Справа № 2-442 /2007р.
Р І Ш Е Н Н Я
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ.
16 жовтня 2007р. Сакський міськрайонний суд одноосібно суддею Павловською І.Г.
при секретарі Золотарьовому А.С.
за участю представника позивача адвоката Макаровського Я.П.
представника відповідача адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Саки цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітної платі та компенсації за її затримку,
в с т а н о в и в.
ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітної платі та компенсації за її затримку, мотивуючи свої вимоги тім, що ОСОБА_4 працював у відповідача водієм з 31.03.2005р. по 30.09.2005р., при цьому йому заробітна платня не була виплачена. Заборгованість складає 2084грн.; 159,32грн. - компенсація за невикористану відпустку, а також компенсацію за затримку розрахунку з 30.09.2005р. по 20.06.2007р. у розмірі 7174,2грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, та збільшив суму стягнення компенсації на 15.10.07р. до 8506,62грн.
Позивач у судовому засіданні доповнив, що заробітну платню згідно договору відповідач йому не виплачував, одержував він от нього невеликі суми на обід та стоянки. Після звільнення у жовтні 2005р. він працевлаштувався водієм до ПП ОСОБА_5, де робить і у наступний час.
Відповідач позов не визнав та пояснив, що позивач дійсно працював в нього водієм до 30.09.05р. Всі гроші йому були виплачені, а позов обумовлений тим, що вони стягнули за рішенням суду з нього шкоду за автобус, котрий він розбив у ДТП. Крім того, у квітні та травні 2005р. позивач робив водієм на автобусі ОСОБА_6, котра і виплачувала йому гроші. Просить у позові відмовити, оскільки позивач гроші і розрахунок одержав, а одразу після звільнення працевлаштувався.
Перевіривши матеріали справи, вислухавши сторони, свідка, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступними підставами.
Судом беззаперечно встановлено, що позивач полягав у трудових відносинах із відповідачем з 31.03.2005р. по 30.09.2005р., умовами договору була передбачена мінімальна заробітна платня.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема, письмовим договором, укладеним між сторонами. Оскільки позивачем заперечується та обставина, що він був працевлаштований іншою особою, зокрема ОСОБА_6, вказаним договором таки доводи відповідача спростовуються, то судом приймаються вимоги позивача у цей частини обґрунтованими.
Згідне ст.115 КЗПП Україну заробітна платня працівнику виплачується не рідше двох разів на місяць. Але відповідачем не надане суду належних доказів про те, що зобов'язання щодо сплати труда позивачу він виконав у повному обсязі. Оскільки відповідач добровільно не виконав своїх зобов'язань по оплаті праці, то вони підлягають примусовому виконанню.
Отже, заборгованість з урахуванням її мінімального розміру складає: 2084грн. 262+ 870 (290х3) + 620 ( 310х2) + 332.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗПП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст..116, з підприємства стягається компенсація у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У тому числі, через ч.3 вказаної статті, яка діяла на час звільнення и працевлаштування позивача до її виключення 20.12.2005р., в разі, якщо звільнений до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.
Отже, ураховуючи ту обставину, що позивач вже працевлаштувався на другий місяць після звільнення, але довідку про розмір заробітної платні и час прийняття не надав, не зважаючи на пропозицію суду, суд не може перевірити вимоги позивача у цей частини згідне діючого на той час закону, а тому дійшов висновку, що його права у даному випадку не порушені.
Відповідно до ст.237-1 КЗПП України відшкодування моральної шкоди працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Але позивачем не надано суду доказів про те, що не виплата заробітної платні з боку відповідача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Судом встановлено, що на другий місяць після звільнення позивач працевлаштувався, з позовом про стягнення заборгованості звернувся до суду тільки 09.11.2006р., майже більш ніж через рік.
Судові витрати підлягають стягненню зі сторін у частини незадоволений вимог та заперечень.
На підставі викладеного, ст.116,117 КЗПП України, керуючись ст.ст. 10,11,57,60,88, 209, 212-215,218, 223, п.4 ст.207 ЦПК України, суд
в и р і ш и в.
Позов задовольнити частково і стягнути з ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітної платі у сумі 2084грн.
Решту заявлених вимог залишити без задоволення через їх необґрунтованість.
Стягнути із ПП ОСОБА_3 у доход держави судовий збір у розмірі 51грн., а також 30грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи Сакськім міськрайсудом.
Стягнути з ОСОБА_4 у доход держави судовий збір у частини незадоволених вимог у розмірі 85грн. і 8,50грн., а всього - 93,5грн.
Рішення може бути оскаржене в Судову палату по цивільних справах Апеляційного Суду АРК через Сакський міськрайонний суд у порядку ст. 294 або п.4 ст.295 ЦПК України.
СУДДЯ