Справа №11 а-2297 2006 р. Головуючий у 1 інстанції Васильєва Н.П. Доповідач Самойленко А.І.
УХВАЛА
Іменем України
1 серпня 2006 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Самойленка А.І.
суддів Яременка А.Ф., Свіягіної І.М. з участю
прокурора Байрачного О.Л.
потерпілого ОСОБА_1. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, і потерпілого ОСОБА_1. на вирок Куйбишевського районного суду м.Донецька від 21 березня 2006 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м.Ровеньки
Луганської області, не судимого виправдано за ст.125 ч.2 КК України за недоведеності вчинення ним злочину.
Згідно вироку суду не доведена винуватістьОСОБА_2. в тому, що він 25 серпня 2004 року в приміщенні адміністративної будівлі Донецького казенного заводу хімічних виробів, на грунті особистих неприязних стосунків з ОСОБА_1 які раніше виникли між ними, умисно завдав останньому легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я. На підставі цього ОСОБА_2 за ст.125 ч.2 КК України виправдано. В апеляціях:
прокурор просять скасувати цей вирок і постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України, призначивши йому покарання у виді 2 місяців арешту. В обгрунтування доводів апеляції посилається на те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку доказам у справі, через що вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи і ОСОБА_2 виправданий безпідставно;
потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на аналогічні обставини, просить скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав апеляцію, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_2 органами досудового слідства було пред'явлено обвинувачення у тому, що він, працюючи начальником відділу спеціальної міліції при УМВС України в Донецькій області, будучи службовою особою, 25
2
серпня 2004 року перебуваючи в приміщенні адміністративної будівлі Донецького казенного заводу хімічних виробів, зажадав від колишнього співробітника цього відділу ОСОБА_1 підписати заднім числом акти про списання товарно-матеріальних цінностей. Оскільки ОСОБА_1 відмовився виконати незаконні вимоги ОСОБА_2, останній, явно перевищуючи владу і надані йому законом "Про міліцію" службові повноваження, вдарив кулаком ОСОБА_1 у груди, від чого останній вдарився головою об стіну і отримав легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілого. Зазначені дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за ст.365 ч.2 КК України.
Після дослідження доказів в судовому засіданні прокурор дійшов висновку про недоведеність обвинувачення ОСОБА_2 у тому, що причиною і мотивом побиття ОСОБА_1 ОСОБА_2 була відмова ОСОБА_1 підписати заднім числом акти про списання товарно-матеріальних цінностей на вимогу ОСОБА_2 і що мотивом завдання тілесних ушкоджень потерпілому були неприязні стосунки між ними. Тому прокурор в судовому засіданні, керуючись вимогами ст.277 КПК України, змінив обвинувачення ОСОБА_2 і пред'явив йому обвинувачення в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1, які спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілого, на грунті особистих неприязних стосунків, які раніше виникли між ними, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2 зі ст.365 ч.2 на ст.125 ч.2 КК України.
Таким чином, прокурор, не зважаючи на те, що потерпілий ОСОБА_1 і під час досудового слідства і в судовому засіданні стверджував, що ОСОБА_2 вдарив його саме за відмову підписати заднім числом акти на списання товарно-матеріальних цінностей і не вказував інших мотивів його побиття, фактично визнав недостовірними показання потерпілого в цій частині. Ця обставина була врахована і судом при оцінці показань потерпілого.
Крім цього, суд взяв до уваги те, що свідок ОСОБА_3., який пояснював, що бачив як ОСОБА_2 ударив ОСОБА_1 кулаком у груди, не підтвердив показань потерпілого в тій частині, що ОСОБА_1 впав від удару ОСОБА_2 і втратив свідомість. У той же час, цей свідок підтвердив, що первинні пояснення, в яких він вказав про падіння ОСОБА_1, є неправдивими і що про цю обставину він вказав на прохання останнього.
Таким чином, показання свідка ОСОБА_3 не узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_1 про падіння останнього і втрату свідомості після удару ОСОБА_2. Крім цього, показання свідка ОСОБА_3 свідчать про те, що потерпілий ОСОБА_1 впливав на нього з метою дачі неправдивих показань для підтвердження обвинувачення проти ОСОБА_2. Враховуючи ці обставини, наявність службової залежності свідка ОСОБА_3 від потерпілого ОСОБА_1 на час допитів свідка, суд першої інстанції обгрунтовано висловив сумнівів у правдивості показань цього свідка і можливості визнання його показань достовірним доказом вини ОСОБА_2.
Сам ОСОБА_2 ні під час досудового слідства, ні в судовому засіданні не визнавав своєї вини і стверджував, що не бив потерпілого, а останній обмовляє його, оскільки за його, тобто ОСОБА_2 участі, ОСОБА_1 після звільнення з роботи істотно була зменшена вихідна допомога, що створило проблеми для ОСОБА_1 при розрахунку за придбаний останнім у кредит автомобіль.
Твердження ОСОБА_2 про наявність таких підстав для його обмови ОСОБА_1 узгоджуються з встановленими судом даними про те, що дійсно
з
ОСОБА_1 працював у підрозділі, яким керував ОСОБА_2, що при звільненні ОСОБА_1 йому спочатку була нарахована вихідна допомога у сумі 30000 гривень, а потім сума допомоги була перерахована і істотно скорочена до 12500 гривень. Саме у цей час ОСОБА_1 дійсно придбав у кредит автомобіль.
Виходячи з підстав зміни обвинувачення прокурором, за яких показання потерпілого про причини і мотиви його побиття фактично визнані неправдивими самим прокурором, враховуючи інші суперечності в показаннях потерпілого щодо обставин вчинення злочину, наявність неприязних стосунків між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а також наявність даних про вплив з боку потерпілого на свідка ОСОБА_3 з метою дачі неправдивих показань проти ОСОБА_2, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про обгрунтованість доводів ОСОБА_2 щодо можливості обмови його з боку потерпілого ОСОБА_1 і неможливість визнання показань потерпілого і свідка ОСОБА_3 достовірними доказами вини ОСОБА_2.
Крім цього, судом обгрунтовано зазначено у вироку, що змінивши обвинувачення ОСОБА_2, прокурор у своїй постанові допустив припустимі висновки щодо обставин вчинення злочину, оскільки вказав, що ОСОБА_2 завдав ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, "які виникли від дії тупих предметів, можливо у вказаний строк і за вказаних обставин", що означає припустимість обвинувачення щодо часу і обставин їх завдання і не визначеність щодо виду і кількості предметів, якими були завдані тілесні ушкодження потерпілому. Згідно ж вимог ст.327 ч.2 КПК України обвинувальний вирок не може грунтуватись на припущеннях.
За таких обставин доводи апеляції прокурора і потерпілого ОСОБА_1 про послідовність і однозначність показань останнього, про відсутність доказів впливу потерпілого на свідка ОСОБА_3 з метою дачі останнім неправдивих показань, про неправильну оцінку судом їх показань, суперечать фактичним обставинам справи.
Посилаючись в апеляції на неправильну оцінку судом показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, судово-медичного експерта Дирдіна, прокурор при цьому не вказав, в чому саме полягає неправильність оцінки судом цих доказів. Разом з тим, суд у вироку зазначив, що не може визнати показання вказаних свідків доказом вини ОСОБА_2, оскільки вони не були очевидцями подій, а їх показання є похідними від показань потерпілого ОСОБА_1 і свідка ОСОБА_3, правдивість яких викликає у суду сумнів з вищезазначених причин. Відповідна оцінка дана судом і показанням судово-медичного експерта, які не спростовують висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_2.
Таким чином, суд дав належну оцінку у вироку усім доказам у справі і обгрунтовано дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, при її розгляді органами досудового слідства і судом були допущені порушення вимог КПК України.
Так, постанова про скасування попередньої постанови заступника прокурора Куйбишевського району м.Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи за ст.364 і 365 КК України щодо ОСОБА_2 і про порушення кримінальної справи щодо останнього за ознаками злочину, передбаченого ст.365 ч.2 КК України винесена від імені прокурора м.Донецька Ольмезова О.Д., який згідно змісту цієї постанови розглянув матеріали перевірки за заявою ОСОБА_1 і прийняв вказані рішення. Однак, ця постанова
4
підписана не прокурором Ольмезовим, а іншою, конкретно не вказаною особою, яка згідно змісту постанови матеріалів не розглядала і вказаного процесуального рішення не приймала, що свідчить про те, що попередня постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за тими ж подіями не скасована у встановленому законом порядку, що відповідно до вимог ст.6 п.11 КПК України виключало провадження у цій кримінальній справі (т.1 а.с.1-2).
Крім цього, прокурор, змінивши в судовому засіданні обвинувачення ОСОБА_2 і перекваліфікувавши дії останнього зі ст.365 ч.2 на ст.125 ч.2 КК України, порушив вимоги ст.27 КПК України згідно якої справа про злочин, передбачений ст.125 ч.2 КК України, може бути порушена не інакше, як за скаргою потерпілого або прокурором, за наявності підстав і в порядку, передбаченими ч.З ст.27 КПК України. Однак, ні в порядку, передбаченому частиною 1, ні в порядку, передбаченому частиною 3 ст.27 КПК України справа по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст.125 ч.2 КК України не порушувалась.
Судом першої інстанції також були порушені вимоги ст.277 КПК України, оскільки після зміни обвинувачення прокурором суд не роз'яснив потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі і не з'ясував його думку щодо цього питання.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_1 у судових дебатах погодився зі зміною обвинувачення і підтримав позицію прокурора. В апеляції потерпілий ОСОБА_1 також не ставить питання про неправильність зміни кваліфікації дій ОСОБА_2 прокурором і про необхідність розгляду справи в обсязі раніше пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення органами досудового слідства, а просить визнати останнього винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України.
Відповідно до вимог ст.365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляцій. Тому, враховуючи наведені обставини, підстави для скасування вироку через порушення судом першої інстанції вимог ст.277 КПК України, у апеляційного суду відсутні.
Наведені порушення вимог ст.ст.6 п.11 і 27 КПК України є підставами для скасування вироку і закриття справи за відсутністю скарги потерпілого. Однак, враховуючи те, що суд першої інстанції повністю дослідив усі обставини справи, дав правильну оцінку наявним у справі доказам і обгрунтовано дійшов висновку про недоведеність обвинувачення ОСОБА_2, вищезазначені порушення вимог КПК України не вплинули на законність і обгрунтованість виправдувального вироку і через це самі по собі не можуть бути визнані підставами для його скасування.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Вирок Куйбишевського районного суду м.Донецька від 21 березня 2006 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції прокурора і потерпілого - без задоволення.