ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31.08.2010 Справа № 2/84-ПН-09
Господарський суд Херсонської області у складі судді Скобєлкіна С.В. при секретарі Чумаченко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Херсон
до Відкритого акціонерного товариства Підприємство "Дружба", м.Херсон
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Херсонська міська рада, м.Херсон
про вилучення земельної ділянки
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність в матеріалах справи
від відповідача: Бульба Т.В., довіреність в матеріалах справи
від 3-ї особи: Бондарь А.В., довіреність в матеріалах справи
в с т а н о в и в:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ "Підприємство "Дружба" про вилучення на користь позивача із земель відповідача земельної ділянки площею 0,0254 га за адресою АДРЕСА_1 та визнання за ПП ОСОБА_1 права на набуття в оренду цієї ж земельної ділянки шляхом укладання договору оренди. Третьою особою на стороні відповідача без самостійних вимог позивач зазначив Херсонську міську раду. Позовні вимоги ПП ОСОБА_1 обгрунтовує посиланням на ст. ст. 78, 120, 141, 149, 158 Земельного кодексу України та ствердженням про те, що на підставі правоустановчих документів він володіє нерухомістю за вищевказаною адресою та користується земельною ділянкою під забудовою і біля неї. Оскільки відповідач не надає згоди на вилучення вказаної ділянки землі і користування нею та тим самим порушує його конституційні права, він змушений звернутися до суду для вирішення виниклого спору та усунення спричинених відповідачем перешкод шляхом вилучення цієї земельної ділянки і визнання його права на її оренду.
Відповідач позов не визнав, про що ВАТ "Підприємство "Дружба" зазначило як у письмовому відзиві на позов, так і через своїх представників у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність заявлених вимог.
Третя особа у вирішенні позову ПП ОСОБА_1 покладається на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши сторони, суд прийшов до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу
України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Згідно ч. 2 ст. 20 ГК України встановлено, що способами захисту цивільних, господарських прав та інтересів можуть зокрема бути визнання наявності або відсутності прав, відновлення колишнього становища, припинення дій, що порушують права, інші способи передбачені законом.
Частиною ст.1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, законодавством передбачено необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача при його звернені з позовом до господарського суду.
При цьому, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, а захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Таким чином, законодавством передбачено необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача при його зверненні з позовом до господарського суду та наявності передбачених законом правових підстав для задоволення позову.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Статтями 33 та 34 вказаного кодексу передбачено, що кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заявлена позивачем вимога згідно п. 1 прохальної частини позовної заяви ПП ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки з підстав, визначених в описовій частині позову, задоволенню не підлягає, оскільки обраний спосіб захисту порушених прав в судовому порядку не передбачений діючим законодавством, не може бути виконана у примусовому порядку за відсутністю правового механізму, та до того ж, позивачем не доведено належними доказами порушення відповідачем його прав у сфері землекористування.
Відповідно до положень ст. 116 Земельного кодексу України (ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права на землю через набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності (у постійне користування або в оренду). Підстави для припинення права користування земельною ділянкою визначені положеннями ст. 141 ЗК України (пункти "а" - "д"), які поширеному тлумаченню не підлягають.
З позовної заяви, матеріалів справи, наданих позивачем доказів не вбачається наявність того, що ВАТ "Підприємство "Дружба" є власником або розпорядником спірної земельної ділянки, а також того, що відповідач у будь-який спосіб перешкоджає власнику користуватись належним йому майном та з цього приводу має місце спір підтвердженням якого є будь-які факти або документальні докази.
Приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2001 року між виконавчим комітетом Херсонської міської ради та ВАТ "Підприємство "Дружба" укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,1641 га по АДРЕСА_1 під розміщення ринку "Старт" строком на 40 років, який діє по цей час на підставі відповідного рішення органу місцевої виконавчої влади від 19.12.2000 року № 5335. До того ж, пунктами 3.1., 3.2., цього Договору передбачено, що орендар має право використовувати земельну ділянку на власний розсуд у відповідності до мети обумовленої у договорі (під розміщення ринку та отримання доходів).
За вказаних обставин правові підставі для задоволення позову у цій частині вимог відсутні.
Що стосується другої частини вимог про визнання за ПП ОСОБА_1 права на набуття в оренду спірної земельної ділянки шляхом укладання договору оренди, то у даному випадку суд зазначає наступне.
Враховуючи вищевикладені висновки суду, слід зауважити, що в силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється лише на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.
Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України, зокрема, статтями 759-786 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 759 та частини другої статті 792 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), а відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Частиною шостою статті 93 Земельного кодексу України також передбачено, що відносини пов'язані з орендою землі регулюються законом.
Відповідно до статті 93 ЗК України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
З урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відповідних відносин здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.
Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умов дотримання вимог статті 124 ЗК України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".
Право користування (в т.ч. на правах оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості, винятково за умови, якщо в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно вимог земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.
Досліджуючи питання щодо права позивача, який вважає себе власником об'єкта нерухомості розташованого на спірну земельну ділянку суд враховує, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, що випливає з положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України.
При цьому, реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.
Разом з тим, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладання чи поновлення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташована будівля, проте визначає переважне право власника об'єкта нерухомості на ділянку, на якій він розташований.
Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.
Сукупність вищевикладених обставин призводить до висновку суду про відсутність правових підстав для задоволення другої частини позовних вимог ПП ОСОБА_1
Вирішуючи спір по суті, суд судові витрати по справі покладає на самого позивача, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, оскільки з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача за заявленими останнім вимогами.
На підставі викладеного, вищевказаних правових норм та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні позові відмовити.
Суддя С.В.Скобєлкін
Дата підписання рішення
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 17.09.2010 р.