ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
30.08.06 р. Справа № 15/239
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1, м.Селидове
до відповідача державного підприємства “Селидіввугілля” м.Селидове
про стягнення заборгованості у сумі 30516,91 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Гребенюк О.М. за довіреністю № 1/1359 від 29.06.2006р.
До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява приватного підприємця ОСОБА_1, м. Селидове до державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове про стягнення заборгованості у сумі 30516,91 грн.
Ухвалою суду від 30.06.2006р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №15/239.
Ухвалою суду від 15.08.2006р. заступник голови господарського суду Донецької області продовжив строк вирішення спору у справі №15/239 на один місяць, тобто до 29.09.2006 року.
У судовому засіданні 30.08.2006р. представниками позивача та відповідача було заявлено письмове клопотання про ведення судового засідання на російській мові та без здійснення технічної фіксації, у зв'язку з чим відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України судом технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.
Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що з позовними вимогами не згоден в повному обсязі у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності та списанням суми заборгованості з бухгалтерського обліку відповідача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд. -
ВСТАНОВИВ:
Між позивачем - приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі постачальник) та ДВАТ „Шахта „Росія” ДП ДХК „Селидіввугілля” (далі покупець) був укладений договір № НОМЕР_1 на поставку продукції виробничого призначення.
У зв'язку з реорганізацією покупця, на підставі наказу Міністерства палива та енергетики України від 01.09.2003р. №20, №492 від 18.08.2004р., №237 від 26.05.2005р. правонаступником покупця станом на теперішній час є державне підприємство „Селидіввугілля”.
Згідно п.п. 1.1, 1.2 Договору постачальник зобов'язаний поставити продукцію виробничого призначення, а покупець прийняти та оплатити продукцію, надану постачальником.
Відповідно до п.2 Договору розрахунки за продукцію постачальника проводяться після поставки її покупцю шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Правовідносини між сторонами виникли у період ще до 01.01.2004 року, а саме з 2.07.2001 року, тобто у той час, коли діяли норми Цивільного кодексу УРСР, і продовжили існувати після дати, коли набрав чинності Цивільний кодекс України. У зв'язку з чим, суд застосовує норми як Цивільного кодексу УРСР, так і норми Цивільного кодексу України.
Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом УРСР та Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своїм змістом, своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264 - 271 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом, внаслідок підписання сторонами договору поставки від 02.07.2001р. у позивача та відповідача виникли відповідні права та обов'язки.
У позивача виникло зобов'язання поставити товар, обумовлений вказаним договором. Крім цього, у позивача також виникло право вимагати від відповідача сплатити вартість поставленого товару з урахуванням вимог розділу 2 Договору поставки від 02.07.2001р.
У відповідача виникло право вимагати від позивача поставки товару, обумовленого підписаними між сторонами договорами, а також відповідний обов'язок щодо своєчасної сплати їх вартості.
Факт поставки позивачем - приватним підприємцем НОМЕР_1, м. Селидове товару на загальну суму 49500 грн. та його отримання ДАВТ „Шахта „Росія” ДП ДХК „Селидіввугілля” (правонаступник - відповідач у даній справі ДП „Селидіввугілля”) підтверджується видатковою накладною № НОМЕР_2, яка підписана обома сторонами та скріплена печаткою позивача, податковою накладною від 05.09.2001р.
На підставі додаткових угод до вищевказаного договору, в період з 31.10.2001р. по 31.12.2002р., сторонами було проведено часткове закриття рахунків по кожній додатковій угоді за отриманий товар, згідно договору разовою відгрузкою вугільною продукції:
- по додатковій угоді від 31.10.2001р. на суму 6820,90 грн.;
- у додатковій угоді від 31.01.2002р. на суму 1616,03 грн.;
- по додатковій угоді від 28.02.2002р. на суму 2656,01 грн.;
- по додатковій угоді від 31.03.2002р. на суму 813,60 грн.;
- по додатковій угоді від 30.04.2002р. на суму 1730,45 грн.;
- по додатковій угоді від 31.12.2002р. на суму 4331,61 грн.
Актом звірки розрахунків між сторонами від 20.07.2004р. підтверджується залишок заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 30516,91 грн.
07.10.2004р. відповідачу позивачем було направлено претензію про оплату вартості поставленого товару на суму 30516,91 грн.
Відповідач надав відповідь ( лист №01-19/5599 від 25.11.2004р.), в якому вказує, що зазначена у претензії заборгованість, враховується за обліком на „Шахті Росія” (відокремлений підрозділ відповідача) та підтверджується актом звірки від 20.07.2004р. Таким чином, відповідач претензію позивача визнав в повному обсязі, причиною непогашення заборгованості вказує тяжкий фінансовий стан підприємства.
До матеріалів даної справи долучені оригінал акту звірки від 20.07.2004р. та завірена належним чином копія відповіді на претензію від 25.11.2004р.
Свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати грошових коштів всупереч статті 526 Цивільного кодексу України та умовам Договору поставки від 02.09.2001р. відповідач не виконав, у зв'язку з чим за ним станом на дату подачі позовної заяви склалася заборгованість у сумі 30516,91 грн.
Згідно акту звірки віл 29.05.2006р. та відзиву на позовну заяву, відповідач заборгованість перед позивачем не підтвердив у зв'язку із пропуском строку позовної давності та списанням суми боргу з бухгалтерського обліку (підтверджується довідкою бухгалтерії та відповідним протоколом про списання).
Відповідач вважає, що на підставі ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності становить - 3 роки, перебіг строку почався з 01.01.2003р., на теперішній час три роки минуло. Акт звірки від 20.07.2004р. не є підставою для продовження строку позовної давності.
Позивач вважає дії відповідача щодо списання заборгованості за строком давності неправомірними.
Таким чином, при розгляді даної справи судом встановлено, що відповідач не заперечує щодо факту поставки позивачем товару на умовах вищевказаного договору та згідно вищевказаних накладних. Крім того, відповідач шляхом укладання додаткових угод до договору та зміни способу виконання зобов'язання, частково зменшив суму заборгованості шляхом відгрузки позивачу вугілля.
Суть спору між сторонами полягає в тому, що відповідач не визнає позовні вимоги, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Господарський суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а заперечення відповідача безпідставними у зв'язку з наступним:
Згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Позивач помилково вважає, що договором №НОМЕР_1 не встановлений строк виконання зобов'язань покупцем щодо оплати за продукцію, тому відраховує цей строк після закінчення семи днів після заявленої вимоги позивача до відповідача у вигляді претензії № НОМЕР_4. Але пункт 2.1 Договору № НОМЕР_1 встановлює, що розрахунки за продукцію постачальника здійснюються після поставки її покупцю.
Дата поставки продукції визначена накладною № НОМЕР_2 Тобто з 06.09.2001р. відповідач повинен був виконувати зобов'язання згідно умов договору по оплаті за продукцію, а позивач мав право вимагати виконання такого зобов'язання.
До правовідносин між сторонами застосовується загальний строк позовної давності у три роки. За вказаним договором строк позовної давності мав би закінчитися 06.09.2004р. При цьому, згідно ст. 262 Цивільного кодексу України заміна боржника у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Але існують норми ст. 264 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд вважає, що відповідач під час взаємовідносин з позивачем здійснював дії, що свідчать про часткове виконання ним свого обов'язку згідно договору по оплаті за отриманий товар та про визнання ним залишку боргу у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання згідно договору.
До таких дій відповідача слід віднести укладення додаткових угод до договору, та відгрузку вугілля як заміну способу виконання грошового зобов'язання.
Остання додаткова угода була укладена між сторонами 31.12.2002р., тому відповідач відраховує строк позовної давності з 01.01.2003р. Тобто вказані дії відповідач визнає, як переривання перебігу строку позовної давності.
Але відповідач безпідставно не приймає до уваги акт звірки між сторонами від 20.07.2004р. як дії, що направлені на визнання заборгованості.
Господарський суд вважає, що підписання відповідачем вказаного акту звірки, де він визнає бухгалтерську заборгованість перед позивачем на суму позовних вимог, також слід віднести до дій, передбачених ст. 264 Цивільного кодексу України, що свідчать про визнання відповідачем свого боргу.
За таких обставин, строк позовної давності почав перебіг заново з 21.07.2004р., станом на день звернення позивача із позовом до суду вказаний строк не закінчився.
Враховуючи, що позов позивачем обґрунтований, відповідає законодавству, фактичним обставинам справи та підтверджений відповідними доказами, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню.
Судові витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із задоволенням позовних вимог майнового характеру підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82 - 85; 115 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Стягнути з державного підприємства “Селидіввугілля” (юридична адреса - 85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. Карла Маркса, 41; код ЄДРПОУ 33621594; розрахунковий рахунок 26000301490821 у відділенні АК „Промінвестбанк” м. Селидове; МФО 334312) на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса - АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_3; ІНФОРМАЦІЯ_1) суму боргу 30516,91 грн., крім того витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. та витрати на сплату державного мита у розмірі 305,16 грн.
У судовому засіданні 30.08.2006р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення підписаний 04.09.2006р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Богатир К.В.