уклав з відповідачем договір (трудову угоду, трудове доручення) від 28.06.2007 р. Згідно з умовами вказаного договору відповідач доручив, а позивач узяв на себе зобов’язання виконувати перевезення пасажирів безстроково. За виконану роботу відповідач зобов’язався сплатити 450,00 грн. щомісячно з дня прийняття роботи. Договір також містить умови про відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання покладених на них договором обов’язків та про можливість розірвання в односторонньому порядку вказаного договору у разі порушення однією зі сторін його умов (а.с.6).
Згідно з відомостями Державної податкової інспекції в м. Керч ОСОБА_3 у період з 01.07.2007 р. по 31.08.2009 р. перебував у трудових відносинах з ФО-П ОСОБА_4 та йому було нараховано та сплачено за даними податкових розрахунків за формою № 1-ДФ з 01.07.2007 р. по 31.12.2007 р. – 2010 грн., з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. – 6390 грн., з 01.01.2009 р. по 31.08.2009 р. – 4950 грн. (а.с.7,18).
Згідно з даними, що містяться в трудовій книжці позивача, ОСОБА_3 у період з 06.12.2007 р. по 19.01.2010 р. ніде офіційно не працював, а 19.01.2010 р. був працевлаштований в ПП «Керченське автотранспортне підприємство» (а.с.23-28).
Відповідно до довідки про заробітну плату від 17.10.2008 р. (а.с.9) за січень-вересень 2008 року позивачу було нараховано 4695,00 грн. заробітної плати.
Згідно з Довідкою про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку від 01.07.2007 р. (а.с.8) позивач перебував у трудових відносинах з платником єдиного податку ФО-П ОСОБА_4
На запит суду Державна прикордонна служба України надала інформацію про те, що позивач перетинав державний кордон України та у період з 06.05.2009 р. по 20.10.2009 р. не перебував на території України (а.с.43).
При вирішенні справи суд виходить з того, що спірні правовідносини не можуть регулюватись трудовим законодавством, а підлягають врегулюванню згідно з нормами Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтями 24, 24-1 КЗпП України визначено вимоги до форми трудового договору та щодо його реєстрації у державній службі зайнятості у випадку його укладення між працівником та фізичною особою.
Статті 837, 843 Цивільного кодексу України вказує, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Статті 848, 849 Цивільного кодексу України передбачають можливість сторін в односторонньому порядку відмовитись від договору, а стаття 852 цього кодексу передбачає право Замовника розірвати договір у разі порушення його умов Підрядником.
Статтями 853-854 Цивільного кодексу України визначено обов’язок Замовника прийняти роботу та порядок оплати роботи.
Аналізуючи умови договору (трудову угоду, трудове доручення) від 28.06.2007 р., укладеного між сторонами, а також вимоги чинного законодавства, зокрема Кодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що укладений між сторонами договір не є трудовим договором у розумінні КЗпП України, а є договором підряду, правовідносини за яким регулюються Цивільним кодексом України.
Зокрема, укладений між сторонами договір не має ознак трудового договору, передбачених ст. 21 КЗпП України, а навпроти містить умови, що притаманні договору підряду (найменування сторін, визначення зобов’язань сторін, виконання певного виду робіт – перевезення пасажирів, вимоги до якості роботи (п.1.2. та ст. 857 Цивільного кодексу України), прийняття роботи, порядок оплати виконаної роботи та можливість його розірвання.
Суд також бере до уваги показання свідка ОСОБА_5, який був напарником позивача та виконував доручену позивачу роботу, зміняючи його за кермом.
Підтвердженням факту здавання та прийняття роботи є також оглянута у судовому засідання Книга обліку доходів та видатків ФО-П ОСОБА_4, зареєстрована у ДПІ в м. Керч 03.09.2001 р. за № 1021, в якій позивач та свідок власноручно робили щоденні записи про здавання отриманих від пасажирів грошових коштів.
Реєстрацію трудових відносин між фізичною особою та ФО-П ОСОБА_4 у ДПІ в м. Керч суд не приймає до уваги в якості доказу наявності трудових правовідносин, оскільки реєстрація будь-яких відносин між фізичною особою та фізичною особою – підприємцем, а також нарахування та сплата податку з доходів фізичних осіб є відповідно з нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» N 889-IV від 22.05.2003 р. обов’язком фізичної особи, що є суб'єктом підприємницької діяльності як податкового агента.
Суд також бере до уваги посилання представника відповідача на самостійне визначення позивачем порядку роботи, що не притаманно трудовому договору, втім може мати місце відповідно до вимог глави 61 Цивільного кодексу України, що також підтверджено показаннями свідка та знайшло підтвердження у відповіді Державної прикордонної служби України про перетинання позивачем кордону у період, який позивачем зазначений як період виконання роботи за трудовим договором.
З урахуванням наведених обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню, оскільки відносини між сторонами, врегульовані договором від 28.06.2007 р. не є трудовими правовідносинами та не регулюються трудовим законодавством.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 213, 215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку – відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складений 28 вересня 2010 р.
Суддя О. Я. Цветков