Справа №22-44(56/06 Головуючий у 1 інстанції: Артеменко Л.І.
Категорія 21 Доповідач СоломахаЛ.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Лук'янової С.В.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Шахтобудівельне управління №2" та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кіровське Донецької області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Кіровського міського суду Донецької області від 29 грудня 2005р. та додаткове рішення Кіровського міського суду Донецької області від 22 березня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
19 жовтня 2005р. позивач звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства „Шахтобудівельне управління №2" (далі ВАТ „ШБУ №2") та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кіровське Донецької області (далі Фонд) про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я (а.с.5-10).
11 листопада 2005р. позивач свої позовні вимоги збільшив, про що надав письмову заяву. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішенням МСЕК від 08 червня 1998р. йому в зв'язку із професійним захворюванням пневмоконіоз вперше була встановлена втрата працездатності - 50% з 28 травня 1998р. Наказом від 04 червня 1998р. НОМЕР_1 ВАТ „ШБУ №2" призначило йому виплати у відшкодування шкоди в розмірі 169грн. 70коп. щомісяця, виходячи з заробітку за три місяці, який склав 339грн. 39коп. З обчисленим середнім заробітком він не згодний, оскільки до нього не включена вислуга років за 1996р., яка йому не нараховувалася, але підлягала нарахуванню в сумі 528грн. 70коп. Крім того, його заробіток не відкоригований на коефіцієнт підвищення тарифних ставок з вересня 1996р. 2,38 згідно наказу Міністерства вугільної промисловості України НОМЕР_22 від 04 березня 1996р. З врахуванням вислуги років та коефіцієнта підвищення тарифних ставок 2,38 його середній заробіток за 3 місяці для обчислення виплат у відшкодування шкоди складе 912грн. 63коп., а щомісячні виплати на відшкодування шкоди - 456грн. 32коп. та одноразова допомога з цього заробітку - 45632грн., в той час як йому була нарахована
2
та виплачена одноразова допомога у сумі 16969грн. 50коп. Недоплата одноразової »:. допомоги склала 28662грн. 50коп.
Крім того, ШБУ №2 не проводило йому перерахунки щомісячних виплат на відшкодування шкоди на коефіцієнти підвищення тарифних ставок (з 01 липня 1998р. 1,1458; з 14 серпня 1998р. - 1,2867; з 27 липня 2000р. - 1,3676). Внаслідок цього та неправильного обчислення середнього заробітку ШБУ №2 недоплатило йому щомісячні платежі з 28 травня 1998р. до 01 квітня 2001р. у сумі 18729грн. 52коп.
З 01 квітня 2001р. страхові виплати йому сплачує Фонд, який щороку з 01 березня проводить перерахунок виплат в зв'язку із ростом середньої заробітної плати. Але перерахунок страхових виплат Фондом робиться на коефіцієнти, які не відповідають даним Державного комітету статистики і є заниженими. Згідно відомостей цього комітету коефіцієнти росту середньої заробітної плати в економіці України відносно до попереднього року склали: у 2002р. - 1,21; у 2003р. - 1,228; у 2004р. - 1,275; у 2005р. - 1,35. В зв'язку з неправильним застосуванням коефіцієнтів Фондом йому недоплачено за час з 01 квітня 2001р. по листопад 2005р. - 68991грн. 61коп.
В зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачами належних йому сум у відшкодування шкоди, останні в зв'язку із підвищенням цін підлягають компенсації відповідно до ст.34 Закону України „Про оплату праці", яка складає: на суми несплачені ШБУ №2 - 1998грн. 70коп. та на суми несплачені Фондом - 6856грн. 80коп.
З врахуванням викладеного позивач просив стягнути на його користь:
з ВАТ „ШБУ №2" - 49919грн. 42коп., а саме, 18729грн. 52коп. - недоплачені щомісячні виплати у відшкодування шкоди, 28662грн. 50коп. - недоплачена одноразова допомога; 1998грн. 70коп. - компенсація за несвоєчасну виплату належних йому сум; 528грн. 70коп. - вислуга років за 1996р.;
з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кіровське Донецької області - 75848грн. 41коп., а саме, 68991грн. 61коп. - недоплачені щомісячні страхові виплати, 6856грн. 80коп. - компенсація за несвоєчасну виплату належних йому сум.
Крім того, позивач просив зобов'язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кіровське Донецької області сплачувати йому щомісячно на відшкодування шкоди в зв'язку із професійним захворюванням 2340грн. 76коп. (а.с.ЗО-32).
23 листопада 2005р. позивач свої вимоги до ВАТ „ШБУ №2" доповнив. Він просив стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, 16000грн.
Рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 29 грудня 2005р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З ВАТ „ШБУ №2" на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість з виплат у відшкодування шкоди в сумі 23417грн. 72коп. З відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кіровське Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість з виплат у відшкодування шкоди в сумі 13463грн. 47коп. З ВАТ „ШБУ №2" стягнуто судовий збір у сумі 234грн. 18коп. (на чию користь в рішенні не зазначено).
Додатковим рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 22 березня 2006р. в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, відмовлено за пропуском строку позовної давності. Суд вирішив стягувати з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
2
з
захворювань України в м.Кіровське Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, щомісячні виплати у розмірі 682грн. 53коп., починаючи з 01 грудня 2005р. і до виникнення підстав для перерахунку відповідно до Закону.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач працював в ШБУ №2 на підземних роботах з 25 листопада 1992р. по 17 березня 1997р. гірничим майстром. Під час роботи отримав професійне захворювання - пневмоконіоз. За висновком МСЕК від 06 червня 1998р. йому встановлено втрату працездатності 50% з 28 травня 1998р. безстроково.
На підставі заяви позивача та наданих ним документів ШБУ №2 04 червня 1998р. за наказом НОМЕР_1 нарахувало йому одноразову допомогу у сумі 16969грн. 50коп. та щомісячні виплати у сумі 169грн. 70коп. , виходячи з середньомісячного заробітку 339грн. 39коп. Всього ШБУ №2 нарахувало та сплатило позивачу 5791грн. 69коп. щомісячних виплат (по 169грн. 70коп. щомісяця) та 16969грн. 50коп. одноразової допомоги. Заборгованості по нарахованим виплатам не має.
Фондом страхова справа прийнята від ШБУ №2 01 серпня 2001р.
Наказом НОМЕР_2 від 12 травня 2003р. на підставі припису Державної інспекції в Донецькій області №104 від 29 квітня 2003р. ШБУ №2 зробило позивачу перерахунок щомісячних сум і надало Фонду довідку про перераховані суми.
Фондом позивачу нараховано та сплачено:
з квітня 2001р. по лютий 2002р. щомісячно по 170грн. 74коп.
з березня 2002р. по лютий 2003р. щомісячно по 203грн. 69коп. (зроблено перерахунок у зв'язку із ростом середньої заробітної плати в галузях економіки на коефіцієнт 1,193)
з березня 2003р. по лютий 2004р. щомісячно по 240грн. 76коп. (зроблено перерахунок у зв'язку із ростом середньої заробітної плати в галузях економіки на коефіцієнт 1,182)
з березня 2004р. по лютий 2005р. щомісячно по 277грн. 36коп. (зроблено перерахунок у зв'язку із ростом середньої заробітної плати в галузях економіки на коефіцієнт 1,152)
з березня 2005р. по листопад 2005р. щомісячно по 343грн. 37коп. (зроблено перерахунок у зв'язку із ростом середньої заробітної плати в галузях економіки на коефіцієнт 1,238).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення п.22 „Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", визначаючи середній заробіток для обчислення розміру відшкодування шкоди за 3 останні повні календарні місяці роботи до часу звільнення з роботи, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а саме, за червень-серпень 1996р., ШБУ №2 не відкоригувало цей заробіток на коефіцієнт фактичного підвищення заробітної плати за професією гірничого майстра, яке відбулося з вересня 1996р. на коефіцієнт 2, в зв'язку з чим середньомісячний заробіток позивача становитиме 678грн. 78коп., щомісячне відшкодування - 339грн. 39коп., одноразова допомога - 33939грн. В зв'язку з неправильним обчисленням середнього заробітку суд стягнув з ШБУ №2 на користь позивача несплачені йому щомісячні суми за період з 28 травня 1998р. по 01 квітня 2001р. у сумі 6470грн. 12коп. та недоплату одноразової допомоги у сумі 16969грн. 50коп., а всього 23417грн. 72коп. та з Фонду несплачені йому страхові виплати з 01 квітня 2001р. по листопад 2005р. - 13463грн. 47коп. Суд визначив, що з 1 грудня 2005р. страхові виплати позивачу повинні сплачуватися Фондом в розмірі 682грн. 53коп.
З
4
В той же час суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача щодо включення до середнього заробітку відповідної частки вислуги років є безпідставними, оскільки вислуга років за 1996р. позивачу не нараховувалася.
Доводи позивача щодо, перерахування виплат з 01 серпня 1998р. на коефіцієнт 1,1458 та з 01 жовтня 1999р. на коефіцієнт 1,29 суд визнав такими, що не ґрунтуються на Законі, оскільки відповідно до п.28 „Правил.." перерахунок призначених сум проводиться з урахуванням фактичного підвищення заробітної плати за професією позивача на підприємстві, а підприємство з 01 квітня 1997р. припинило господарську діяльність і фактичного зростання заробітної плати за професією позивача не відбувалося.
Суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про перерахунок страхових виплат у зв'язку із ростом мінімальної заробітної плати задоволенню не підлягають, оскільки Фонд відповідно до вимог чинного законодавства щороку проводив позивачу перерахунок щомісячних виплат на коефіцієнти згідно постанов Правління Фонду, які прийняті в межах його компетенції та є обов'язковими у застосуванні всіма страхувальниками та застрахованими.
Відмовляючи позивачу в задоволенні вимог до ВАТ „ШБУ №2" про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачу дійсно заподіяна моральна шкода, яка полягає в ушкодженні здоров'я і підлягала відшкодуванню ШБУ №2 на підставі ст.173-1 КЗпП України та п.П „Правил ....", але позивачем пропущено трьох місячний строк для звернення до суду з цими вимогами.
В апеляційній скарзі позивач просить основне та додаткове рішення суду скасувати та перерахувати йому виплати у відшкодування шкоди згідно його позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до визначення розміру виплат у відшкодування шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров'я, в меншому розмірі, ніж передбачено законом. Так згідно довідки ВАТ „ШБУ №2" від 30 листопада 2005р. суд відкоригував йому заробітну плату лише на коефіцієнт фактичного зростання з вересня 1996р. заробітної плати за професією гірничого майстра - 2, в той час як з 01 вересня 1996р. тарифні ставки згідно наказу міністерства підлягали підвищенню на коефіцієнт 2,38. При обчисленні середнього заробітку суд не врахував йому вислугу років за 1996р., пославшись на те, що вислуга років йому не нараховувалася. Суд необгрунтовано не перерахував йому призначені виплати у відшкодування шкоди на коефіцієнти підвищення тарифних ставок з 01 серпня 1998р. та з 01 жовтня 1999р., пославшись на те, що фактичне підвищення заробітної плати за його професією на підприємстві не відбулося. Пославшись на законність дій Фонду щодо перерахунку щорічно з 01 березня страхових виплат на коефіцієнти росту реальної заробітної плати відповідно до постанов Правління Фонду, суд не врахував, що рішенням Київського апеляційного господарського суду від 08 червня 2004р. постанови Правління Фонду „Про перерахунок сум щомісячних виплат потерпілим з 01 березня 2002р." від 14 березня 2002р. №15 та „Про перерахунок сум щомісячних виплат потерпілим з 01 березня 2003р." від 04 березня 2003р. №3 визнані такими, що не відповідають вимогам частини 2 ст.29 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", оскільки вказаною статтею передбачено перерахування сум щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу з питань статистики.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1. доводи апеляційної скарги підтримав.
4
5
Представники відповідачів - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кіровське Донецької області та ВАТ „ШБУ №2" в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про день та час розгляду справи сповіщені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з передачею справи на новий розгляд з наступних підстав:
Відповідно до п.5 частини 1 ст.ЗП ЦПК України якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Згідно позовних заяв від 19 жовтня 2005р. (ах.5-10) та від 11 листопада 2005р. (а.с.30-32) однією з вимог позивача ОСОБА_1 до ВАТ „ШБУ №2" є стягнення на його користь вислуги років за 1996р. у сумі 528грн. 70коп.
В апеляційній інстанції позивач пояснив, що працівникам ВАТ „ШБУ №2" вислуга років за 1996р. виплачувалася в грудні 1996р., але йому вислуга років помилково нарахована не була. Він просив стягнути з ВАТ „ШБУ №2" на його користь вислугу років за 1996р., оскільки вказана річна виплата також повинна включатися у середній заробіток для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
З матеріалів справи та пояснень позивача у суді апеляційної інстанції встановлено, що від позовних вимог про стягнення з ВАТ „ШБУ №2" вислуги років за 1996р. позивач не відмовлявся і не надавав суду відповідної письмової заяви.
Вказана позовна вимога зазначена судом і в судовому рішенні (а.с.138), але судом першої інстанції вона не розглянута.
Вказаний недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, оскільки стосовно цієї вимоги позивач згідно протоколу судового засідання від 28-29 грудня 2005р. пояснень не давав та не подавав доказів. Суд першої інстанції не з'ясовував ні порядок виплати вислуги років за 1996р. працівникам ВАТ „ШБУ №2", ні причини її не нарахування позивачу, в зв'язку з чим і не зробив відповідний висновок щодо законності цих позовних вимог.
Апеляційний суд вважає, що вирішення вказаних позовних вимог впливає на висновки суду в частині обчислення розміру відшкодування позивачу втраченого заробітку, оскільки в апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вислуга років за 1996р. йому не нараховувалася і тому не включена у середньомісячний заробіток для обчислення розміру відшкодування втраченого ним заробітку.
Оскільки заявлені позивачем вимоги про стягнення з ВАТ „ШБУ №2" вислуги років за 1996р. суд першої інстанції фактично не розглянув, рішення суду відповідно до п.5 ст.311 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Оскільки додаткове рішення суду пов'язано з основним, ?.оно також підлягає скасуванню.
Крім того, 22 березня 2006р. суд першої інстанції з власної ініціативи розглянув питання про ухвалення додаткового рішення по справі у відсутність представника ВАТ „ШБУ №2", який в порушення вимог ст.220 ЦПК України належним чином про час та місце розгляду справи 22 березня 2005р. не повідомлявся.
Крім того, судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Визначаючи розмір відшкодування позивачу втраченого заробітку, суд виходив з його заробітку за три місяці, а саме, за червень, липень та серпень 1996р., не з'ясувавши чи мав позивач заробіток в грудні 1996р. та січні-
5
6
лютому 1997р., тобто за три місяці перед його звільненням в березяі 1997р. з роботи, з якою пов'язано ушкодження здоров'я; яка його фактична заробітна плата за вказаний період; скільки днів ним відпрацьовано в зазначеному періоді; за яким режимом працював позивач (п'ятиденний, шестиденний робочий тиждень) та чи є відповідні правові підстави для заміни вказаних місяців іншими.
В матеріалах справи є дві довідки ВАТ „ШБУ №2" про середній заробіток позивача, з якого обчислювався розмір відшкодування позивачу втраченого заробітку:
· згідно наказу ВАТ „ШБУ №2" НОМЕР_1 від 04 червня 1993р. та довідки ВАТ „ШБУ №2" від 25 серпня 2005р. середній заробіток позивача за три місяці (червень-серпень 1996р.) складає 339грн. 39коп. (а.с.17, ас.25);
· згідно наказу ВАТ „ШБУ №2" НОМЕР_2 від 12 травня 2003р. та довідки до цього наказу середній заробіток позивача за три місяці (за які саме не зазначено) складає 298грн. 03коп. (а.с.107-108). Саме з цього середнього заробітку позивачу визначено страхові виплати, які проводяться Фондом.
Але розглядаючи справу, суд першої інстанції не з'ясував причини невідповідності розміру середнього заробітку позивача, зазначеного ВАТ „ШБУ №2" у різних документах.
Суд не з'ясував з яких саме виплат складається заробіток позивача за червень, липень, серпень 1996р. В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що він має табуляграми про нарахування йому заробітку за січень-липень 1996р. та що з 27 липня 1996р. по грудень 1996р. він знаходився на лікарняному. Взявши для обчислення розміру відшкодування шкоди заробіток позивача за червень-серпень 1996р., суд не перевірив чи виплачувалася позивачу вислуга років за минулий 1995р. та в якому розмірі.
Керуючись ст.307, ст.ЗП, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ ИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського міського суду Донецької області від 29 грудня 2005р. та додаткове рішення Кіровського міського суду Донецької області від 22 березня 2006р. скасувати, справу передати на новий розгляд до Кіровського міського суду Донецької області в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набшрі&ії.ею законної сили.