Справа  № 2-193/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17  вересня  2010  року             Індустріальний  районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого  судді   -      Слюсар Л.П.

                 при секретарі             -       Кисельові К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  м. Дніпропетровська цивільну  справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  Дніпропетровської міської ради про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності, суд -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності, уточнюючи позовні вимоги посилався на те, що на підставі договору дарування від 12 червня 2001 року йому належить на праві власності  ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1. На підставі договору купівлі-продажу  частини домоволодіння  від 06 березня 2003 року йому належить  на праві власності 1/16 частина зазначеного домоволодіння АДРЕСА_1. Таким чином всього йому належить 13/16 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Згідно довідки КП ДМБТІ № 568 від 20.01.2009 року 2/16 частини спірного домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.08.2000 року належать ОСОБА_2 та 1/16 частина спірного домоволодіння на підставі  свідоцтва про  право на  спадщину за законом від 26.06.2000 року належить ОСОБА_3. Фактично  в домоволодінні АДРЕСА_1 мешкає тільки він (позивач), разом зі своєю родиною. Співвласник ОСОБА_2 мешкає за іншою адресою і в спірному домоволодінні ніколи не мешкав, оскільки має інше житло. Так як в натурі виділити належну відповідачу ОСОБА_2 частину домоволодіння неможливо, він (позивач) неодноразово пропонував викупити належну йому частину, адже він має намір зробити перебудову будинку, збільшивши його житлову площу, однак ніякої конкретної відповіді  відповідач не надав. Співвласниця ОСОБА_3 у квітні 2000 року померла на території Російської Федерації, та оскільки спадок після її смерті ніхто не прийняв, належна їй частина домоволодіння є відумерлою та належить Дніпропетровській міській раді. Враховуючи викладене просив припинити право власності ОСОБА_2 на 2/16 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1; припинити право власності Дніпропетровської міської ради  на 1/16 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на  2/16 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_2 внаслідок припинення права на його частки та виплати ним грошової компенсації відповідно до вартості часток; визнати за ним право власності на  1/16 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, яка належить Дніпропетровській міській раді  внаслідок припинення права на її частку та виплати ним грошової компенсації відповідно до вартості частки.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Просив в задоволені позову відмовити.

Представник відповідача - Дніпропетровської міської ради  позовні вимоги не визнав.  Вказав, що  1/16  частина домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1  не визнана відумерлою спадщиною, крім того є спадкоємець після смерті ОСОБА_3 .

            Суд,  вислухавши пояснення сторін ,  дослідивши докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності: 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 12 червня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі  за  №2923 (а.с. 6), та 1/16 частини домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 06 березня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Криворотько В.М.,  зареєстровано  в реєстрі за № 1-1087 (а.с. 7, 8).

Відповідно до листа КП «ДМБТІ» № 568 від 20 січня 2009 року станом на 19 січня 2009 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано:  на 1/16 частину за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 06.03.2003 року;  на ѕ частини за ОСОБА_1 на підставі  договору дарування  від 12.06.2001 року,  посвідченого  приватним нотаріусом ДМНО Столяровою В.М. за реєстровим номером №2923; на 1/8 частину за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.08.2000 року, виданого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром  № 2-3663 та на 1/16 частину за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.06.2000 року, посвідченого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром  № 1-3408 (а.с. 9).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого Любненським відділом ЗАГС Московської області 10 квітня 2000 року (а.с. 66).  Після її смерті відкрилася спадщина на 1/8 частину  житлового будинку з відповідною частиною  господарчих будівель та споруд, що знаходяться в м. Дніпропетровську, вул. Академіка Образцова , будинок №105.  

 Відповідно до  спадкової справи №515/00  заведеної, Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3, померлої  ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем майна ОСОБА_3, що складається з 1/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, є ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 жовтня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Криворотько В.М.    Свідоцтво видане на 1/16 частину житлового будинку з відповідною частиною  господарчих будівель та споруд, а одна  шістнадцята  частина залишилася відкритою для іншого спадкоємця (а.с. 76-86 ).

В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська знаходилася цивільна справа за позовною заявою  ОСОБА_2  до ОСОБА_1, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора  про визнання права власності на 1/16 частину домоволодіння.  В позовній заяві  ОСОБА_2 просив  витребувати  у ОСОБА_1  технічний паспорт, свідоцтво  про право власності  за законом та домову книгу на будинок АДРЕСА_1,  визнати за ним  право власності  на 1/16 частину  домоволодіння АДРЕСА_1   після смерті  ОСОБА_3 Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська  від 27.07.2010 року  позовні вимоги  ОСОБА_2 задоволені частково, а саме витребувано  у ОСОБА_1 технічний паспорт, свідоцтво  про право власності за законом та домову книгу  на будинок АДРЕСА_1.  Рішення не оскаржувалося та  набрало чинності 02.09.2010  року  ( а.с.87).  

 Виходячи із вищевикладеного   суд не вбачає  підстав для  задоволення позовних вимоги позивача  щодо припинення права власності Дніпропетровської міської ради  на 1/16 частину  домоволодіння та визнання за ним права власності на 1/16 частину домоволодіння зі сплатою ним компенсації, оскільки  ця частина  спадщини  відумерлою не визнавалася, крім того і не може бути визнана відумерлою  оскільки є спадкоємець ОСОБА_2, який подав заяву до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори  про прийняття  спадщина  після смерті  ОСОБА_3, однак не може отримати свідоцтво  про право на спадщину, оскільки у нього відсутні оригінали правовстановлюючих документів, які підтверджують право  спадкодавця на спадкове майно, про дані обставини  встановлено    судовим рішенням  від 27.07.2010 року  по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2  до ОСОБА_1, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора  про визнання права власності на 1/16 частину домоволодіння.

Відповідно  ч.3 до ст.61  ЦПК України  обставини,  встановлені судовим рішенням  у цивільній справі що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.      

 Позивачем заявлені вимоги   про припинення   права власності ОСОБА_2  на 2/16 частини домоволодіння та визнання за ним права власності на 2/16 частини домоволодіння з виплатою відповідачу грошової компенсації.

Відповідно до  ст.365 ЦК України,  право особи на частку у спільному майні може бути припинена за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди  інтересам  співвласника  та членам його сім’ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього винесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст.321 ЦК України,  право власності є непорушним.  Ніхто не може бути  протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

 Особа може  бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Виходячи із вищевикладеного  та оцінюючи докази в їх сукупності , суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині позову, оскільки відповідач  ОСОБА_2 не бажає  отримувати компенсацію  за належні йому на праві власності 2/16 частини спірного  домоволодіння , крім того  позивачем не визначена сума компенсації  та    її не перераховано на депозитний рахунок суду.  

    Відповідно до ст.11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  в межах заявлених ними вимог  і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  .

Керуючись ст.ст. 321,365, 392 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 11, 15, 60, 61,88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

            Рішення може  бути оскаржено  в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення  апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом  десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                Суддя:                                                                               Л.П. Слюсар