ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
03.10.07 р. Справа № 15/240
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Першотравневої центральної районної лікарні смт. Мангуш (код ЄДРПОУ 01989881)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Азовнафтопродукт” м. Новоазовськ (код ЄДРПОУ 30813322)
про стягнення 16182,04 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Будика І.М. (розпорядження № 123-4 від 18.11.2005 р.) в останнє судове засідання не з’явився
від відповідача: Баікін А.В. за довіреністю № 132 від 06.06.2007 р., Пожидаєва Ю.І. за довіреністю № 193 від 22.08.2007 р.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 13.09.2007 року до 03.10.2007 р.
До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Першотравневої центральної районної лікарні смт. Мангуш до товариства з обмеженою відповідальністю “Азовнафтопродукт” м. Новоазовськ про стягнення 16182,04 грн.
Ухвалою суду від 09.08.2007 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/240.
23.08.2007 року відповідач надав відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги не визнає.
У судовому засіданні позивачем було заявлено письмове клопотання про ведення судового засідання без здійснення технічної фіксації, у зв’язку з чим відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалося фіксування судового процесу. Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
20.02.2004 року Першотравневою центральною районною лікарнею (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю “Азовнафтопродукт” (відповідачем) було укладено договір № 33/20-М, згідно якого відповідач взяв на себе зобов’язання по здійсненню обслуговування позивача через автозаправні станції по забезпеченню позивача бензином.
Укладенню цього договору передувала тендерна процедура закупівель за державні кошти, за результатами якої відповідача було визначено переможцем. Тендерною документацією було визначено вартість бензину, за якою він повинен був надаватися позивачу, яка становить: бензин А-76 (А-80) – 1,76 грн. за 1 літр, бензин А-92 – 1,73 грн. за 1 літр, бензин А-95 1,98 грн. за 1 літр, ДТ – 1,53 грн. за 1 літр (тендерна документація в копіях додана до матеріалів справи).
Тендер у формі запиту цінових пропозицій, що мав місце у даному випадку, передбачає фіксовану ціну на протязі періоду, на який проводиться тендер.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що ціна реалізації нафтопродуктів є фіксованою та не підлягає зміненню протягом всього періоду вибірки нафтопродуктів.
Разом з тим в період дії зазначеного договору позивачем сплачувалися за бензин грошові кошти за ціною, що перевищувала ціну, визначену у тендерній документації.
Таким чином, як стверджує позивач у позовній заяві, за період з 20.02.2004 р. по 31.12.2004 р. ним були надмірно, без належної правової підстави зайво сплачені грошові кошти у розмірі 16182,04 грн.
Зазначена обставина була встановлена при проведенні планової документальної ревізії фінансово-господарської діяльності в Першотравневій центральній районній лікарні, проведеної Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області, що підтверджується актом від 03.02.2006 р.
Розрахунок суми надмірно сплачених позивачем грошових коштів із посиланням на номери та дати накладних міститься у довідці-виборці, яка є розрахунком суми позову (додана до позовної заяви).
Відповідач у відзиві на позовні вимоги заперечує тим, що згідно вимог цивільного законодавства сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ст. 627, 632 ЦК України). Позивач при одержанні нафтопродуктів виражав згоду щодо ціни, зазначеної у накладних.
Роглянувши позовні вимоги та заперечення на них, суд дійшов наступного висновку:
Відповідно до ст. 29 ч. 2 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” з учасником, тендерну пропозицію якого було акцептовано, замовник укладає договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно до ст. 34 ч. 3 закону укладений договір вважається недійсним, якщо замовник не дотримався вимог частин другої і третьої статті 29 цього Закону.
В даному випадку укладений між позивачем та відповідачем договір не містить визначення конкретного розміру цін на нафтопродукти, а передбачає обслуговування через АЗС (заправку) із зберіганням на суму згідно накладних.
Тобто, суд дійшов висновку про те, що замовник (позивач) при укладанні цього договору не дотримався вимог тендерної документації стосовно зазначення в умовах договору конкретного розміру цін на нафтопродукти, за якими учасник тендеру був визнаний переможцем закупівлі за державні кошти.
За таких обставин до даного договору слід застосувати вищевказану норму ст. 34 ч. 3 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” щодо його недійсності. Згідно ст. 215 ч. 2 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, договір між сторонами № 33/20-М від 20.02.2004 р. суд вважає нікчемним, тому не приймає його до уваги при наданні оцінки фактичним правовідносинам сторін. Згідно ст. 216 ч. 1 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
У матеріалах справи є видаткові накладні, згідно яких відповідач у спірному періоді 2004 р. поставляв нафтопродукти позивачу у кількості та за ціною, зазначених у цих накладних. Позивач приймав від відповідача нафтопродукти за цими накладними, про що свідчать підписи уповноважених осіб позивача на накладних. У вказаних накладних відсутні посилки на договір № 33/20-М від 20.02.2004 р. Факти передачі товару за накладними від відповідача позивачу підтверджуються податковими накладними до кожної видаткової накладної.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що не дивлячись на недійсність вищевказаного договору, між сторонами фактично існували правовідносини купівлі-продажу, передбачені ст. 655, 656 ЦК України, які засновані на домовленості сторін по всім істотним умовам таких правовідносин, в тому числі стосовно ціни на товар. Підписи сторін на накладних, фактична поставка товару та його оплата підтверджують домовленість продавця та покупця з вказаного питання.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин ствердження позивача про надмірну оплату коштів відповідачу суд вважає необґрунтованим, позовні вимоги недоведеними, тому їх відхиляє.
Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на позивача у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні 03.10.2007 року оголошено текст рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суддя Богатир К.В.