Cправа № 2а-2359/10/0770
Ряд стат. звіту № 3.4
Код - 09
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2010 р. 17.25 год. м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя : Дору Ю.Ю.
Судді: Маєцька Н.Д., Іванчулинець Д.В.
при секретарі судового засідання Бішко А.Я., перекладача –ОСОБА_1, та сторін, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_2 ;
відповідача: Державний комітет України у справах національностей та релігій –представник Ковач В.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення та дій протиправними, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 13 вересня 2010 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 17 вересня 2010 року.
Позивач, ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця протиправним, скасувати його та визнання протиправними дій щодо не розгляду заяви щодо надання статусу біженця по суті.
Під час судового розгляду даної справи позивач підтримав позовні вимоги з мотивів, що наведені в адміністративному позові.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів викладених у запереченні.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.
27 листопада 2007 року до відділу міграційної служби у Закарпатській області, у порядку статті 9 Закону України '"Про біженців", через посадову особу Мукачівського прикордонного загону із заявою про надання статусу біженця звернулась особа, яка назвалась громадянином Нігерії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Агафія Федеративної Республіки Нігерія. У відповідності до ст. 9 Закону України «Про біженців»під час співбесіди (а.с.- 21-23) було встановлено, що вказана особа прибула на територію України у червні 2007 року авіасполученням із території Туреччини. Після затримання державною прикордонною службою України 27 листопада 2007 року позивач звертається із відповідною заявою про надання статусу біженця до органу міграційної служби у Закарпатській області, назвавши себе громадянином Нігерії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Агафія Федеративної Республіки Нігерія.
19 грудня 2007 року вказана заява була прийнята до розгляду (а.с. - 18-20 ). 03 квітня із вказаною особою працівниками Державного комітету України у справах національностей та релігій було проведено співбесіду, результати якої викладено у протоколі від 03.04.2008 р. (а.с. 21-23 ). Під час даної співбесіди із позивачем у квітні 2008 року у порядку ст. ст. 9, 11 та 12 Закону України "Про біженців" під час розгляду заяви про надання статусу біженця особи, яка назвалась громадянином Нігерії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було встановлено, що документів які б посвідчували його особу немає, так як документи відібрав перевізник в Україні.
Під час співбесіди 03 квітня 2008 року у відділі міграційної служби у Закарпатській області, що зафіксовано в протоколі співбесіди, громадянин Нігерії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на запитання щодо його переслідування у державі походження –Нігерії повідомив, що там він переслідувався, оскільки належав до опозиційної апатії ВНП (Всенігерійська нарадна партія). Проте, жодних доказів як переслідування за політичними переконаннями, так і належності до вказаної партії ним не надано.
Під час співбесіди було встановлено, що в країні громадянської належності у позивача був паспорт для виїзду за кордон, який він отримав у 2000 році у паспортному столі м. Лагос При співбесіді позивач повідомив, що проблем з отриманням паспорта та оформленням документів для виїзду за межі Нігерії не було. Відповідно до пункту Е розділу І Женевської Конвенції про статус біженця 1951 року положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, за якими компетентні органи країни, в якій вони проживають, визнаються права та обов'язки, пов’язані з громадянством цієї країни. Згідно з пунктами 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт або продовжити термін дії. або відмова в дозволі повернулися на сою територію тощо). Вказані факти можуть розглядалися як відмова із захисті країни громадянської належності. Проте, позивач під час співбесіди (а.с 21-23) та в судовому засіданні сам заявив, що він отримав паспорт без проблем, так само і покинув країну походження. Якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує: міжнародного захисту і не є біженцем. Оскільки позивач, ОСОБА_2 добровільно звернувся до компетентних органів держави за отриманням паспорта громадянина Нігерії, безперешкодно його отримав, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, він не потребує міжнародного захисту та не являється біженцем.
При співбесіді позивач вказує невірні дані щодо дати заснування партії, членом якої він нібито є, прізвище лідера тощо. Крім того, прибувши в Україну, позивач одразу не звернувся до відповідних органів для надання йому статусу біженця, а звернувся із такою заявою тільки після затримання Державною прикордонною службою у прикордонному районі.
Судом не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на те, що його переслідують в країні походження за те, що він належить до партії ВНП, що його батько та сестра були ув’язнені, а потім убиті, адже жодних доказів переслідування позивачем не наведено.
Зазначені позивачем факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Нігерії за свої політичні переконання.
Відповідно до пункту 65 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН переслідування зазвичай відносяться до дій влади країни. У даному ж випадку переслідування ОСОБА_2 з боку влади не доведено.
Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКЬ ООІІ для тою. щоб вважатися біженцем особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками. ОСОБА_2 таких свідчень не надав.
Загальна ситуація в державі походження позивача не є підставою для надання статусу біженця та не відповідає вимогам абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців», згідно з якою біженець –це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до ст. 10 України «Про біженців», у наданні статусу біженця особі відмовляється , якщо вищевказані умови, передбачені ст.. 1 даного Закону –відсутні.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним.
Отже, оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, в тому числі Законом України "Про статус біженців", підстави для скасування його рішення та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця відсутні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця протиправним та скасування його, визнання протиправними дій Державного комітету України у справах національностей та релігій щодо не розгляду заяви про надання статусу біженця та зобов’язання його в наданні статусу біженця - відмовити повністю.
2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий: Дору Ю.Ю.
Судді: Іванчулинець Д.В.
Маєцька Н.Д.