Справа № 22ц-4875/2010 Головуючий у 1 інстанції – Шаповал З.О.
Категорія – цивільна Доповідач – Мамонова О.Є.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.
суддів: МАМОНОВОЇ О.Є., ШЕМЕЦЬ Н.В.
при секретарі:
з участю: РАЧОВІЙ І.І.
представників позивача Маршалової Т.Г., ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2010 року по справі за позовом прокурора Щорського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в :
В травні 2010 року прокурор Щорського району звернувся до суду в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про розірвання кредитного договору та стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 422 грн. 61 коп. , а також покладення на відповідачів судових витрат по справі.
Позов обґрунтований тим, що 05 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 400 на суму 5 000 грн. строком на 36 місяців, згідно з п. 1.6 якого позичальник зобов’язався проводити погашення кредиту щомісяця шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань остаточно до 04 листопада 2010 року. 05 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_7 та поручителем ОСОБА_8 був укладений договір поруки № 400, відповідно до якого поручитель зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язання за кредитним договором № 400 від 05 листопада 2007 року. Враховуючи, що ОСОБА_7 не виконує умови договору, на момент подачі заяви до суду загальна заборгованість за кредитним договором становить 2 422 грн. 61 коп.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2010 року позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» задоволено у повному обсягу, розірвано кредитний договір від 05 листопада 2007 року № 400, стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в солідарному порядку на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором в розмірі 972 грн. 52 коп., прострочену заборгованість в сумі 1 170 грн. 70 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 201 грн. 24 коп., пеню за несвоєчасну сплату в розмірі 78 грн. 75 коп., а всього стягнуто 2 422 грн. 61 коп.; стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави державне мито в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Щорського районного суду від 03 червня 2010 року та прийняти нове, яким позов залишити без задоволення.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при винесенні рішення судом неповністю з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме: за кредитним договором від 05 листопада 2007 № 400 кредитором є ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Щорського відділення № 3274. Грошові кошти, надані у якості кредиту за вищевказаним договором, є власністю акціонерного товариства, а не держави. Невиконання боржником умов кредитного договору не завдає шкоди державі, тому прокурор не мав права заявляти позов в інтересах ВАТ «Державний ощадний банк України».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, які просили відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом встановлено, що 05 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 400 на суму 5 000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 19% річних строком на 36 місяців з остаточним погашенням кредиту до 04 листопада 2010 року (а.с. 4-6).
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 5 листопада 2007 року між ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ВАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір поруки № 400, за яким поручителем виступила ОСОБА_8
Позичальником гроші були отримані, тобто банк виконав свої зобов'язання по кредитному договору, а ОСОБА_7 свої зобов’язання за договором належним чином не виконувала і з гідно розрахунку заборгованості за відсотками по кредиту, загальна сума заборгованості ОСОБА_7 по кредиту становить 2 422 грн. 61 коп. .
Керуючись вимогами ст.ст. 553, 554, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України районний суд обґрунтовано стягнув вказану суму заборгованості за кредитним договором з відповідачів.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо відсутності у прокурора повноважень для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі ВАТ „Державний ощадний банк України” та необхідністю у зв'язку з цим залишення позовної заяви прокурора без задоволення не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 36/1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Твердження апелянта відносно того, що поданий прокурором позов фактично заявлений не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності ВАТ „Ощадбанк” є безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 7 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, державний банк є банком, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому, в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 876 від 21 травня 1999 року та на виконання розпорядження Президента України № 106 від 20 травня 1999 року ВАТ „Державний ощадний банк України” є правонаступником прав і обов'язків Ощадбанку, а статутний фонд банку затверджений із закріпленням у власності держави ста відсотків акцій.
Відповідно до Статуту, зареєстрованого Національним банком України 28 лютого 2003 року та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261, ВАТ „Державний ощадний банк України” є державним банком, засновником якого є держава.
Підстави представництва є обставинами, обґрунтованість яких повинна доводитися прокурором при зверненні до суду із заявою про захист державних інтересів в порядку ч. 1 статті 45 ЦПК України та підлягає правовій оцінці судом. По даній справі обґрунтованість такого представництва доведена.
Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат через неправильне застосування норм процесуального права.
Частиною 1 статті 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що при задоволені позову до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються відповідачами пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.
Районний суд, вірно визначивши розмір судових витрат, що підлягають відшкодуванню з відповідачів (51 грн. судового збору та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи), не зазначив суму судових витрат, що підлягає відшкодуванню з кожного з відповідачів.
Оскільки позов задоволено повністю, участь у справі брало два відповідача, судові витрати належить стягнути з обох відповідачів в рівних частинах, по 25 грн. 50 коп. судового збору та по 60 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи з кожного.
У зв’язку з наведеним, рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, а в іншій частині підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 308, 309, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,
ВИРІШИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – задовольнити частково .
Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2010 року - змінити в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави по 25 грн. 50 коп. судового збору та по 60 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи з кожної.
В іншій частині рішення суду – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді :