ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" вересня 2010 р. Справа № 2a-2319/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
представника позивача - Гавадзин М.В.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі, вул. Галицька, 15, м. Тисмениця, Івано-Франківська область,
до відповідача: ПП ОСОБА_2, АДРЕСА_1,
про стягнення податкового боргу в сумі 31715,72 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
22 червня 2010 року Державна податкова інспекція в Тисменицькому районі звернулася з адміністративним позовом до ПП ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу в сумі 33868,32 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.08.2009 року в результаті проведення планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання податковогого законодавства ПП ОСОБА_2 за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, складено акт №871-170/2459308610 від 31.08.2009 року. За результатами проведеної перевірки виявлено ряд порушень податкового законодавства України, а саме: пункт 7.3, підпункт 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". На підставі вищевказаного акту 10.09.2009 року ДПІ у Тисменицькому районі прийнято податкові повідомлення-рішення №0004971700/0 на суму 1969 гривень та №0005061700/0 на суму 19305 гривень. Окрім того, за відповідачем рахується заборгованість по ПДВ у розмірі 18076 гривень за зобов'язаннями, які самостійно задекларовані ним у поданих податкових деклараціях.
В судовому засіданні представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зменшив розмір заборгованості по ПДВ з 33868,32 гривень до 31715,72 гривень. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про час, місце та дату був повідомлений належним чином. Своїм правом на подання заперечення не скористався.
Вислухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 4, частини 1 статті 5, пункту 1-3 частини 1 статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі); облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства; платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
Частиною 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.
Підпунктом 1 пункту 3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Підпунктом б підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 17 Закону України вищезазначеного Закону передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Згідно статті 5 Закону України «Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами»податкове зобов’язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Узгоджена сума податкового зобов’язання визнається сумою податкового боргу, про який податковий орган повідомляє платника податків шляхом надіслання податкових вимог.
На виконання вимог статті 6 вищевказаного Закону боржнику може бути вручено першу та другу податкові вимоги на загальну суму податкового боргу. При цьому податковий борг –це податкове зобов’язання, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання (стаття 1 згаданого Закону).
Відповідно до підпункту 3 пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що активи платника податків можуть бути примусово стягненні в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Згідно пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Пунктом 11 статті 11 цього ж Закону визначено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Як встановлено в судовому засіданні, розпорядженням Тисменицької РДА №2116000000000020 від 01.12.2004 року було зареєстровано суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_3, на якого відповідно до законодавства України покладено обов'язок утримувати та сплачувати податки, інші обов'язкові платежі до бюджету та до державних цільових фондів. У ДПІ в Тисменицькому районі підприємець зареєстрований як платник податків 09.12.2004 року №2161.
Однак, відповідачем на момент розгляду справи допущено заборгованість перед бюджетом на суму 31715,72 гривень. Заборгованість виникла внаслідок проведеної перевірки з питань дотримання податковогого законодавства ПП ОСОБА_2 за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, про що складено акт №871-170/2459308610 від 31.08.2009 року. За результатами проведеної перевірки виявлено ряд порушень податкового законодавства України, а саме статті пункт 7.3, підпункт 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". На підставі акту 10.09.2009 року ДПІ у Тисменицькому районі прийнято податкові повідомлення-рішення №0004971700/0 на суму 1969 гривень та №0005061700/0 на суму 19305 гривень, які відповідачем оскаржені не були, а тому вважаються узгодженими.
Окрім того, за відповідачем рахується заборгованість по ПДВ у розмірі 18076 гривень за зобов'язаннями,які самостійно задекларовані ним у поданих податкових деклараціях.
Судом встановлено, що на момент розгляду справи заборгованість в розмірі 31715,72 гривень, яка підтверджується матеріалами справи, відповідачем не погашена.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заборгованість 31715,72 підлягає до стягнення в судовому порядку.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ПП ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), АДРЕСА_1, в доход Державного бюджету України заборгованість в сумі 31715,72 гривень (тридцять одна тисяча сімсот п'ятнадцять гривень сімдесят дві копійки).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: /підпис/ Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 13.09.2010 року.