ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2010 р. Справа № 2-а-3271/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Іващук Олени Іванівни,
при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Комлєвої О. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: державного виконавця Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції Комлєвої Ольги Миколаївни
про: визнання дій протиправними, звільнення майна з-під арешту, скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до державного виконавця Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції Комлєвої Ольги Миколаївни про визнання дій протиправними, звільнення майна з-під арешту, скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії.
В позовних вимогах позивач просить визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження; звільнити майно з-під арешту; зобов'язати виконавця здійснити поворот виконання поставнови про арешт шляхом винесення постанови про звільнення майна з-під арешту; визнати протиправними дії державного виконаця щодо винесення постанови про розшук майна боржника та постанови про накладення штрафу, а також скасувати відповідні постанови.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не є стороною виконавчого провадження, а тому оскаржувані постанови винесені відносно нього в порушення положень Закону України "Про виконавче провадження".
У позові наведено, що за заявою ВАТ "Ощадбанк" про примусове виконання рішення від 01.06.2010 року виконавче провадження підлягало відкриттю відносно ОСОБА_4 і постанова про відкриття виконавчого провадження винесена відносно останньої. Жодних документів відносно позивача не виносилось і він їх не отримував.
За наведеного, позивач вважає, що державний виконавець протиправно здійснила виконавчі дії відносно нього, за відсутності виконавчого провадження наклала арешт на його майно та оголосила його в розшук з вилученням та постановленням на штраф майданчик.
Ухвалою суду від 13 серпня 2010 року відмовлено у відкритті провадження в даній адміністративній справі в частині звільнення з-під арешту майна, а саме автомобіль ''AUDI", 1995 р.в., червоного кольору, ДНЗ НОМЕР_1, "ГКБ 8350", 1987 р.в., синього кольору, ДНЗ НОМЕР_2.
В решті позовних вимог провадження у справі відкрито.
02 вересня 2010 року позивач подав через канцелярію суду заяву про зміну позовних вимог, зокрема про їх збільшення в частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу від 05.08.2010 року.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задоволити.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з мотивів викладених у письмових запереченнях. Зокрема відповідач наводить те, що нею відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 боргу на суму 1086994,28 грн. на користь ВАТ "Державний ощадний банк України". Таким чином, твердження позивача щодо проведення стосовно нього виконавчих дій за відсутності виконавчого провадження є безпідставними. Дії щодо арешту та розшуку мана, а також накладення на відповідача штрафів також є вчиненими в точній відповідності з Законом, сумлінно, без допущення порушень прав та інтересів позивача. За таких обставин, відповідач вважає, що будь-які підстави, для скасування оскаржуваних постанов, відсутні.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, повно та об'єктивно дослідивши обставини та матеріали справи дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Так, судом у справі встановлено, що державним виконавцем Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції Комлєвою Ольгою Миколаївною відкриті виконавчі провадження по двох виконавчих листах за №2-1415 виданими Ленінським районним судом 19.03.2010 року та 29.03.2010 року.
Відповідні постанови державниго виконавця датовані 03.06.2010 року, однак винесені в межах окремих виконавчих проваджень за №19586191 та № 19587059 (а.с. 9, 33),
За виконавчим листом датованим 19 березня 2010 року боржником визнана ОСОБА_4, в той час як за листом датованим 29 березня 2010 року - ОСОБА_3 (а.с.31).
Зі змісту виконавчого листа вбачається, що суд виніс рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" філії Вінницьке міське відділення №8672 заборгованість за договором про іпотечний кредит №1269 від 19.10.2007 року в сумі 1086994, 28 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч дев'ятьсот дев'яносто чотири гривні двадцять вісім копійок).
Наявні в матеріалах справи також заяви ТВБВ 10001/0175 філії Віннице обласне управління ВАТ "Державний Ощадний банк України" про примусове виконання рішення, за одною з яких заявник просить відкрити виконавче провадження відносно ОСОБА_4, а за іншою відносно ОСОБА_3 (а.с. 8, 30).
Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Підстави для відкриття виконавчого провадження передбачені ст. 18 вказаного Закону, відповідно до якої державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Таким чином, дії державного виконавця Комлєвої О. М. щодо відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_3, повністю кореспондуються із відповідними законодавчими вимогами.
Дана обставина також спростовує твердження позивача стосовно того, що виконавчі дії вчинені державним виконавцем за відстуності виконавчого провадження.
Критично ставиться суд також до пояснень позивача та його представника відносно того, що державний виконавець здійснюючи виконавчі дії не впевнилась у тому, що ОСОБА_3 отримав постанови про відкриття виконавчого провадження.
Так, в матеріалах справи наявні копії сторінок "Журналу реєстрації вихідної кореспонденції" з яких вбачається, що за №2792 на адресу ОСОБА_3 направлено постанову про відкриття виконавчого провадження 2-1415/10.
Згідно ст. 27 Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.
Суд бере до уваги також ту обставину, що ОСОБА_3 є солідарним боржником зі своєю дружиною - ОСОБА_4
Звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_3 долучив до неї копії документів виконавчого провадження, відкритого відносно його дружини, серед яких заява про примусове виконання рішення та постанова про відкриття виконавчого провадження. Також позивач надав суду постанови про арешт майна боржника, про його розшук, а також про застосування до нього штрафу за невиконання законних вимог державного виконавця.
У кожному із наведених документів зазначено при примусовому виконанні якого виконавчого листа його винесено. Так, із постанови про арешт майна позивача вбачається, що її постановлено при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1415 виданого Ленінським районним судом 29.03.2010 року. При виконанні цього ж виконавчого листа винесено і решту оскаржуваних постанов.
В цей же час із постанови про відкриття виконавчого провадження відносно дружини позивача вбачається, що її постановлено за виконавчим листом під тим самим номер, однак виданого 19.03.2010 року.
З наведеного зрозуміло, що постанови оскаржувані позивачем та постанови відносно його дружини винесені в рамках різних виконавчих проваджень.
Будь-яких дій щодо з'ясування зазначеної невідповідності у виконавчих документах позивач не вчиняв і у відсутності виконавчого провадження відносно себе не впевнився.
Перевіряючи правомірність постанов про арешт боржника та його розшук, а також постанов про накладення штрафу суд виходить з наступного.
За вимогами ч. 2 ст. 24 Закону в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання, що закріплено у ст. 30 Закону.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації, визначено у главі 5 Закону.
Накладення державним виконавцем арешту на майно боржника шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту, передбачено ст. 55 Закону.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Як вбачається з пояснень відповідача наданих в судовому засіданні, а також викладених у письмових запереченнях, боржник перешкоджав вчиненню виконавчих дій, а саме поїхав з місця проведення виконавчих дій на автомобілі, опис якого проводився, незважаючи на працівників міліції та стягувача, які намагались забезпечити проведення виконавчих дій.
Такі дії боржника стали підставою для винесення постанови про розшук його майна, яка виноситься державним виконавцем у разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника (ч. 2 ст. 42).
Окрім того, перешкоди для здійснення виконавчих дій є підставою для накладення на боржника штрафу, що передбачено ст. 88 Закону.
Керуючись наведеною статтею державним виконавцем на боржника було накладено штрафи, а саме постановою від 04.08.10 на суму 340 грн. та від 05.08.2010 року на суму 510 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач наводить також те, що виконавчі дії проводились виконавцем без форменого одягу. Однак, як встановлено судом, державних виконавців не забезпечено відповідною формою за сезоном, а відтак такі обставини не можуть бути підставою для визнання його дій протиправними.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
В той же час згідно з ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем надано достатню кількість доказів, що спростовують вимоги позивача, а тому дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 06.09.10
Суддя Іващук Олена Іванівна
03.09.2010