ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2010 р. № 13/503
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Мирошниченка С.В. –головуючий,
Жукової Л.В.
Подоляк О.А.
розглянувши касаційні скаргиСпільного підприємства "Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу"
на рішеннягосподарського суду м.Києва від 01.12.2009р.
та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.05.2010р.
у справі №13/503
за позовомСпільного підприємства "Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
провизнання договору фінансового лізингу недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача: Габова Ю.Ю.;
відповідача: не з’явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2009 р. у справі № 13/503 в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010р., апеляційну скаргу Спільного підприємства “Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу” залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2009р. у справі № 13/503 без змін.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м.Києва від 01.12.2009р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010р. у справі №13/503, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами (до суду було подано дві скарги однакового змісту) і просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами, які приймали рішення у даній справі та підтверджується матеріалами справи, 11.07.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” (лізингодавець) та Спільним підприємством “Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу” (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №349 (далі –Договір) відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з Замовленням та транспортний засіб (п. 2.1).
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
З оспорюваного Договору вбачається, що він укладений від імені позивача директором Левасюком Віктором Володимировичем, який діяв на підставі Статуту підприємства.
Згідно п. 6 Статуту Спільного підприємства “Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу” до компетенції загальних зборів учасників відноситься затвердження проектів договорів, угод, що перевищують у своїй загальній сумі більш як 145 мінімальних зарплат відповідно до діючого законодавства України та надання згоди на укладення відповідних договорів та угод. Директор вирішує всі питання діяльності підприємства, крім питань, що відносяться до компетенції зборів учасників.
Наказом СП “Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу” від 03.05.2007р. №121к призначено ОСОБА_1 директором підприємства з 03.05.2007р.
Рішенням зборів учасників СП “Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу” від 27.06.2007р., що оформлено протоколом №21, затверджено проект Договору фінансового лізингу №340 з ТОВ “Євро Лізинг” на загальну суму, яка не перевищує 1700000,00 грн. на лізинг екскаватора з гідромолотом строком на два роки, надано згоду на укладення даного договору; доручено директору Левасюку Віктору Володимировичу підписати від імені позивача Договір фінансового лізингу № 340 з ТОВ “Євро Лізинг”.
Відповідно до Додатку № 3 до Договору, загальна сума, що підлягає сплаті лізингоодержувачем за спірним Договором, складає 1620118,04 грн.
За таких обставин, доводи скаржника про те, що спірний Договір підписаний директором підприємства без належної згоди зборів учасників, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 статті 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що істотними умовами договору лізингу є, зокрема, предмет лізингу.
Згідно ст. 807 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України “Про фінансовий лізинг” предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Згідно п. 2.2 Договору транспортний засіб передається в лізинг, придбаний на підставі наданого лізингоодержувачем Замовлення та транспортний засіб.
Додатком № 1 до Договору, що є його невід’ємною частиною згідно розділу 19, визначено, що лізингоодержувач замовляє за Договором лізингодавцю придбати у постачальника та передати у термін передбачений Договором наступний транспортний засіб: Екскаватор DAEWOO SOLAR 340 + гідромолот МТВ210.
Згідно з класифікацією основних засобів, наведеною в п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затвердженого наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. № 92, для цілей бухгалтерського обліку екскаватор є об’єктом обліку як транспортний засіб, що обліковується у складі основних засобів.
Таким чином, умовами Додатку № 1 до Договору сторони погодили предмет лізингу, який відповідає умовам ст. 807 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України “Про фінансовий лізинг”, що спростовує доводи скаржника про відсутність всіх істотних умов у спірному Договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми, отже визнавати спірний договір недійсним, з підстави, що він не містить певних умов, зокрема, назву предмета лізингу, не можна.
Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст.ст. 59, 77, 79, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:
1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;
2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.
При цьому, зазначена дія відповідача є його процесуальним правом, а не обов’язком, про що помилково зазначає скаржник.
Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Зазначений перелік обставин не є вичерпним. При цьому, необхідною умовою для відкладення розгляду справи є існування саме тих обставин які перешкоджають вирішенню спору по суті. Участь представника в судовому засіданні є процесуальним правом сторін встановлених ст. 22 ГПК України, яка, зокрема, зобов’язує сторони належно ними користуватись.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення засідання суду по розгляду даної справи. Ухвалою про порушення провадження у справі № 13/503 повідомлено сторін, що неявка представників в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм ст. 77 ГПК України є безпідставними.
Київський апеляційний господарський суд в ухвалі від 30.03.2010р. зазначив про відсутність підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у даній справі на підставі ст.79 ГПК України.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Інші твердження скаржника досліджувались господарськими судами і їм дана належна юридична оцінка.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду м.Києва від 01.12.2009р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010р. у справі №13/503 не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар’єр Укооппостачмашу" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду м.Києва від 01.12.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010р. у справі №13/503 залишити без змін.
Головуючий: Мирошниченко С.В.
Судді: Жукова Л.В.
Подоляк О.А.