ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
21.09.10 р. Справа № 40/114пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.
За участю секретаря судового засідання Данілкіной П.М.
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ”СБ ЕКСПОРТ”, м. Донецьк
до відповідача Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК”, м. Київ
про визнання кредитного договору № 2007-425 від 25.12.07р. недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: Рульов П.В. - юрисконсульт
від відповідача: Кулініч В.В. – головний юрисконсульт
За клопотання однієї сторони, з урахуванням виняткових обставин справи, витребування додаткових матеріалів, строк слухання справи було продовжено на 15 днів. Тому спір було вирішено у більш тривалий час, ніж передбачено частиною першої ст. 69 ГПК України.
Розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 22.06.10р. справу № 40/114 пд було передано на розгляд судді Підченко Ю.О.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „СБ ЕКСПОРТ” звернулося до господарського суду Донецької області до Публічного акціонерного товариства „ РОДОВІД БАНК” про визнання недійсним кредитного договору № 2007-425 від 25.12.07р. укладеного між відкритим акціонерним товариством „ РОДОВІД БАНК” та товариством з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ”.
Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:
Ш видача кредитів віднесене д компетенції комерційних банків згідно вимог ст.ст. 47. 49, 55 Закону України „ Про банки і банківську діяльність”. Національний банк України здійснює визначені законом повноваження щодо валютного регулювання та обслуговування клієнтів банків Йому належить видання нормативно-правових актів та здійснення контрою за валютними відносинами суб’єктів господарювання;
Ш згідно Постанови Національного банку України від 14.10.04р. за №483 було затверджено Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, далі Положення;
Ш відповідно до вимог пункту 1.5 Положення встановлено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється тоді, коли ініціатором або утримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, і Національний банк України видав на це банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, в інших випадках передбачених законами України. Позивачем не надано доказів використання іноземної валюти як засобу платежу;
Ш тобто, за вимогами законів України кредитні операції, які виконуються на підставі укладених кредитних договорів, передачу майна у заставу згідно умов яких суми кредиту та процентів, повинні отримуватися банками від позичальників з розрахунками в іноземній валюті, як засобом платежу на території України, - не потребують індивідуальної ліцензії;
Ш щодо порушення корпоративних прав позивача, то вони не відповідають закону та фактичним обставинам справи.
Ш відповідно до вимог частини 3 статті 62 Закону України „ Про господарські товариства”, дирекція підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень;
Ш факт прийняття загальними зборами товариства рішення щодо укладення кредитного договору, підтверджено протоколом загальних зборів учасників товариства позивача від 24.12.07р. за №10 за змістом якого, директор організує його виконання. Повноваження директора, як органу управління передбачено пунктом 5.4 Статуту позивача, а виключна компетенція зборів учасників відображено у пункті 5.2 Статуту товариства;
Ш обмежень щодо укладення кредитного договору та додаткової угоди №3 від 27.12.07р. до нього, директором з боку вищого органу товариства – загальних зборів, Статутом товариства не передбачено. Тому ствердження позивача, про те, що директор перевищив свої повноваження на час укладення кредитного договору та додаткової угоди не ґрунтуються на законі, оскільки виконавчий орган товариства – директор, мав необхідний обсяг дієздатності на представництво - за довіреністю від 25.01.06р. за № 322, здійснювати дії щодо підписання та укладення спірного кредитного договору;
Ш позивач зловживає своїми правами, намагається штучно ускладнити судовий процес, та пов’язує це з небажанням виконати умови кредитного договору;
Ш з урахуванням викладеного, зважаючи на вказані обставини та докази на їх підтвердження визначені у ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, мотиви заперечень відповідача, суд встановив:
Між товариством з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ”, далі Позичальник, та відкритим акціонерним товариством „ РОДОВІД БАНК”, далі Банк, було укладено кредитний договір № 2007-425 від 27.12.07р.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.6 сторони встановили мету, порядок та умови видачі кредиту, у тому числі, процентні ставки за користуванням кредитом (траншем), а додатковими угодами до договору №1 від 27.12.07р., №2 від 29.01.08р., №3 від 27.12.07р. встановили суму кредиту в розмірі 15 328 000 грн. На виконання умов пункту 2.2 договору вказана сума була перерахована на поточний рахунок підприємства позивача.
У якості нормативного обґрунтування, позивач посилається на приписи ст. 35 Закону України „ Про Національний банк України” ст.ст. 16, 215, 524, 533 ЦК України, ч.2 ст. 198 ГК України, Декрет Кабінету Міністрів України „ Про систему валютного регулювання та контролю” від 19.02.93р. за 15-93, із змінами та доповненнями. Вказаним нормативними правовими актами встановлено, що:
· операції про надання та одержання кредитів в іноземній валюті, якщо термін в суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі та використання іноземної валюти та території України як засобу платежу або як застави потребують попереднього одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України;
· відповідно до пункту 1.4 Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу ( валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придані тощо;
· ані позивач, ані відповідач не отримували у встановленому законом порядку індивідуальних ліцензій Національного банку України на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, тобто не укладали і виконували кредитний договір, зміст якого суперечить ЦК України, ГК України та іншим нормативним актам чинного законодавства України.
Додатково позивач посилається на те, що додатковою угодою до кредитного договору 3 від 27.12.07р. була передбачена процентна ставка за користування кредитом в розмірі 15%, а для кредитів ( траншів) в іноземній валюті процентна ставка - в розмірі 10%. Натомість, протоколом зборів учасників товариства відповідача за №10 від 24.12.07р. було визначено отримати кредит з відсотковою ставкою в розмірі 12,5% річних в гривні. Тобто, при підписання додаткової угоди №3 від 27.12.07р. мало місце перевищення директором товариства позивача - ОСОБА_1 ( городянином республіки Мозамбік) своїх повноважень, бо згідно Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „СБ ЕКСПОРТ” дії директора підзвітні загальним зборам учасників і він організує виконання його рішень. Крім того, зазначає, що відповідачем під час укладення договору підряду були порушені вимоги статті 145 ЦК України відносно компетенції виконавчого органу товариства щодо ухвалення ним рішень та порядок вчинення дій від імені товариства передбачених Статутом товариства.
Таким чином існують всі правові підстави для визнання укладеного між сторонами кредитного договору в згідно вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України недійсним, а тому позивач наполягає на своїх позовних вимогах.
Надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача є хибними, виходячи із наступного:
· за своєю правовою природою між сторонами було укладено кредитний договір, згідно якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;
· сторони досягли усіх суттєвих умов передбачених законом для даного виду кредитного договору: зокрема щодо його предмету, ціни та строку його дії, а тому він вважається укладеним згідно вимог ст.ст. 180, 181 ГК України та ст.ст. 638, 1048 ЦК України. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
· до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України). Згідно частини ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст. 1049 ЦК України).
· відсутність у договорі всіх його істотних умов не робить такий договір неукладеним або недійсним, при погодженні сторін на його підписання відповідно до вимог закону та, якщо істотні умови, які є відсутніми у договорі, не роблять договір таким, що не відповідає вимогам закону;
· вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді спору, суд не встановив обставин, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним;
Імперативна норма, яка зазначена у частині 1 ст. 215 ЦК України підтверджує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимоги, які встановлені частиною першою – третьої, п’ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За приписами пункту 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печатками.
Стаття 159 ЦК України визначає перелік повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Одночасно у частині другій цієї статті передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути віднесене вирішення й інших питань.
Виконавчі органи товариства не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, тощо.
Суд не порушує компетенцію загальних зборів товариства, однак приписи ст. 41 Закону України „Про господарські товариства” чітко визначають, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. В пункті „і” абзацу 5 статті 41 того ж закону вказано, що до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Пунктом 5.2 Статуту товариства позивача встановлена виключна компетенція зборів учасників товариства, до якої, як стверджує позивач, належить визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів, та звітів про їх виконання тощо.
Пунктом 5.4 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ” зазначено, що виконавчим органом товариства є директор, який вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників можуть винести рішення про передачу частини належних їм повноважень до компетенції директора, який підзвітний загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень.
Директор, відповідно до вказаного вище пункту Статуту, не в праві приймати рішення обов’язкові для учасників товариства, і діє від імені товариства в межах, встановлених законодавчими актами України та Статутом і має право:
ь без довіреності виконувати дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати в установах банків рахунки, укладати угоди та інші юридичні акти та папери, які підписуються ним особисто.
Відповідно до закону до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в Статуті товариства. Таким чином, надання права директору товариства позивача укладати та підписувати угоди, правочини, різновидам яких є договори, чітко затверджено пунктом 5.4 Статуту товариства позивача, та не обмежені виключною компетенцією зборів учасників товариства передбачених у пункті 5.2 цього Статуту.
Слід також зазначити, що статтею 41 Закону України „Про господарські товариства” передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Установчими документами товариства право виконавчого органу на укладення договорів не обмежено, тобто такий орган – директор підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Законодавець встановлює, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.
Директор товариства „ СБ ЕКСПОРТ” діяв у межах належних йому повноважень визначених законом та установчими документами цього товариства, не перевищував свої повноваження. Питання представництва визначені у статтях 237-244 ЦК України, яке може бути за законом, за довіреністю та на підставі комерційного представництва Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю яка видається на підставі акту вищого органу юридичної особи, як це зазначено у Статуті товариства.
Таким чином, повноваження директора товариства позивача не обмежені виключною компетенцією зборів акціонерів, та надають йому право на затвердження та підписання спірного кредитного договору та додаткових угод до нього. Відносно протоколу №10 від 24.12.07р., то вказаний акт вищого органу товариства, може бути предметом іншого – корпоративного спору згідно вимог статті 12 ГПК України.
Щодо посилання позивача на те, що грошові зобов’язання у кредитному договорі укладеного між сторонами, виражені в іноземній валюті та використання її в межах України як засобу платежу без індивідуальної ліцензії Національного банку України ( у позивача та відповідача), то такі ствердження є хибними виходячи із наступного, зокрема:
Ш статтями 2, 47, 49 Закону України „ Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 192, 1054 ЦК України, ст. 345 ГК України, підпунктом „в” пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „ Про систему валютного регулювання та контролю” від 19.02.93р. за 15-93, із змінами та доповненнями встановлено, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії;
Ш пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого Постановою Національного банку України від 14.10.04р. за №483 встановлює умови використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії за наступними умовами, а саме:
- якщо ініціатором або утримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями);
- у випадках, передбачених законами України.
У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Використання на території України як засобу платежу банківських металів, платіжних документів та інших цінних паперів, виражених в іноземній валюті або банківських металах, дозволяється лише у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку.
Нормативними правовими актами визначено правомірність укладення кредитних договорів і в іноземній валюті, і до наступного часу змін до законодавства, яке регулює питання надання кредитів у іноземній валюті – не відбулося. Позивачем не надано доказів використання іноземної валюти як засобу платежу у розрахунках між резидентами.
Не підтверджені матеріалами справи і посилання позивача на те, що спірний кредитний договір не містить умов та порядку його видачі ( гарантії забезпечення повернення кредиту, процентів тощо). Законодавець встановлює, що відсутність у договорі всіх його істотних умов не робить такий договір недійсним та неукладеним при погодженні сторін на його підписання відповідно до вимог закону, та, якщо істотні умови, які є відсутніми у договорі, не роблять договір таким, що не відповідає закону. Головне під час укладення договору це - прагнення сторін на його виконання, та таким щоб подія відбулася, з урахуванням особливостей кредитних договорів.
Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються ним в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем не доведені підстави за законом для визнання кредитного договору №2007-425 від 27.12.07р. недійсним. Навпаки, відповідач надав докази того, що спірний кредитний договір відповідає вимогам закону, не припинив своєї дії, а директор не перевищував своїх повноважень визначених Статутом, а тому підстав для визнання його недійсним - не існує за законом.
За таких обставин, у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „СБ ЕКСПОРТ” до Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК” про визнання недійсним кредитного договору № 2007-425 від 27.12.07р., укладеного між відкритим акціонерним товариством „ РОДОВІД БАНК” та товариством з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ”, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.
Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі - товариство з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ” згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 21.09.10р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „ Про банк та банківську діяльність”, ст. ст. 41, 62 Закону України „ Про господарські товариства”, ст. ст. 192, 203, 207, 215, 237-244, 627, 628, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 180, 181, 345 ГК України, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „СБ ЕКСПОРТ” до Публічного акціонерного товариства „РОДОВІД БАНК” про визнання недійсним кредитного договору № 2007-425 від 27.12.07р., укладеного між відкритим акціонерним товариством „РОДОВІД БАНК” та товариством з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ” - відмовити.
2. Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі - товариство з обмеженою відповідальністю „ СБ ЕКСПОРТ”.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя
Повний текст складено –23.09.10р.