ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2010 р. № 17/70-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівВоліка І.М.
Демидової А.М.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення господарського суду Сумської області від 03.06.2010 р.
у справі № 17/70-10
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Керамітекс"
провизнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності
за участю представників:
скаржника: ОСОБА_4, ОСОБА_6
позивача: ОСОБА_7
відповідача: не з’явився
встановив:
Фізична особа-підприємець (надалі –"ФОП") ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –"ТОВ") "Керамітекс" про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.05.2010 р., укладеного між позивачем та відповідачем, а також про визнання за позивачем права власності на об’єкт нерухомого майна - вагову, літера "В", загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Сумська область, АДРЕСА_1, технічна характеристика якої визначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданому комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації (надалі –"КП "БТІ") виконавчого комітету Лебединської міської ради" з під’їзними залізничними коліями №№ 18, 21, 25 –загальною довжиною 1 713.66 кв.м., технічну характеристику яких визначено в технічному паспорті на під’їзні залізничні колії по ст. Лебединська Південної залізниці, виданому ВАТ "Сумський Промпроект".
Позовні вимоги обґрунтовані відмовою відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та наявністю підстав для застосування норм ст. 186, ч. 2 ст. 220, ст. 657 ЦК України.
Рішенням господарського суду Сумської області від 03.06.2010 р. (суддя Коваленко О.В.) позов задоволено частково;
визнано за ФОП ОСОБА_5 право власності на об’єкти нерухомого майна, а саме: вагову, літера "В", загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Сумська область, АДРЕСА_1, технічна характеристика якої визначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданому КП "БТІ виконавчого комітету Лебединської міської ради" з під’їзними залізничними коліями №№ 18, 21, 25 –загальною довжиною 1 713,66 м., технічну характеристику яких визначено в технічному паспорті на під’їзні залізничні колії по ст. Лебединська Південної залізниці, виданому ВАТ "Сумський Промпроект";
стягнуто судові витрати.
Рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог мотивоване нормами ст.ст. 16, 319, 328, 334, 392 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання дійсним спірного договору суд виходив з норм ст.ст. 210, 220, 640, 657 ЦК України.
В апеляційному порядку рішення не переглядалось.
Не погоджуючись з прийнятим судовим актом в порядку ст. 107 ГПК України до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся ФОП ОСОБА_4, який просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 03.06.2010 р. в частині визнання за позивачем права власності на під’їзні залізничні колії №№ 18, 21, 25 загальною довжиною 1 713,66 м., що знаходяться за адресою: Сумська обл., АДРЕСА_1, та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків ФОП ОСОБА_4 у зв’язку з належністю спірного об’єкта скаржнику на праві власності. Крім того, скаржник посилається на неправильне застосування судом норм ст.ст. 210, 220, 640, 657 ЦК України.
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників скаржника та позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що 06.05.2010 р. між ТОВ "Керамітекс" (продавець) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу (надалі –"Договір").
За умовами п. 1.1. Договору відповідач передав у власність позивача нерухоме майно, а саме: вагову, літера "В", загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Сумська область, АДРЕСА_1, технічна характеристика якої визначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданому КП "БТІ виконавчого комітету Лебединської міської ради" з під’їзними залізничними коліями №№ 18, 21, 25 –загальною довжиною 1 713,66 м., технічну характеристику яких визначено в технічному паспорті на під’їзні залізничні колії по ст. Лебединська Південної залізниці, виданому ВАТ "Сумський Промпроект" (надалі –"Майно").
Продавець передає Майно покупцю на підставі Акта приймання-передачі, який складається та підписується сторонами в двох примірниках протягом п’яти робочих днів з моменту укладення Договору (п.п. 1.6., 3.2.2. Договору).
Продаж Майна за домовленістю сторін здійснюється за 79 990,00 грн., які перераховуються покупцем протягом п’ятнадцяти банківських днів з моменту підписання Договору (п.п. 2.1., 2.2. Договору).
При цьому сторонами у п. 2.2. Договору погоджено, що право власності на Майно переходить з моменту укладання Договору.
Судом встановлено, що Майно передане позивачу згідно акту приймання-передачі від 06.05.2010 р., підписаного сторонами належним чином.
Місцевим господарським судом зазначено про неможливість застосування норм ч. 2 ст. 220 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки правочини, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації вважаються вчиненими згідно ст.ст. 210, 640 ЦК України в момент їх державної реєстрації. Відповідно, судом відмовлено у визнанні дійсним Договору.
В той же час, посилаючись на норми ч. 1 ст. 334 ЦК України, згідно яких право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності на Майно за позивачем.
Однак, дослідивши матеріали справи та застосування судом норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про передчасність прийнятого місцевим господарського судом рішення, враховуючи наступне.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 209 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
В силу ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За змістом ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається
Так, рішення суду про визнання договору дійсним прирівнюється до нотаріального посвідчення договору, враховуючи, що, згідно зазначеної норми, у разі прийняття рішення про визнання договору дійсним, наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається.
Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).
Відповідно, доречним є зауваження місцевого господарського суду про неможливість задоволення позовних вимог про визнання договору дійсним в межах даної справи.
В той же час, місцевим господарським судом при прийнятті рішення не враховано, що ч. 4 ст. 334 ЦК України встановлює, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
При недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.
Аналіз змісту ст. 210 ЦК України дає змогу дійти висновку, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочинну можуть виникати тільки з моменту його реєстрації.
Відповідно, зазначивши про відсутність державної реєстрації спірного Договору, судом не досліджено виникнення у позивача відповідних прав та обов’язків, з урахуванням яких можливе визнання за ним права власності на спірне Майно.
Крім того, до предмету доказування у даній справі входить і відповідність спірного договору загальним вимогам, що встановлено ст. 209 ЦК України, на що не звернув увагу суд першої інстанції, приймаючи рішення у даній справі.
Так, ст. 658 ЦК України встановлює, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Згідно п.п. 1.2., 1.3. Договору Майно знаходиться у власності продавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Лебединської міської ради 25.09.2008 р. та договору купівлі-продажу від 21.04.2010 р. Право власності продавця на Майно зареєстроване КП "БТІ Лебединської міської ради" в реєстрову книгу № 5, номер запису 10513, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "БТІ Лебединської міської ради" від 25.09.2008 р. за номером 20359696 (реєстраційний номер 24834778).
Обґрунтовуючи оскаржуване рішення, зокрема, наявністю у відповідача права власності на Майно на момент його продажу, судом залишено поза увагою той факт, що перелік майна, зазначений у наявному в матеріалах справи Свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 25.09.2008 р. не відповідає переліку Майна, щодо якого визнано право власності за позивачем у справі № 17/70-10 господарського суду Сумської області.
Окрім того, зважаючи на обставини, викладені ФОП ОСОБА_4 у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду, в порушення ст. 43 ГПК України, прийнято без дослідження всіх обставин справи.
Існують підстави вважати, що права скаржника порушені. Однак, з урахуванням компетенції, наданій касаційній інстанції статтею 1117 ГПК України, дані обставини підлягають з’ясуванню місцевим господарським судом під час нового розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 107, 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Сумської області від 03.06.2010 р. у справі № 17/70-10 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області в іншому складі суду.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді: А. Демидова
О. Кролевець