ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 серпня 2010 року м. Київ К-59968/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Рецебуринського Ю.Й. (доповідач),
Розваляєвої Т.С.,
Сороки М.О.,
Ханової Р.Ф.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участі третіх осіб - Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Конотопського управління Головного управління Державного казначейства України у Сумській області, Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Євтушенко Наталії Сергіївни про визнання постанови про закінчення виконавчого провадження незаконною за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 червня 2009 року та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2009 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_6 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом про визнання незаконною постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 23.12.2008 року за виконавчим листом № 2-а-251/2007.
Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 червня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2009 року, позов задоволено повністю.
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги заявник наводить доводи про те, що судами попередніх інстанцій не повністю з’ясована процедура виконання рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена 23 грудня 2008 року. Виконавче провадження проводилось відповідачем на виконання постанови Конотопського міськрайонного суду від 18 вересня 2007 року, згідно якого з Конотопського міського управління праці соціального захисту населення на користь ОСОБА_6 стягнуто 1770 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік як учаснику бойових дій і зобов'язано Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Міністерство праці та соціальної політики України перерахувати Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення 1770 грн. для виплати позивачу –ОСОБА_6
Проте, постанова суду про зобов'язання Міністерства праці та соціальної політики України перерахувати кошти Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для проведення відповідних виплат ОСОБА_6 у встановлений державним виконавцем строк виконана не була.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що закінчення виконавчого провадження в зв'язку з відсутністю бюджетних коштів є невиконанням судового рішення, а позивач позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання, чим і порушуються його права.
Постанова про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-251, виданим Конотопським міськрайонним судом 30 січня 2008 року, винесена на підставі п. 11 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з п. 11 ч.1 ст. 37 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документу до суду, який видав виконавчий документ, на підставах, передбачених ст. 76 ч. 3 цього ж Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до нього штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", після чого виконавчий документ постановою державного виконавця повертається до суду, що його видав.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що приймаючи таке рішення, державний виконавець помилково виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не передбачено бюджетних призначень для виконання зобов'язань по судових рішеннях щодо перерахунку виплаченої щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік", який діяв на час винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-251, передбачене виділення коштів за програмою 2501150 «Щорічна разова допомога ветеранам війни» в розмірі 402995,6 тис. грн.
Судами було встановлено, що вказана сума була перерахована головному розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству праці та соціального захисту населення до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-251. Державним виконавцем не було враховано, що відповідно до п. І Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1543, Міністерство праці та соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціальною захисту населення, у тому числі інвалідів, ветеранів війни, воно приймає участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції тощо.
Отже зауваження відповідача у касаційній скарзі, що судами не враховано висновки Європейського суду з прав людини щодо виконання рішення про стягнення коштів з державної установи лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені у Законі про Державний бюджет (справа «Войтенко проти України»), колегією суддів до уваги не приймаються.
До того ж, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «Жовнер проти України» державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" містить вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме: визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; смерть або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмова відмова стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону; якщо рішення фактично виконане, відповідно до частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Частина 3 ст. 76 Закону передбачає, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Таким чином, відповідач неправомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Доводи касаційної скарги встановлених судами попередніх інстанцій висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій на підставі закону, з урахуванням всіх викладених обставин, а тому підстав для їх скасування чи зміни колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає.
Керуючись ст.ст. 2201, 223-224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відхилити.
Постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 червня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Ю.Й. Рецебуринський
М.О. Сорока
Т.С. Розваляєва
Р.Ф. Ханова
Ю.К. Черпак
Суддя Ю.Й. Рецебуринський