апеляційний суд чернівецької області
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області в складі:
Головуючого: Заводян К.І.
Суддів: Галичанського А.Д., Чупікової В.В.
Секретаря: Малої І.М.
З участю: ОСОБА_1., ОСОБА_2.,представника ОСОБА_3. ОСОБА_4 розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 6 квітня 2006 року, -
встановила:
В січні 2006 р. ОСОБА_1, третя особа -ОСОБА_2, подав позов до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири №АДРЕСА_1 в м. Чернівці.
Посилався на такі обставини.
Відповідачка є їхньою донькою.
В 1972 р. вона зареєструвала шлюб з іноземцем і виїхала до Польщі. З Польщі переїхала до Німеччини, де зареєструвала новий шлюб.
Багато років вони проживали самі, зістарілися, стали інвалідами.
В 1993 р. донька приїхала в гості, пообіцяла повернутися до Чернівців, піклуватися про них і умовила їх переоформити на неї квартиру взамін на матеріальну допомогу та догляд.
Фактично вони мали на меті договір довічного утримання, але на прохання доньки 22 липня 1993 р. уклали договір дарування.
Після укладення договору донька поїхала до Німеччини, пообіцявши вирішити питання повернення в Україну.
Потім відповідачка дзвонила, передавала подарунки, але повернутися
Справа №22ц-522 2006 р. Головуючий у І інстанції
Категорія П/13 КирилюкЛ.К..
Доповідач Заводян К І.
до України вже не обіцяла.
Їх здоров"я погіршилося, вони потребують сторонньої допомоги. Пенсії на ліки і харчування не вистачає. Квартира потребує ремонту, але кошти на це відсутні.
Останній раз донька була у них в серпні 2004 р. Після від"їзду навіть не телефонує.
Таким чином їх сподівання на допомогу доньки не справдилися. Тоді вони зрозуміли, що донька не збирається повертатися в Чернівці.
Вважають, що в матеріальному плані відповідачка виконувала договір довічного утримання до серпня 2004 р.
Весь час вони проживають у спірній квартирі, незважаючи на оформлення договору дарування.
Оскільки вони перестали бути власниками квартири, вони не можуть поліпшити своє життя шляхом укладення іншого договору довічного утримання чи обміну квартири на квартиру меншого розміру.
Вони не могли передбачити, що донька втратила до них всякий інтерес і не надаватиме ніякої допомоги.
Договір дарування був укладений ними під впливом помилки щодо суті цього правочину. Вони помилялися щодо обставин, які мають для них істотне значення.
Просив визнати недійсним договір дарування квартири №АДРЕСА_1 в м. Чернівці укладений 22.07.1993 р. між ОСОБА_1. та ОСОБА_3.
Зареєструвати квартиру за ОСОБА_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці позов задоволено. Договір дарування квартири визнано недійсним.
ОСОБА_3. зобов"язано повернути квартиру №АДРЕСА_1 в м. Чернівці у власність ОСОБА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3. просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1. відмовити.
Вважає, що висновки суду не доведені і не відповідають встановленим обставинам справи, суд неповно з"ясував обставини справи, порушив норми матеріального і процесуального права, не вирішив їх клопотання про застосування позовної давності в даній справі, яка спливла.
ОСОБА_1 було добре відомо про укладення саме договору дарування. 26.04.1993 р. він особисто замовляв в КОБТІ довідку-характеристику на квартиру саме у з метою її дарування, що зафіксовано в замовленні на її виготовлення №НОМЕР_2, ксерокопію якого вона додає до апеляційної скарги. А до Чернівців вона приїхала лише в липні 1993 р. за викликом батька для підписання договору.
Договір дарування зберігався у нього, ним же додана до позовної заяви його ксерокопія.
Суд дав невірну оцінку доказам по справі, розцінивши як доказ про укладення договору довічного утримання факти передачі нею батькам подарунків, грошей, купівлю меблів, телевізора і т.ін., а також факт
проживання батьків в подарованій квартирі.
Вона ніколи не заперечувала, щоб батьки довічно користувалися квартирою. Наміри залишити за собою право власності на квартиру вона обґрунтовує тим, що, зважаючи на вік, батьки не в повній мірі розуміють значення своїх дій, схильні підпадати під вплив сторонніх осіб, які "спеціалізуються" на заволодінні майном пристарілих осіб. Внаслідок обмінів та обманів вони взагалі можуть залишитися без житла і їй як доньці прийдеться вирішуватися проблеми, які вони самі створюють.
Вважає, що судом порушені її процесуальні права. Вона більше 33 років проживає за межами України, майже не володіє українською мовою, на якій вівся процес, їй не були роз"яснені процесуальні права, вона не мала можливості подати суду докази, викликати свідків. Суд, на її клопотання оголосив перерву лише до 14.00 год.
Заперечуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1. Стверджує, що рішення суду є законним і обгрунтованим. Відповідачці 06.04.2006 р. роз'яснювалися її процесуальні права. Копії договору дарування у нього не було до серпня 2004 року, тоді вона кинула йому на стіл копію договору, заявивши, що він в квартирі ніхто.Він не заперечує, що підписав договір, але він помилявся щодо його суті.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вказане часове обмеження примусового захисту цивільного права або інтересу спрямоване на забезпечення стабільності майнових відносин у суспільстві та на конкретизацію прав і обов"язків їх учасників. Воно захищає потенційних відповідачів від прострочених позовів, які буде тяжко заперечити, та несправедливості, яка може мати місце, якщо суд буде змушений ухвалити рішення щодо подій, які відбулися у віддаленому минулому, спираючись на докази, які могли стати недостовірниними та неповними внаслідок давності.
За част.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що позивачем не пропущено строк для звернення до суду, оскільки про порушення свого права він довідався лише в серпні 2004 року, після суперечки з донькою та звернення за консультацією до юриста.
З матеріалів справи вбачається, що договір дарування кв.АДРЕСА_1 в м. Чернівці був укладений між ОСОБА_1. і його донькою ОСОБА_3. 22 липня 1993 року. 27 липня 1993 р. було зареєстровано речове право на це нерухоме майно за ОСОБА_3., що підтверджується відміткою на договорі (а.с.7-9).
Договір зберігався у ОСОБА_1. і ним приєднана до позовної заяви його копія.
Згідно повідомлення Чернівецького КОБТІ від 20.04.2006 р. №НОМЕР_1 в інвентаризаційній справі на спірну квартиру зафіксоване замовлення ОСОБА_1. №НОМЕР_2 від 26.04.1993 р. на виготовлення довідки -характеристики на квартиру з метою її дарування (а.с. 106, 107).
Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1. мав намір укласти саме договір дарування, а не договір довічного утримання, і що на день відчуження квартири йому було відомо, що ним укладається саме договір дарування, а не інша угода.
Будь-яких дій, властивих договору довічного утримання щодо надання матеріального забезпечення, харчування, догляду і необхідної допомоги, що могли видаватися за виконання обов"язку по договору довічного утримання, ОСОБА_3. не вчиняла. Після укладення договору повернулася до Німеччини.
Оскільки договір дарування укладався в 1993 р., в період дії ЦК України в редакції 1963 р., ОСОБА_1. вправі був звернутися з позовом про захист свого права протягом трьох років з дня укладення договору.
Заперечуючи позов, представник відповідачки наполягала на застосуванні позовної давності (а.с.27, 28, 75 зв.).
На поважні причини пропуску позовної давності ОСОБА_1. не посилався.
В зв"язку з наведеним висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
На підставі ст.ст.71, 80 ЦК України (в редакції 1963 р.), ст.ст.256, 258, 267 ЦК України ( в редакції 2003 р.), керуючись ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 6 квітня 2006 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним укладеного між ними 22 липня 1993 р. договору дарування квартири №АДРЕСА_1 в м. Чернівці відмовити за спливом позовної давності.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.