ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" березня 2010 р.Справа № 33/21-10-188
За позовом: приватного підприємства „Ринок Южний”, м. Одеса
до відповідача: фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, Одеська обл., Біляєвський район, с. Паліївка
про розірвання договору
За участю представників сторін:
від позивача: Єрохов В.М., довіреність в матеріалах справи;
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність в матеріалах справи;
СУТЬ СПОРУ: позивачем у справі заявлені вимоги про розірвання договору про надання відповідачу права на надання послуг необхідних для здійснення торгівельної діяльності.
Відповідачем у справі позовні вимоги заперечуються з мотивів їх необґрунтованості та безпідставності.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
01 січня 2009 року приватним підприємством „Ринок Южний” та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 укладено договір №1/ЧП, за умовами якого, позивачем надано відповідачу право на надання послуг необхідних для здійснення торговельної діяльності на площі 500 кв.м.
Положеннями означеного договору визначено що ПП „Ринок Южний” отримує від відповідача щомісячну плату за надане право на здійснення послуг, а фізична особа-підприємець має право використовувати об’єкт договору для здійснення підприємницької діяльності, забезпечувати сплату риночного збору, дотримуватись встановленого режиму роботи ринку, правил пожежної безпеки тощо.
Угода сторін, як різновид договору майнового наміру, відповідає положенням ст. 792 ЦК України, ст.ст. 283-286 ГК України та виконується сторонами, на день розгляду справи, належним чином.
Вимоги про розірвання договору оренди між сторонами у справі обґрунтовуються посиланням позивача на пункт 3 „Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 29 липня 2009 року яким визначено, що послуги з обслуговування та утримання торговельних місць на території ринку надаються суб’єктом господарювання, який є юридичною особою, та відсутністю у СПД ОСОБА_1 статусу юридичної особи.
Господарський суд зазначає, що згідно положень ст. 5 ГПК України конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, поряд з іншими, становлять визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом; право кожного на підприємницьку діяльність не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва, забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
Частиною другою статті 25 ГК України органом державної влади, місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншими способом порушають правила конкуренції.
Положеннями ст. 31 ГК України визначено, що встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності визнається дискримінацією суб’єктів підприємницької діяльності.
Положеннями ст.ст. 42; 43; 45; 49 ГК України визначено, що підприємництво –самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємці мають право без обмежень здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом в будь-яких організаційних формах, передбачених законом.
Підприємці зобов’язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, органів місцевого самоврядування і держави.
Право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, передбачено у ст. 42 Конституції України.
Порівняльний аналіз чинного законодавства та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 29 липня 2009 року „Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків” свідчить про помилкове тлумачення позивачем пункту 3 означеного документу та безпідставного висновку про заборону фізичним особам –підприємцям бути орендарями торговельних місць, надавати послуги необхідні для здійснення торговельної діяльності.
У затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 29 липня 2009 року Типовому договорі оренди торгового місця означений у пункті 3 „Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих ринків та змішаних ринків” суб’єкт підприємницької діяльності –юридична особа визначений як орендодавець. Ніяких заборон суб’єктам підприємницької діяльності –фізичним особам бути орендарями торговельних місць на ринку вищеозначена постанова №868 від 29 липня 2009 року Кабінету Міністрів України не містить, а пункт 7 Типового договору оренди торгового місця безпосередньо передбачає право орендаря здавати об’єкт оренди у суборенду за згодою орендодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Діючим законодавством України фізичним особам-підприємцям не заборонено право оренди торговельних місць, та можливість, за згодою орендодавця, здавати орендовані торговельні місця в суборенду у зв’язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у справі з зазначених у позові підстав.
Господарський суд зазначає також, що право на звернення до суду у разі недотримання вимог законодавства щодо здійснення суб’єктами господарювання певних видів господарської діяльності відноситься до компетенції спеціально уповноважених наглядових та/або контролюючих органів які, за наявності правових підстав, можуть бути позивачами (Інформаційний лист ВГСУ № 01-08/12 від 15 січня 2010 року).
ПП „Ринок Южний” наглядовими/контрольними функціями не наділений.
Позивач, звертаючись до суду, не обґрунтував порушення відповідачем своїх прав та/або охоронюваних законом інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.49; 82-84 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволені позовних вимог у справі № 33/21-10-188.
Рішення господарського суду області підписане 13 березня 2010 року.
Суддя