ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
_______________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2010 р. Справа № 2-а-3162/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого: Дончика В.В.,
Суддів: Жданкіної Н.В.,
Вільчинського О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, господарського суду Вінницької області про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов’язання вчинити певні дії
в с т а н о в и в :
У липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, господарського суду Вінницької області про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов’язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі протиправно непогашена заборгованість по заробітній платі. Так, зазначає позивач, його посадовий оклад як судді господарського суду Вінницької області, з 2006 року неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, тоді як пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України". Крім того, зазначає позивач, вищезазначений пункт Постанови скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка на час звернення до суду позивача набрала законної сили.
В судове засідання позивач не з'явився, подавши заяву від 06.09.2010 року про розгляд справи без його участі.
В судове засідання представник Державної судової адміністрації не з’явився, надав суду письмові заперечення на позовну заяву та заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі поданих заперечень від 13.08.2010 року № 01-19/2085.
Представник Державного казначейства України в судове засідання також не з’явився, надав суду письмові пояснення з приводу позовних вимог від 19.08.2010 року № 5-13/4702-15515, розгляд справи просив проводити за відсутності представника. У поясненнях до позовної заяви зазначив, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з підстав пропущення ним строку звернення до суду. Крім того, вказав, що Державне казначейство України прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувало, тому правові підстави вирішувати питання щодо взаємовідносин між позивачем та Державним казначейством України відсутні.
Відповідач –господарський суд Вінницької області у відзиві на позовну заяву зазначали, що вимоги позивача є обґрунтованими та вказували, що оскільки Державна судова адміністрація України доводила кошторис у 2006-2009 роках по заробітній платті суддям господарського суду Вінницької області виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 332 грн. та не виділяла коштів з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, господарський суд був позбавлений можливості проводити нарахування заробітної плати суддям виходячи з мінімальних заробітних плат, встановлених Законами України "Про державний бюджет на 2008 рік", "Про державний бюджет на 2009 рік", "Про державний бюджет на 2010 рік". Також вказували, що недоплата судді господарського суду Вінницької області Балтаку О.О. по заробітній платі за 2006-2009 роки складає 133831,13 грн. Розгляд справи просили проводити без участі їх представника.
Частиною 4 статті 122 КАС України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що всі особі, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судом справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, Указом Президента України "Про призначення суддів арбітражних суддів" від 27.06.1997 року № 390/97 року ОСОБА_2 призначений на посаду судді господарського суду Вінницької області, а Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 04.07.2002 року № 58-IV його обрано суддею вказаного суду безстроково. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів господарських судів України від 24.02.2006 року ОСОБА_2 присвоєно другий кваліфікаційний клас.
03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, зазначений пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. не відповідає вимогам Конституції України і діючим законодавчим актам, а саме: частині 3 статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; ст. 14 Закону України "Про судоустрій України".
Так, відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У відповідності до статті 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень частини 1 та частини 2 статті 126 Конституції України та частини 2 статті 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення частини 1 статті 129, частини 1 статті 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статей 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а відтак, незаконною є заборона перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки при введенні останньої в зв'язку із зростанням індексу споживчих цін погіршується рівень належного забезпечення суддів, що є неприйнятним в умовах функціонування правової держави.
Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. також підтверджується постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова суду та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишена без змін, та набрала законної сили.
Таким чином, рішеннями вказаних вище судів фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці.
Проте, судом встановлено, що, всупереч викладеному, нарахування посадового окладу позивача проводилось виходячи із розміру 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно змінювався.
Так, законами України "Про державний бюджет" на 2006-2010 роки встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році (з 01.01.- 350 грн., з 01.07. –375 грн., з 01.12. –400 грн.); у 2007 році (з 01.07.- 420 грн., з 01.12. –450 грн.); у 2008 році (з 01.01.- 515 грн., з 01.07. –525 грн.); у 2009 році (з 01.04.- 625 грн., з 01.07.- 630 грн., з 01.10.-650 грн., з 01.11.- 744 грн.), у 2010 році (з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07.- 888 грн.).
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі становить 133831,13 грн., наявність якої підтверджується довідками фінансового-економічного відділу господарського суду Вінницької області.
Станом на день розгляду справи в суді відповідачами не надано ані доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, ані доказів на спростування наявності у позивача права на отримання недоплаченої йому заробітної плати у заявленому розмірі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Державної судової адміністрації України заробітної плати в розмірі 133831,13 грн., у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України", Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до частини 2 пункту 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а частина 4 пункту 3 передбачає, що основним завданням Державної судової адміністрації України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та Державної судової адміністрації України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Оскільки саме Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, саме остання несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду.
Як зазначалось вище, постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року у справі № 2-а-84/7 за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, яка набрала законної сили 03.12.2007 року позовні вимоги задоволено: визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року вказану постанову залишено без змін.
Відповідно ж до статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
З огляду на вказане Державна судова адміністрація України, як суб’єкт владних повноважень, після набрання законної сили постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року у справі № 2-а-84/7, якою скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", зобов’язана була в межах наданих повноважень вжити заходів, спрямованих на виконання цього рішення. Зокрема, бюджетні запити розпорядника бюджетних коштів мали формуватися Державною судовою адміністрацією України з огляду на скасування п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів".
Проте, як свідчать матеріали справи, після набрання постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року законної сили, як і до набрання нею законної сили, матеріальне забезпечення позивача та виділення відповідних коштів з державного бюджету проводилось виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., і Державною судовою адміністрацією України не було вчинено жодних дій, спрямованих на забезпечення умов для реалізації позивачем свого права на належну оплату праці.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вказані критерії Державною судовою адміністрацією України не дотримані, доказів які б спростовували вищезазначене не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо непогашення заборгованості перед суддею Балтаком О.О. по заробітній платі підлягають задоволенню.
З викладених вище підстав підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов'язання Державної судової адміністрації України та господарського суду Вінницької області відповідно до розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" від 27.04.2010 року провести ОСОБА_2 перерахунок розміру заробітної плати з 01.01.2010 року.
Що ж стосується вимог про визнання протиправною бездіяльності Державного казначейства України щодо непогашення перед позивачем заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з пункту 4 вказаного Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Разом з тим, частинами 1,2 статті 21 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а тому не є тим учасником бюджетного процесу, який у спірних правовідносинах повинен нести відповідальність.
Натомість, відповідно до статей 120,126 Закону України "Про судоустрій", та відповідних норм Положення "Про Державну судову адміністрацію України", функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування видатків на матеріальне забезпечення суддів виконує Державна судова адміністрація України.
Враховуючи викладене вище, правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Державного казначейства України відсутні.
При наданні юридичної оцінки позовним вимогам в частині визнання протиправною бездіяльності господарського суду Вінницької області суд дійшов висновків про їх безпідставність, оскільки, відповідно до норм чинного законодавства функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування видатків на матеріальне забезпечення суддів виконує Державна судова адміністрація України, а тому на господарський суд Вінницької області у спірних правовідносинах не може бути покладено відповідальність за невиконання Державною судовою адміністрацією України покладених на неї обов'язків.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки Державна судова адміністрація України доводила кошторис у 2006-2009 роках по заробітній платті суддям господарського суду Вінницької області виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 332 грн. та не виділяла коштів з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, господарський суд був позбавлений можливості проводити нарахування заробітної плати суддям виходячи з мінімальних заробітних плат, встановлених Законами України "Про державний бюджет на 2006 рік", "Про державний бюджет на 2007 рік", "Про державний бюджет на 2008 рік", "Про державний бюджет на 2009 рік", "Про державний бюджет на 2010 рік".
Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Разом з тим, пунктом 1 частини 2 вказаної статті передбачено, що суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи викладене, зважаючи на значний період, протягом якого виникла заборгованість з виплати позивачу заробітної плати, суд вважає за можливе, на підставі пункту 1 частини 2 статті 256 КАС України, звернути дану постанову до негайного виконання в частині стягнення 133831,13 грн. заробітної плати.
У відповідності до положень статті 94 КАС України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
п о с т а н о в и в :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непогашення заборгованості перед суддею Батаком Олегом Олексійовичем по заробітній платі, що виникла у зв'язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 "Про оплату праці суддів" та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів".
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 133831 (сто тридцять три тисячі вісімсот тридцять одна) гривню 13 (тринадцять) копійок заборгованості по виплаті заробітної плати.
Зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів".
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України та господарський суд Вінницької області відповідно до розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" від 27.04.2010 року провести ОСОБА_2 перерахунок розміру заробітної плати з 01.01.2010 року.
Постанову в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 133831 (сто тридцять три тисячі вісімсот тридцять одна) гривні 13 (тринадцять) копійок заборгованості з виплати заробітної плати звернути до негайного виконання.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 11.09.2010 року.
Головуючий: Дончик Віталій Володимирович
Судді: Жданкіна Наталія Володимирівна
Вільчинський Олександр Ваннадійович