ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2007 р. | № 36/90-30/104 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання | Першого заступника прокурора Полтавської області |
на постанову | від 12.06.2007 року Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 36/90-30/104 |
господарського суду | міста Києва |
за позовом | Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі - Погарщинської сільської ради; - Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації; - Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації |
до третя особа: | Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” - Полтавське обласне управління земельних ресурсів; - Полтавська обласна виробнича асоціація “Родючість” |
про | стягнення 43 650 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивачів: | не з’явились |
від відповідача: | Панченко С.О. (довіреність від 21.12.2006р. №юр-650/д) |
треті особи: від прокуратури | не з’явились Дубас В.А. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) |
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2007 року (суддя Ващенко Т.М.) по справі № 36/90-30/104, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Сотніков С.В., судді –Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) від 12.06.2007 року, позов Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Погарщинської сільської ради, Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації, Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації залишено без розгляду.
В касаційному поданні Першій заступник прокурора Полтавської області просить скасувати ухвалені по справі судові акти , а справу передати на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.20 Закону України “Про прокуратуру”, ст.ст.1, 12, 209 Земельного кодексу України, ст.ст.13, 118, 121, 143 Конституції України, ст.ст.1, 33, 61 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.32 Закону України “Про власність”, ст.27 Бюджетного кодексу України, ст.2 ГПК України.
Відзиву на касаційне подання сторони не надіслали.
Позивач та треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційному поданню представника від прокуратури, який підтримав викладені в ньому доводи, заперечення на касаційне подання представника відповідача, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Полтавським міжрайонним природоохоронним прокурором була подана позовна заява про стягнення з відповідача на користь держави в особі Погарщинської сільської ради Лохвицького району Полтавської області 60 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат в розмірі 26 190 грн., на користь Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації 25 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат в розмірі 10 912,5 грн., на користь Фінансового управління Полтавської районної державної адміністрації 15 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат в розмірі 6 547,5 грн.
Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо; під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно п.2 ст.207 Земельного кодексу України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Визначені у Земельному кодексі України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що настають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.
Пунктом 34 ст.26 Закону від 21.05.1997 № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Кодекс визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані зазначені втрати, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат а також порядок використання одержаних коштів.
Так, відповідно до ст.209 Земельного кодексу України, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам 25 відсотків; районним радам - 15 відсотків; міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків, міським радам Києва та Севастополя - 100 відсотків.
Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.
Кошти, що надходять до відповідних бюджетів у визначених цим Кодексом розмірах, можуть витрачатись лише за призначенням, визначеним у п.2 ст.209 Земельного кодексу України. Зважаючи на це Держкомзем України у листі “Про функціонування відділі технічного нагляду та перелік робіт з охорони земель” від 23.04.1996 року №720/07 конкретизує цільове використання бюджетних надходжень від втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а саме: освоєння боліт, мілководь, водоймищ, чагарників, лісів, кам’янистих місць, солонців і солончаків, ділянок, що вивільняються з-під господарських дворів, садиб тощо, та інших непродуктивних земель у сільськогосподарські угіддя або для створення лісових насаджень; засипка та виположування ярів, освоєння схилових земель під багаторічні насадження та кормові угіддя, будівництво комплексу гідротехнічних споруд для захисту земель від ерозії, підтоплення, зсувів тощо та під’їзних схилів до земельних ділянок, що освоюються; рекультивація порушених земель, хімічна меліорація, залуження багаторічними травами еродованої та забрудненої шкідливими речовинами ріллі, посів сільгоспкультур на ділянках біологічної рекультивації земель, проведення інших робіт з освоєння нових земель і підвищення їх родючості; будівництво і реконструкція зрошувальних систем з джерелами зрошення, осушувальних систем, захист сільгоспугідь і лісових насаджень від підтоплення і висушення, розкорчовка списаних лісових і багаторічних плодових насаджень; проведення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідок, а також проектних робіт, пов’язаних з освоєнням нових земель та підвищенням їх родючості або поліпшенням наявних земель та розробка проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, регіональних програм і схем з охорони земель.
Враховуючи специфіку цільового використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, яке спрямоване на компенсацію суспільству, а не певній територіальній громаді, негативних наслідків, в тому числі, вилучення земель, Полтавський міжрайонний природоохоронний прокурор у межах наданих законом повноважень щодо представництва інтересів у суді обґрунтовано подав позов в інтересах держави в особі Погарщинськоі сільської ради, Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації, Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації про стягнення з відповідача на користь держави в особі Погарщинськоі сільської ради Лохвицького району Полтавської області суми нарахованих сільськогосподарських втрат.
Оскільки прокурором в позовній заяві самостійно визначено, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також вказано органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, то у даній справі прокурором пред’явлено позов із дотриманням положень, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 та відповідно до вимог ст. 2 ГПК України.
З огляду на наведене, ухвалені по справі судові акти підлягають скасуванню, як незаконні і необґрунтовані, а справа передачі до суду першої інстанції на розгляд по суті пред’явлених вимог.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання першого заступника прокурора Полтавської області від 11.07.2007 року № 05/1-54вих.07 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року у справі № 36/90-30/104 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року та ухвалу Господарського суду м. Києва від 27.03.2007 року у справі
№ 36/90-30/104 –скасувати.
Справу № 36/90-30/104 направити до Господарського суду м. Києва на розгляд по суті.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |