Справа №6440 Головуючий у 1 інстанції Блохін А.А.
Категорія 21________________________________ Доповідач Лук'янова С.В._____________
УХВАЛА Іменем України
4 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., СоломахиЛ.І.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки на рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 12 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 12 квітня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом норм матеріального і процесуального права. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому відсутня норма права, на яку послався позивач в обгрунтування позову. Винним у нещасному випадку з позивачем є підприємство, тому у даному випадку необхідно керуватися Законом України „Про охорону праці, ст..237-1 КЗпП України. Вина відділення Фонду у спричиненні позивачу моральної шкоди відсутня. Відділення Фонду нарахувало і виплатило позивачу одноразову допомогу у сумі 16400 грн., яка компенсує і моральні страждання позивача. Втрачений позивачем заробіток і витрати на лікування компенсується відділенням Фонду. Факт спричинення позивачу моральної шкоди повинен бути підтверджений висновком МСЕК, але такий висновок відсутній. Позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 - три місяці, а також встановлений ст..257 ЦК України - три роки. Таким чином, суд безпідставно стягнув суму у відшкодування моральної шкоди і не встановив факту спричинення такої шкоди позивачу (а.с.30).
В апеляційному суді представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не підтримав доводи апеляційної скарги і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 12 квітня 2006 року частково задоволені позовні вимоги позивача і на його користь з відповідача у відшкодування моральної шкоди стягнуто п'ятнадцять тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач працював на шахті ім. Гайового у якості прохідника з повним робочим днем під землею. Внаслідок шкідливих та небезпечних умов праці позивач придбав професійне захворювання, яке потягло стійку втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК від 9 листопада 2005 року позивачу вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% безстроково у зв'язку з професійним захворюванням пневмоконіоз. Одночасно позивача визнано інвалідом 3 групи. Вказане професійне захворювання стало причиною регулярного лікування позивача як амбулаторно, так і у стаціонарі. Ушкодження здоров"я спричиняє позивачу моральні і фізичні страждання, обмежує його можливості вести звичний спосіб життя, оскільки висновком МСЕК позивачу встановлені певні обмеження. Тому суд прийшов до висновку про спричинення позивачу професійним захворюванням моральної шкоди. Визначаючи суму у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість виконувати колишню роботу, неможливість відновлення втраченого здоров"я (а.с.28-29).
Апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу , суд першої інстанції повно , всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін , встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те , що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду , наявність якої у зв'язку із професійним захворюванням: пневмоконіоз позивачу вперше МСЕК була встановлена 9 листопада 2005 року у розмірі 40% безстроково (а.с.6, 7, 26). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що підприємство, На якому працював позивач, повинно було забезпечити безпечні умови праці і у відповідності до Закону України „Про охорону праці" є винним у спричиненні шкоди позивачу, оскільки спірні правовідносини між позивачем і відповідачем врегульовані Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", вказаним Рішенням Конституційного Суду України і саме на відповідача покладений обов'язок відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену при виконанні трудових обов'язків.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те , що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу , оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності , а позивачу завдана стійка втрата
працездатності у розмірі 40% . Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин , що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін , та інші обставини , що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників , показань свідків , письмових доказів, речових доказів, висновків експертів . Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів : трудова книжка позивача (а.с.9-13), акт розслідування професійного захворювання від 5 жовтня 2005 року (а.с.26) , довідка МСЕК від 9 листопада 2005 року (а.с.6, 7), виписки із історії хвороби позивача (а.с.4-5), пояснення представника відповідача , який не оспорював ні один із указаних письмових доказів , пояснення позивача , підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 9 листопада 2005 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 237-1, 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові, відносини, всіх, працівників, а позивач не перебував-і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров"я, (ст.268 ч.І п.З ЦК України в редакції 2003 року).
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги не є підставою для
відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата і одноразової допомоги і суми
у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 9 листопада 2005 року.
Визначаючи розмір суми , яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди , суд першої інстанції врахував характер і ступень завданої шкоди, неможливість виконувати колишню роботу і відновлення втраченого здоров"я. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 15 тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
У відповідності до вимог ч.З ст.81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного
забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з відповідача на розрахунковий рахунок Державного підприємства „Судовий інформаційний центр" підлягає стягненню 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 304, 307 ч.І п.1, 308, 313, 315 , 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міст Горлівки відхилити .
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 12 квітня 2006 року залишити без зміни .
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок 26001014180002 Відкритого акціонерного товариства „Банк Універсальний" міста Львів; МФО банку 325707; код ЄДРПОУ 30045370; отримувач Державне підприємство „Судовий інформаційний центр".
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення .