ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 р. | № 24/244-05-11770 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Уліцького А.М., Чернова Є.В. |
розглянувши касаційні скарги | 1.ВАТ “Фармація” 2.СТОВ “Ірен-Агронатурпродукт” |
на постанову | від 23.05.2006 Одеського апеляційного господарського суду |
у справі | №24/244-05-11770 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради |
до | 1.ВАТ “Фармація” 2.СТОВ “Ірен-Агронатурпродукт” |
треті особи | 1.Управління охорони об’єктів культурної спадщини 2.Клінічний санаторій ім. В.П.Чкалова |
про | визнання договору купівлі-продажу недійсним |
за участю представників сторін |
від позивача: | Корой Л.І., дов. |
від відповідача 1: | у засідання не прибули |
від відповідача 2: | Богдан Ю.С., дов. |
від третьої особи 1: | у засідання не прибули |
від третьої особи 2: | Дергачова А.В., дов. |
від ГПУ: | Комаса О.Ю., посв. |
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до ВАТ “Фармація” та СТОВ “Ірен-Агронатурпродукт” за участю в якості третіх осіб Управління охорони об’єктів культурної спадщини та Клінічного санаторію ім. В.П.Чкалова про визнання частково недійсним укладеного між відповідачами договору №21/4 від 24.12.2002 купівлі-продажу аптеки №176 шляхом виключення з п. 1.1 договору та додатку №1 до договору положення стосовно нежилої будівлі загальною площею 399,3 кв. м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85 (з урахуванням уточнення); повернення будівлі аптеки №176 з незаконного володіння у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада.
Позов мотивовано тим, що вказана будівля аптеки №176 включена до переліку пам’яток містобудування та архітектури м. Одеси, а при укладенні спірного договору відповідачами в порушення вимог ст.ст. 4, 19 Закону України “Про охорону культурної спадщини” не було отримано погодження державного органу охорони пам’яток.
Клінічний санаторій ім. В.П.Чкалова позов підтримав, зазначивши, що спірна будівля надана йому на праві оперативного управління.
Одеська обласна рада позовні вимоги підтримала, посилаючись на те, що вона є власником спірної будівлі, а ВАТ “Фармація” мав лише право володіння та користування цим приміщенням без права розпорядження.
СТОВ “Ірен-Агронатурпродукт” проти позову заперечило, посилаючись на те, що ВАТ “Фармація” було власником спірної будівлі внаслідок передання її до статутного фонду АФ “Фармація” (правонаступником якого є ВАТ “Фармація”) Одеською міською радою.
Рішенням від 10.03.2006 господарський суд Одеської області (суддя Оборотова О.Ю.) у задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивовано встановленням обставин наявності у ВАТ “Фармація” на момент укладення спірного договору права власності на будівлю аптеки №176 як на внесок до статутного фонду. Також суд зазначив про відсутність подання сторонами жодних доказів про надання ВАТ “Фармація” свідоцтва про реєстрацію об’єкта культурної спадщини як пам’ятки та повідомлення про таку реєстрацію. Тобто суд визнав, що на момент продажу спірної будівлі ВАТ “Фармація” не мало жодних обмежень щодо розпорядження цією будівлею, а СТОВ “Ірен-Агронатурпродукт” слід вважати добросовісним набувачем спірної будівлі.
Постановою від 23.05.2006 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Гладишевої Т.Я. –головуючого, Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.) рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив: визнав укладений між відповідачами договір №21/4 від 24.12.2002 купівлі-продажу аптеки №176 частково недійсним, виключивши з п. 1.1 договору та додатку №1 до договору положення стосовно нежилої будівлі загальною площею 399,3 кв. м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85; вказану будівлю повернув з чужого незаконного володіння у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якою здійснює Одеська обласна рада.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у ВАТ “Фармація” права власності на спірну будівлю на момент її продажу. Також суд зазначив про відсутність доказів отримання відповідачами погодження органу охорони культурної спадщини при укладанні спірного договору, що є порушенням вимог ст.ст. 18-20 Закону України “Про охорону культурної спадщини”.
Ухвалою від 13.07.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційними скаргами відповідачів, в яких заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції як такої, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся з позовом у даній справі з вимогою про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору №21/4 від 24.12.2002 купівлі-продажу аптеки №176 в частині положення стосовно нежилої будівлі загальною площею 399,3 кв. м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85.
Відповідно до положень ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Стаття 21 ГПК України у частині 2 визначає, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Підставою для звернення з позовом про визнання частково недійсним договору прокурор визначив порушення інтересів держави у зв’язку з тим, що вказана будівля аптеки №176 включена до переліку пам’яток містобудування та архітектури м. Одеси, а при укладенні спірного договору відповідачами в порушення вимог Закону України “Про охорону культурної спадщини” не було отримано погодження державного органу охорони пам’яток.
В силу положення ч. 1 ст. 3 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (в редакції на момент укладення спірного договору) державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування. Вказаною нормою в редакції на момент звернення з позовом у справі до органів охорони культурної спадщини віднесено також органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій. Повноваження цих органів охорони культурної спадщини визначені у ст.ст. 4-6 вказаного закону.
Судами встановлено, що розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 22.08.1969 №539/а-96 “Про затвердження Положення про Управління охорони об’єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації” регіональним спеціально уповноваженим державним органом охорони нерухомих пам’ятників історії і культури визначено Управління охорони об’єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації. Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 23.06.2003 №514/А-2003 “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, повноваження з управління яким делеговані обласній державній адміністрації” управління відповідними об’єктами, у тому числі спірною будівлею, доручено управлінню охорони об’єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації.
Разом з тим, позов у даній справі прокурором заявлено в інтересах держави в особі лише Одеської обласної ради. З встановлених судами обставин вбачається, що повноваження здійснювати управління відповідними пам’ятками містобудування та архітектури м. Одеси, зокрема надавати погодження для їх відчуження, надано державою Управлінню охорони об’єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації, тобто вказаний орган є уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
Проте позов стосовно визнання частково недійсним договору з підстав неотримання погодження державного органу охорони пам’яток було заявлено не в інтересах Управління охорони об’єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації. При цьому прокурором не доводились обставини щодо наявності у Одеської обласної ради, яка представляє інтереси відповідної територіальної громади, повноважень щодо надання погодження для відчуження спірної будівлі.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки прокурором не доведено порушення внаслідок неотримання погодження державного органу охорони пам’яток інтересів держави саме в особі Одеської обласної ради, яку визначено позивачем у справі.
Крім того, прокурор заявив вимоги про повернення будівлі аптеки №176 з незаконного володіння у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Одеська обласна рада.
Вказані вимоги мотивовані посиланням на обставини відсутності у ВАТ “Фармація” на момент укладення спірного договору права власності на спірне майно, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Одеська обласна рада.
При цьому прокурор в обґрунтування вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння безпідставно послався на положення ст. 48 ЦК УРСР та ст. 216 ЦК України, які визначають порядок застосування реституційних наслідків недійсності договору.
В силу ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Разом з тим, з аналізу цивільного законодавства вбачається, що захист прав особи, яка вважає себе власником певного майна, не може бути здійсненим шляхом застосування реституційних наслідків по угоді, стороною якої вона не є. Проте права цієї особи можуть бути захищені шляхом пред’явлення віндикаційного позову відповідно до положень глави 29 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції задовольняючи вказану позовну вимогу виходив з положень ст. 48 Закону України “Про власність”, згідно з якою власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків, та ст. 387 ЦК України, що передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної підстави заволоділа ним.
Проте висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не можна визнати обґрунтованими, оскільки, як вбачається з постанови у справі, суд не встановив наявність обставини, визначених ст. 388 ЦК України, яка передбачає можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежно від того, є набувач добросовісним чи недобросовісним та від того, чи набуто майно відплатно або безвідплатно.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, визнав доведеними обставини відсутності у ВАТ “Фармація” на момент укладення спірного договору права власності на спірне майно, виходячи з наступного.
Наявний в матеріалах справи акт від 06.04.1976, затверджений головним лікарем санаторію ім. Чкалова та начальником аптечного управління відділу облвиконкому, свідчить, що відповідно до рішення ІV Головного управління при МЗ УРСР за №211-09/35 від 16.03.1976 здійснена передача аптекоуправлінню колишнього спального корпуса №14 “б”, побудованого в 1910 році, тобто здійснена передача майна, що знаходилось у віданні установ, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я УРСР, та перебувало у власності держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю” підпункті 1, зокрема, затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до Переліку, затвердженого цією постановою, до державного майна, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць в галузі охорони здоров’я, соціального забезпечення віднесено наряду з іншим майном аптечні склади, магазини аптечні та оптики.
Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №366-ХХІ “Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області” затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної Ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області, згідно з яким у власність обласної Ради, зокрема, передано майновий комплекс ВО “Фармація”.
Суд першої інстанції також досліджував вказані обставини передачі у власність обласної Ради народних депутатів майнового комплексу ВО “Фармація”, до якого належала, зокрема, аптека №176, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що до переліку аптечних закладів ВО “Фармація” на 01.12.1994, переданих у статутний фонд АФ “Фармація”, затвердженого головою Одеської обласної державної адміністрації, віднесено спірну будівлю аптеки №176.
Згідно з рішенням №62 від 09.12.1994 Одеської обласної ради народних депутатів “Про створення акціонерного товариства на базі ліквідуємого ВО “Фармація”” на виконання рішення Одеської обласної ради №412-ХХІ від 03.02.1993 “Про аптечні мережі області” та у відповідності зі ст. 34 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст.ст. 33, 37 Закону України “Про власність”, ст. 8 Закону України “Про формування місцевих органів влади та самоврядування” виконком Одеської обласної ради вирішив: для ліквідації ВО “Фармація” скласти ліквідаційну комісію; створити на базі ліквідуємого ВО “Фармація” акціонерне товариство шляхом внесення у його статутний фонд у якості вкладу цілісний майновий комплекс ліквідуємого ВО “Фармація”, який повинен складати контрольний пакет акцій у статутному фонді, створеного акціонерного товариства у розмірі не менш 51%.
Рішенням ліквідаційної комісії від 27.07.1995 “Про ліквідацію ВО “Фармація” у відповідності з рішенням сесії Одеської обласної ради №412-ХХІ від 03.02.1993 “Про аптечні мережі області”, рішенням виконкому Одеської обласної ради №62 від 09.12.1994 “Про створення акціонерного товариства на базі ліквідуємого ПО “Фармація”” та рішення Вищого арбітражного суду України від 03.02.1995 ліквідаційна комісія вирішила: вважати комунальне підприємство ВО “Фармація” ліквідованим від 22.12.1994; майно ВО “Фармація”, яке рахується на його самостійному балансі передати на самостійний баланс акціонерної фірми “Фармація” (реєстраційний номер 22447055 від 22.12.1994 у виконкомі Жовтневої райради м. Одеси) є правонаступником ліквідуємого ВО “Фармація”.
Листом заступника голови обласної державної адміністрації від 13.04.1998 №08-17-1224 Одеська обласна державна адміністрація підтверджує, що приміщення підрозділів ВАТ “Фармація”, а саме аптека №176 Французький бульвар 85 знаходиться на балансі та є власністю ВАТ “Фармація”.
Зважаючи на такі обставини та виходячи з положень ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” і ст. 25 Закону України “Про власність”, згідно з якими акціонерне товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками у власність, придбаного за рахунок продажу акцій тощо, суд першої інстанції дійшов висновку, що ВАТ “Фармація” відповідно до ст.ст. 224, 225 ЦК України як власник майна мало право розпоряджатися спірною будівлею аптеки №176.
Суд апеляційної інстанції не погодився з вказаним висновком суду першої інстанції, зазначивши, що наявні в матеріалах справи дублікат від 31.08.2001 реєстраційного посвідчення, рішення виконкому Одеської обласної ради від 09.12.1994 №62 “Про створення акціонерного товариства на базі ліквідуємого ВО “Фармація” та Перелік аптечних установ станом на 01.12.1994, переданих в статутний фонд АФ “Фармація” м. Одеса, не містять в собі підстав для твердження, що ВАТ “Фармація” на дату укладення договору купівлі-продажу №21/4 від 24.12.2002 було власником будівлі аптеки №185.
Проте в постанові всупереч вимогам п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України не зазначено доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє докази, визнані судом першої інстанції такими, що підтверджують обставини передання Одеською обласною радою майна ВО “Фармація” до статутного фонду АФ “Фармація” та отримання певних корпоративних прав щодо цієї акціонерної фірми. Тобто з постанови суду апеляційної інстанції не вбачається спростування прокурором та позивачем обставин щодо передачі АФ “Фармація” спірної будівлі аптеки №176 згідно з вищевказаними рішеннями Одеської обласної ради, виконавчого комітету Одеської обласної ради, а також рішеннями ліквідаційної комісії ВО “Фармація” та Вищого арбітражного суду України від 03.02.1995. Отже висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у ВАТ “Фармація” права власності на спірне майно на момент його продажу не можна визнати вмотивованим та відповідним обставинам справи.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 у справі №24/244-05-11770 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 10.03.2006 у цій справі залишити без змін.
Головуючий Д.Кривда
Судді А.Уліцький
Є.Чернов