СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
15 квітня 2010 року Справа № 2-2/5369-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Антонової І.В.,
Маслової З.Д.,
за участю представників сторін:
позивача, Дебнарьов Віктор Олександрович, довіреність б/н від 14.04.10, приватне підприємство "Мустанг";
відповідача, не з'явився, Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради;
розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 23 жовтня 2009 року у справі №2-2/5369-2009
за позовом приватного підприємства "Мустанг" (вул. Лермонтова, 35-92, Сімферополь, 95034)
до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, Сімферополь, 95000)
про визнання дій незаконними та спонукання до виконання певних дій,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача у частині відмови у виконанні рішення про малу приватизацію, в тому числі орендованого позивачем нежитлового приміщення шляхом викупу. На відповідача покладено обов’язок виконати вказане рішення міської ради, підготувати необхідні документи і провести необхідні заходи з приватизації позивачем нежитлових приміщень.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено те, що спірне приміщення є допоміжним.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні представник позивача з апеляційною скаргою не погодився тому, що орендоване позивачем приміщення не є допоміжним, відповідач зобов’язаний виконувати рішення міської ради про малу приватизацію. Відповідач просив розглянути справу за відсутністю його представника в судовому засіданні. У справі достатньо доказів для розгляду спору. Тому судова колегія розглядає справу за відсутністю представника відповідача.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 81, 86-87, 91-96), встановив наступне.
Позивач з 10 червня 2008 року на підставі рішення виконкому Залізничної районної ради міста Сімферополя №278 та договору №238/6 від 10 червня 2008 року отримав від комунального підприємства Житлово-експлуатаційного об'єднання Залізничного району міста Сімферополя (орендодавця) нежитлове приміщення (підвал) площею 45,5 кв.м., розташоване по вул. Гагаріна, 20, з метою розміщення медичного центру, строком до 13 липня 2010 року (а.с. 30-33).
Вказане приміщення є власністю територіальної громади в особі Сімферопольської міської ради, та перебуває на балансі орендодавця, що підтверджується наданим 05 лютого 2010 року свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та довідкою орендодавця - балансоутримувача (а.с. 86, 87, 81).
За згодою орендодавця позивач у вересні 2008 року здійснив ремонт та переобладнання орендованого приміщення загальною вартістю 43 531 грн., що підтверджує затверджений орендодавцем акт приймання виконаних робіт та аудиторський висновок (а.с. 16-19).
19 березня 2009 року рішенням 46 сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради "Про затвердження Програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік" вказане приміщення включено до Переліку об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які підлягають приватизації шляхом викупу (а.с. 20-21).
08 травня 2009 року листом №786/40/03 відповідач повідомив позивача про те, що не вбачається можливості проведення заходів з приватизації цього нежитлового приміщення, оскільки на даний час питання правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу (підвалів) є законодавчо неврегульованими (а.с. 22).
З судової будівельно-технічної експертизи вбачається, що вказане приміщення не є допоміжним приміщенням житлового будинку, в підвалі якого вони знаходяться. При проведенні цієї експертизи встановлено, що вхід в це приміщення не пов'язаний з входом до підвалу (а.с. 91-96).
Такі обставини вказані у технічному висновку (а.с. 9-15).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону України від 15 травня 1996 року N189/96-ВР з змінами на час відмови відповідача позивачу в здійсненні заходів по приватизації) визначення переліків об’єктів, що підлягають приватизації, здійснюється у певному порядку.
А саме, орган приватизації розглядає подану покупцем заяву, і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації, включає підприємство до переліків, об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають викупу, результати розгляду орган приватизації не пізніше як через місяць з дня подання заяви доводить до заявника у письмовій формі (частина 4 та абзац 1 частини 5 статті 7 вказаного Закону).
При цьому, рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2000 від 13 грудня 2000 року "У справі по конституційному зверненню товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малій приватизації)" (справа про визначення способу малої приватизації)" дано офіційне тлумачення частини 5 статті 7 вказаного Закону. Зокрема, положення частини п'ятої статті 7 цього Закону слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та, у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову у приватизації.
Абзац 2 частини 5 статті 7 вказаного Закону встановлює виключний перелік підстав для відмови у приватизації, в тому числі, якщо є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" №2482-XII від 19 червня 1992 року (з змінами) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Частина 2 статті 10 вказаного Закону передбачає, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, допоміжні приміщення (комори, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України "У справі по конституційному зверненню ОСОБА_1 і інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" і за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків)" №4-рп/2004 від 02 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків; підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього; власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир; питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Однак, апеляційний господарський суд вважає, що та підстава, що підвальне приміщення, яке зайняте позивачем протягом кількох років на праві оренди, не підлягає приватизації в межах Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" тому, що підлягає приватизації по Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", могло бути підставою для відмови органом приватизації у задоволенні заяви покупця та не включення цим органом нежитлового приміщення підвалу до подання та Переліку об’єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, що підлягає приватизації. Рішення про відмову у задоволенні заяви та про не включення вказаного об’єкту до названого Переліку орган приватизації був зобов’язаний прийняти протягом місяця. Саме такі обов’язки та права органу приватизації передбачені вказаними вище нормами Закону України №189/96-ВР (частини 4 і 5 статті 7). Однак, такого рішення відповідач не приймав.
Крім того, з наданих апеляційному господарському суду додаткових доказів вбачається, що вказане приміщення є комунальною власністю, це право, в тому числі власниками квартир в житловому будинку, не оспорювалося.
При цьому, самостійною підставою для відмови у приватизації є не включення майна до програми приватизації, про що вказано в абзаці 2 частини 2 статті 5 Закону України N189/96-ВР. Однак, вказане приміщення включено до програми приватизації.
Відповідач, як орган приватизації комунального майна, який діяв в межах своїх повноважень щодо пункту 1.3 Положення про Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради, що затверджено рішенням Сімферопольської міської ради №28 від 18 січня 2007 року, а саме, розбив проект Програми приватизації майна комунальної власності міста Сімферополя, в тому числі Перелік майна, що підлягає викупу, до якого включив нежитлові приміщення підвалу в житловому багатоквартирному будинку, яке просить приватизувати позивач.
Слідством прийняття органом місцевого самоврядування програми про приватизацію комунального майна з переліком об’єктів, що підлягають викупу, відповідно до статей 8-12 Закону України N189/96-ВР, є підготовка органами приватизації протягом двох місяців об’єкту до приватизації (визначення ціни продажу шляхом проведення незалежної оцінки, публікація інформації про об’єкти малої приватизації, при необхідності проведення екологічного аудиту).
Права чи обов’язок органу приватизації відмовити в проведенні підготовки до приватизації об’єкту малої приватизації, який включено до відповідної програми приватизації з переліком об’єктів приватизації, цей Закон не передбачає.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року (з змінами) акти ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Таким чином, без визнання недійсним у встановленому порядку рішення Сімферопольської міської ради про затвердження Програми приватизації об’єктів комунальної власності на 2009 рік та додатку 2 - Переліку об’єктів, в частині включення до приватизації нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку №20 по вул. Гагаріна міста Сімферополя, що орендує підприємець позивач, та визнання недійсним свідоцтва про право власності на це приміщення за територіальною громадою, орган приватизації не має права відмовляти позивачу у здійсненні підготовки до приватизації (оцінки об’єкту приватизації, публікації у пресі про об’єкт приватизації, при необхідності проведення екологічного аудиту).
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом рішення прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, інших підстав для його скасування не має, апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2009 року у справі №2-2/5369-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді І.В. Антонова
З.Д. Маслова