Справа № 11-а-524-2006 р Головуючий суду 1 інстанції
Категорія: ст.121 ч. 1 КК Яворська Н.І.
України Доповідач апеляційного суду
Погорєлова Г.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Погорєлової Г.М.
суддів Маркової Т.О., Тимошевського В.П.
при секретарі Гарусенко Л.М.
за участю прокурора Кириленка СВ.
потерпілого ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3 розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінальної справи за апеляцією прокурора Снігурівського району Миколаївської області на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 травня 2006 р., яким
ОСОБА_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого
Снігурівським районним судом 17.01.2006 р. за ст. 122 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік, засуджено за ст. 121 ч.1 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України повністю приєднана невідбута частина покарання за попереднім вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17.01.2006 р. та остаточно призначено до відбуття 6 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з засудженого на користь фінансового управління Снігурівської державної адміністрації 1133 грн. 30 коп. (витрати на стаціонарне лікування потерпілого).
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження своєму брату ОСОБА_1, приблизно о 1 год., в с. Баратівці Снігурівського району Миколаївської області біля будинку потерпілого за таких обставин.
Знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_2прийшов додому до ОСОБА_1 з метою позичити гроші. Щоб розмову не почула співмешканка брата, ОСОБА_2 запропонував брату, щоб той провів його додому. Після відмови ОСОБА_1 в позичці, ОСОБА_2 образився, достав з кишені штанів ніж та наніс ним удари в спину ОСОБА_1, який упав. Потім ОСОБА_2, не маючи умисна на убивство і не бажаючи настання смерті брата, наніс ножем удари в область голови, шиї та лівого плеча, заподіявши тяжке тілесне ушкодження, яке є небезпечним в момент спричинення у виді рани на спині зліва з проникненням у плевральну порожнину з ушкодженням легені та з розвитком гемопневмоторакса, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у виді однієї рани у лівій скроневій області, трьох ран на обличчі, трьох ран на задній поверхні шиї, рани на спині.
Побачивши кров, ОСОБА_2 залишив потерпілого на місці злочину, а знаряддя злочину викинув неподалік.
ОСОБА_2 було своєчасно надану медичну допомогу.
В апеляції прокурор Снігурівського району Миколаївської області просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок Просить дії ОСОБА_2. кваліфікувати за ст.ст. 15 ч.2, 115 ч.1 КК України та призначити покарання в межах позиції прокурора в судових дебатах, тобто 8 років позбавлення волі, а з застосуванням ст. 71 КК України 9 років позбавлення волі. На думку апелянта висновки суду про відсутність у засудженого наміру на позбавлення життя потерпілого не відповідають встановленим фактичним обставинам справи. Апелянт вважає, що про намір ОСОБА_2. на вбивство брата свідчить заподіяння великої кількості ножових поранень - не менш 10-11, в тому числі одного проникаючого в плевральну порожнину з пораненням легені та з розвитком гемопневмоторакса, їх локалізація в життєво-важливих органах - на голові та шиї. Апелянт зазначає, що потерпілий чинив опір, йому вдалося зігнути лезо ножа, лише тому удари в голову відбулися колено-різаними, а не проникаючими. Щодо причини припинення злочинних дій, то апелянт наводить показання потерпілого під час досудового слідства про втрату свідомості та вважає, що саме з цієї причини намір засудженого не був доведений до кінця.
Також вказує про безпідставність врахування судом як обставини, що пом'якшує покарання, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин, які у вироку не наведені та на недостатнє врахування судом даних про особу винного, який раніше судимий за злочин проти особи та на шлях виправлення не став.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляції, заперечення на апеляцію потерпілого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2. та його захисника ОСОБА_3, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши апеляцію, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
З тесту постанови про притягнення як обвинуваченого від 16.03.2006 р. вбачається, що інкримінуючи ОСОБА_2 закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_1, органи досудового слідства зазначили, що умисел на вбивство брата виник у ОСОБА_205.02.2006 р., приблизно о 24 год., за місцем свого проживання, через неприязні відносини і що з цією метою він взяв ніж та пішов до домоволодіння брата (а.с. 118-119).
Дане твердження є припущенням, оскільки з показань як обвинуваченого ОСОБА_2, так і потерпілого ОСОБА_1 видно, що вони вдвох з ранку 05.02.2006 р. були на рибалці, а вночі вдома у ОСОБА_1 дивилися телевізор і жодних сварок між ними не виникло.
Аналогічні показання з цього приводу дані свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4.
Тому й не було неприязних відносин, нібито через які за версією органів досудового слідства ОСОБА_2 о 24 год. прийшов до брата з метою вбивства.
Встановлено, що в зазначений час ОСОБА_2 прийшов до потерпілого з метою позичити гроші. Отримав відмову, через яку образився, що й було мотивом подальших дій ОСОБА_2 та випливає з показань як засудженого, так і потерпілого на досудовому та судовому слідстві, а також в апеляційній інстанції.
Засуджений ОСОБА_2 послідовно не визнавав замаху на вбивство брата. Стверджував, що між ними завжди були дружні стосунки. 06.02.2006 р., приблизно о 1 год., ножем, який залишився після рибалки, почав наносити ОСОБА_1 удари після відмови позичити гроші. Кількість нанесених ударів не пам'ятає. Брат чинив опір, але свідомості не втрачав. Втік від брата з ножем з переляку, коли побачив кров на його тілі. Ніж потім викинув.
В цілому такі ж пояснення за змістом події дані потерпілим в суді 1-ої та апеляційної інстанції. ОСОБА_1 також наполягав, що його пояснення про втрату свідомості під час дій ОСОБА_2 записані в протоколі допиту слідчим не точно та не відповідають дійсності.
Дана обставина підтверджена свідком ОСОБА_5 а також записом в історії хвороби, на який є посилання в акті судово-медичної експертизи, що при доставці ОСОБА_1 до лікарні свідомість у нього була збережена (а.с.39-40).
Як зазначено в протоколі огляду місця події від 06.02.2006 р., ніж знайдений навпроти домоволодіння Міськів, що розташовано неподалік від домоволодіння ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.7). При відтворенні обстановки та обставин події 09.02.2006 р. ОСОБА_2 вказав саме на це місце, де він викинув ніж, коли тікав (а.с.48-50). Свідок ОСОБА_5 суду підтвердила, що поранений потерпілий лежав на землі безпосередньо біля входу у двір ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з висновками основної та додаткової судово-медичних експертиз ОСОБА_1 нанесено 10-11 ударів колюче-ріжучим предметом. Заподіяні тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості: одне тяжке, яке є небезпечним в момент спричинення, у виді проникаючого ушкодження в плевральну порожнину, з ушкодженням легені, з розвитком гемопневмоторакса, всі інші - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (а.с.39-40,89-92).
Як вбачається з вироку, суд належним чином умотивував перекваліфікацію дій ОСОБА_2 зі ст.ст. 15 ч.2,115 ч.1 КК України на ст. 121 ч.1 КК України, посилаючись саме на ті обставини, які мають значіння для з'ясування змісту і спрямованості умислу засудженого, зокрема це не тільки знаряддя злочину, кількість, характер і локалізація поранень, але й поведінка потерпілого і засудженого, що передувала події, їх стосунки і причина припинення дій. Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.22 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» питання про умисел судом вирішено, виходячи з сукупності усіх обставин вчиненого діяння, які з огляду на вище викладені докази є такими.
Через образу внаслідок відмови позичити гроші, що безпосередньо передувало події, ОСОБА_2заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження своєму брату ОСОБА_1. Раніше між ними були дружні стосунки. З чисельних поранень потерпілого проникаюче одне. Локалізовані вони в різних частинах тіла, не тільки в життєво-важливих органах, але й на лівому плечі. ОСОБА_2 наполягав, що припинив дії у зв'язку з тим, що злякався, побачивши кров на тілі брата. Це його твердження матеріалами справи не спростовано. Проте, є безпідставним твердження апелянта, що цією причиною була втрата свідомості потерпілим, якій цю обставину в суді спростував. Щодо зігнутого леза ножа під час опору з боку потерпілого, на що також посилається апелянт, то з акту медично-криміналістичної експертизи видно, що лезо ножа зігнуте під незначним кутом. Ним були зроблені експериментальні ушкодження куртки (а.с. 100-101). Тому не виключена можливість заподіяння тілесних ушкоджень ножем з зігнутим лезом. Проте, таким ножем ОСОБА_2 наносити удари не став. Він втік з ножем в руках, його викинув біля двору сусідів, де потім й був найдений ніж.
Оскільки замах на злочин, в даному випадку на умисне вбивство, може бути вчинено лише з прямим умислом, а таких достатніх доказів суду не було надано а ні органами досудового слідства, а ні обвинуваченням в суді, то суд 1 інстанції правильно вважав помилковою кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ст.ст. 15 ч.2,115 ч.1 КК України.
З урахуванням наведеного колегія суддів не находить підстав для скасування вироку суду через перекваліфікацію судом дій ОСОБА_2на ст. 121 ч.1 КК України.
Міра покарання у вигляді 5 років позбавлення волі відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, який має психічну ваду у виді легкої розумової відсталості (а.с.72-74). Відповідно до ст.ст.66,67 КК України суд також належним чином врахував пом'якшуючі та обтяжуючу покарання обставини. Щодо вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин, то з мотивувальній частини вироку слідує, що ці обставини пов'язані з відмовою потерпілого позичити гроші.
Призначаючи покарання ОСОБА_2 за правилами ст.71 КК України у виді 6 років позбавлення волі, суд повністю приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком суду.
Тому на думку колегії суддів призначене засудженому покарання є справедливим.
Таким чином, наведенні в апеляції твердження не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи, а у зв'язку з цим апеляція задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 365,366 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 травня 2006 р. у відношенні ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляцію прокурора Снігурівського району Миколаївської області - без задоволення.