Справа № 2-607/10

РІШЕННЯ

  Іменем України

21 вересня 2010 року                                                                                     м. Корсунь-Шевченківський

        Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі

головуючого - судді Савранського О.А.

за участю - секретаря Порпленко Л.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Корсуні-Шевченківському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області про донарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної пенсії дітям війни,  

встановив:

        Позивач ОСОБА_1 пред’явила  у суд даний позов і просить  визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині невиконання Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язати відповідача донарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну пенсію в сумі 2666грн. 33коп. за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року як пенсіонеру по віку. Свій позов вона обґрунтовує тим, що являється дитиною війни, а тому їй повинна доплачуватися щомісячна державна пенсія в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки за вказаний період вона їй в повній мірі не виплачувалась.

        Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, надавши заяву про розгляд справи за  її відсутністю, свої вимоги підтримала.

        Представник відповідача Янішевська І.Ю. у суд також не з’явилась, надавши письмове заперечення в якому вимоги позивача не визнає посилаючись на те, що фінансування виплат, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» здійснюється з Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України, тому відповідач не є органом, який повинен нараховувати та виплачувати таке підвищення, а значить і належним відповідачем. Крім того, ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій не застосовується. Насамкінець, представник відповідача стверджує, що позивачці правильно нараховується  і виплачується  доплата до пенсії в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, так як з 01.01.2008 року такий механізм передбачений Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» були внесені відповідні зміни . Крім цього, позивачкою пропущені строки позовної давності.

        Суд, з’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами,  оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності вважає,  що позов підлягає до часткового задоволення в силу наступного.

        У суді встановлено, що спеціальним Законом який установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки є Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІУ (надалі  «Закон № 2195-ІУ»).

        Ст. 1 Закону № 2195-ІУ визначено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

        З наданої суду копії паспорта громадянина України НОМЕР_2 виданого 31 серпня 2002 р. Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України в Черкаській області вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 р. в с. Драбівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

        Таким чином, позивач належить до категорії дітей війни та, відповідно, має право на встановлений Законом № 2195-ІУ мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

        Державна соціальна підтримка зазначеної категорії осіб передбачена ст.6 Закону № 2195-ІУ, згідно якій дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

        П. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-У дію ст.6 Закону № 2195-ІУ було зупинено на 2007 р. з урахуванням ст. 111 цього Закону.

        Ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

        Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за № 6-рп2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 29, 36, ч.2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч.1 ст. 66, п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік».

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України до вищевказаних позивачем вимог встановлюється  загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України п еребіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім цього, ч.3 ст.267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,зробленою до винесення ним рішення. Позов пред’явлений 26 липня 2010 року і така заява п редставника відповідача є.

Таким чином, є законною вимога позивачки в частині нарахування соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», але за період з 26.07.2007 р. по 31.12.2007 р., враховуючи строк позовної давності у три роки від дня, коли позивачка довідалася про порушення свого права, а саме: від дня подачі позовної заяви – 26.07.2010 р.  

        П. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VI текст ст.6 Закону № 2195-ГУ викладено в новій редакції. За цією редакцією дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Тобто, відповідач і керувався даними Законами і протягом 2008 року повністю нарахував і виплатив позивачу таку надбавку у розмірі 10% від встановленого на 2008 рік прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: травень - червень по 48,10 грн.  щомісячно, липень-вересень по 48,20грн. щомісячно, жовтень-грудень по 49,80 грн. щомісячно.

        Разом з тим, відповідачем не було взято до уваги, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N10-рп/2008 положення п. 41 розділу II зазначеного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

        Що стосується виплат за 2009 р., то  з урахуванням вимог  Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 р.» від 26.12.2009 р. № 835-VI, суд приходить до висновку, що з 01.01.2009 р.  відповідач  виплачує позивачці щомісячно, як дитині війни, підвищення у твердих розмірах - 49,80 грн. в порушення  вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто у розмірах менших за 30 % мінімальної пенсії за віком і  за вказаний  період також повинен провести  нарахування та  виплатити  недоплачену  надбавку до пенсії, як  дитині війни, за мінусом виплачених сум.

        Насамкінець, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України (№25к/96-ВР) Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

        Незважаючи на це відповідач не здійснив щомісячний перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не провів виплати у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 26 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року: липень – вересень  на  410,06 грн . , жовтень – грудень  на 415,11 грн.; за період з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року: травень – червень  на 481 грн., липень – вересень на 482 грн., жовтень – грудень на 498грн.; за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року: січень – жовтень на 498 грн., листопад – грудень на 573 грн..

        З огляду на викладене суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосування положення ст.6 Закону N 2195-ІУ, а не норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними.              

        Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» про незворотність дії у часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують, або скасовують відповідальність особи, відповідно до якого - реалізація особою права на отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги, у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що   був прийнятий раніше. До спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

        Згідно  до ст.6 Конституції України (№25к/96-ВР) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.        

        Приймаючи до уваги, що позивачу не було нараховане підвищення до пенсії, суд не може підміняти інші органи влади, самостійно здійснити таке нарахування та вирішувати при розгляді даної справи питання щодо визнання неправомірною бездіяльність відповідача в частині невиконання Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Разом з тим, суд вважає за можливе зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії.

        Досліджуючи обґрунтованість заперечень відповідача суд звертає увагу, що згідно ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХП призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного Фонду України.

        Передбачене ст.6 Закону № 2195-ІУ підвищення до пенсії є її складовою частиною, суд не може погодитись з твердженням відповідача про те, що управління Пенсійного Фонду не є тим органом, який повинен здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до цього Закону.

        В той же час, суд погоджується з висновком відповідача про те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом № 2195-ГУ, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

       Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ст.72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ (надалі за текстом - «Закон № 1058-ІУ») одним з джерел формування коштів Пенсійного фонду є кошти Державного бюджету. Крім того, ст.113 цього Закону передбачено покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду за рахунок коштів Державного бюджету України.

       Суд зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань,  судом до уваги не приймається.

       Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії та зобов'язання держави щодо їх виконання, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

       Суд також бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-ІУ мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 Закону № 1058-ІУ передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

       У зв'язку з наведеним та відповідними запереченнями відповідача суд зауважує, що ст.6 Закону № 2195-ІУ не визначається розмір пенсії. Зазначена стаття посилається на мінімальний розмір пенсії за віком як на коефіцієнт для обрахування підвищення до пенсії, а тому суд не вбачає протиріччя між наведеними нормами.

        Суд, вирішуючи даний спір, виходить з того, що головним обов’язком держави, згідно зі ст. 3 Конституції України (254к/96-ВР), є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

       Враховуючи, що відповідач не виконав покладені на нього обов’язки суд вважає, що мало місце порушення принципу законності встановленого ст.19 Конституції України (254к/96-ВР), відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися з позовом до суду  за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  

       Таким чином суд встановив, що мали місце обставини, якими позивач обґрунтував вимоги, частково підтвердив їх доказами, а тому суд знаходить вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню за період з 26 липня по 31 грудня 2007 р., з 22 травня по 31 грудня 2008 р., з 1 січня по 31 грудня 2009 р.

       При цьому суд бере до уваги, що протягом спірного періоду позивачу частково здійснювались виплати у вигляді підвищення до пенсії, а тому ці виплати мають бути враховані при прийнятті рішення.

        Суд зазначає, що 09 вересня 2010 року було прийнято рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами“. Яким було вирішено визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами“ від 18 лютого 2010 року № 1691–VI, а саме: - пункту 2 розділу І: „Пункт 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., №№ 35–37, ст. 446) виключити“; - пункту 2 розділу ІІ: „Після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства“; Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами“ від 18 лютого 2010 року № 1691–VI; Положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами“ від 18 лютого 2010 року № 1691–VI та Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09 вересня 2010 року. Але враховуючи, що позов пред’явлений позивачем до ухвалення даного рішення, то розгляд даної справи, суд вважає, розглянути в порядку Цивільного процесуального кодексу України.

        Протягом усього часу розгляду справи по суті позивач не змінив підставу або предмет позову, не збільшив або зменшив розмір позовних вимог, а тому суд розглянув цивільну справу в межах пред’явлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів.  

       Підстав для звернення постанови до негайного виконання не має.

       Заходи забезпечення позову  судом не вживалися.

        В зв’язку з частковим задоволенням позову, суд стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, а саме: 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  та 51  грн. судового збору.

        Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, ч.1 ст. 88,169, 212,213,214,215,218 ЦПК України,ст.ст. 16 ч.1, 257, 261 ч.1, 267 ч.3 ЦК України; ст.ст.1,3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІУ, суд

вирішив:

       Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області про донарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної пенсії дітям війни.

       Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, жительці с. Набутів Корсунь-Шевченківського району Черкаської, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з підвищенням їй на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести виплати у відповідності до  ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 26 липня  по 31 грудня 2007 р., з 22 травня по 31 грудня 2008 р. та з 1 січня по 31 грудня 2009 р., з урахуванням проведених за цей  період виплат.

         В іншій частині позовних вимог відмовити.

   Стягнути з Управління Пенсійного  фонду  України  в  Корсунь - Шевченківському районі Черкаської області на користь   ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, жительки с. Набутів Корсунь-Шевченківського району Черкаської, ідентифікаційний номер НОМЕР_1   понесені нею судові витрати у справі по оплаті судового збору в розмірі   51грн.  та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

         Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

        Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.        

Головуючий – підпис.