ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"31" серпня 2010 р. м. Київ К-6398/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Рецебуринського Ю.Й.,
Розваляєвої Т.С.,
Сороки М.О.,
Ханової Р.Ф.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Євпаторійської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Рєзанов Рафаель Марселович про визнання засідання неправомірним та визнання недійсним протоколу засідання,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом органу опіки та піклування виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про визнання неправомірним засідання опікунської ради виконавчого комітету Євпаторійської міської ради від 27 листопада 2006 року та визнання нечинним протоколу засідання цієї ради. Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що на засіданні ради вирішувалось питання щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо. Саме засідання відбулося без її участі, не була опитана дитина.
Постановою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2008 р. позов задоволено частково. Визнано неправомірним засідання опікунської ради виконавчого комітету Євпаторійської міської ради від 27 листопада 2006 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року постанову Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим скасовано, провадження у справі закрито на підставі ст. 157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції –це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зі змісту вказаних статей випливає, що для спору, який має бути вирішених в порядку адміністративного судочинства має бути уповноваження одного суб’єкта владно керувати поведінкою іншого суб’єкта (суб’єктів), а ці суб’єкти зобов’язані вимоги та приписи такого владного суб’єкта. До юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.
Згідно з вимогами частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Правовий статус органів опіки та піклування в чинному законодавстві знаходить своє відображення через завдання та функції, покладенні на цей інститут, які визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України, главою 19 Сімейного кодексу України і Правилами опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року.
Так, статтею 56 ЦК України встановлено, що органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права і обов’язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1.1. Правил опіки та піклування визначено, що опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.
Згідно статті 246 Сімейного кодексу України –орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Положеннями статті 243 цього ж Кодексу передбачено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2).
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Предметом спору в даній справі є визнання неправомірним засідання опікунської ради виконавчого комітету Євпаторійської міської ради від 27 листопада 2006 року та визнання нечинним протоколу засідання ради № 26 від 27 листопада 2006 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 179 від 12 березня 2005 р. «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій»встановлений перелік структурних підрозділів, які входять до апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також до складу апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі. З даного переліку вбачається, що опікунська рада не входить до складу апарату міської державної адміністрації.
Також, Правилами опіки та піклування затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88, встановлено, що органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Пунктом 1.6 Правил визначено, що для допомоги в роботі при органах опіки та піклування створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості.
Таким чином, за суб’єктним складом опікунська рада не складається з державних службовців. Крім того, її повноваження визначені дорадчою функцією.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»не наводить визначення поняття дорадча функція або дорадчі послуги.
Тобто, як вбачається з наведених нормативно-правових актів, безпосередньо на опікунську раду законом не покладено державно-владні повноваження.
Опікунська рада не є суб’єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення, дії чи бездіяльність опікунської ради може бути оскаржене в адміністративних судах тільки у разі звернення особи з позовом про оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавчого органу місцевого самоврядування, його посадових чи службових осіб.
Отже, в даних правовідносинах, відповідач не перебуває при здійсненні ним управлінських функцій і не має встановлених КАС України ознак суб’єкта владних повноважень.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2009 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 237-239 КАС України.
Судді: Рецебуринський Ю.Й.
Сорока М.О.
Розваляєва Т.С.
Ханова Р.Ф.
Черпак Ю.К.