< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2010 р. Справа № 2а-16828/10/0570
місто Донецьк,вулиця 50 Гвардійської дивізії, 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Мандичева Д.В.
суддів Наумової К.Г., Христофорова А.Б.,
при секретарі судового засідання Карлюк М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Кабінету Міністрів України, апеляційного суду Донецької області,
про визнання незаконною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії
за участю представників:
від позивача: не з’явився,
від відповідачів: не з’явилися,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Кабінету Міністрів України, апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності щодо не приведення посадового окладу у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 за період з січня 2006 року по теперіній час, зобов’язання з 01 червня 2010 року виплачувати заробітну плату, нарахування якої проводити, виходячи з середнього заробітку, розрахованого відповідно до мінімального розміру заробітної плати, стягнення недоплачених сум заробітної плати, виходячи з посадового окладу, за період з січня 2006 року по теперішній час та недоплачених сум щомісячної надбавки за вислугу років за період з січня 2009 року по теперішній час.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на застосування першим відповідачем при обчисленні його заробітної плати положень постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які визнані протиправними, незаконними та скасовані судовими рішеннями, що набрали законної сили, та які обмежували розмір заробітної плати, виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. і забороняли в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати проводити її перерахунок, що призвело до недоотримання заробітної плати позивачем, що є порушенням конституційної гарантії незалежності суддівської влади. На підставі зазначеного просив задовольнити позовні вимоги.
Позивач у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового засідання належним чином повідомлений, але через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток. Таким чином, враховуючи положення частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
До канцелярії суду від представників відповідачів надійшли письмові заперечення, у яких вони у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі, вказуючи на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України, тому перший та третій відповідачі вважають, що перерахунок заробітної плати повинен бути здійснений не раніше ніж з 22 квітня 2009 року. Державне казначейство України зазначило у поясненнях, що інтересів позивача у спірних правовідносинах не порушувало. Міністерство фінансів України посилається на відсутність фінансування. Всі відповідачі просили розглянути справу за їх відсутності.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 займає посаду судді апеляційного суду Донецької області з жовтня 2005 року, відповідно до Указу Президента України від 22 вересня 2005 року № 1308/2005.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів
Як встановлено судом, заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки. Дані обставини, на які посилається позивач, не заперечувалися та не спростовані відповідачами.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача).
Згідно зі статтею 128 вказаного Закону територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку. Територіальні управління державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується Указом Президента України за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.
Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182/2003, втратило чинність на підставі Указу Президента України від 23 червня 2009 року № 477/2009. Інше положення затверджено не було. У зв'язку з цим при розгляді даної справи підлягають застосуванню положення Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача).
Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду. Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.
Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно зі статтями 32, 34, 35 цього ж Кодексу за складання проекту Закону про Державний бюджет України відповідає Міністерство фінансів України, а головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України. При цьому головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах, військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.
Отже з вищенаведеної норми вбачається, що саме на Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов’язок з розроблення і затвердження за погодженням з Радою суддів України єдиних нормативів фінансового забезпечення судів, які мають доводитися до кожного суду та на підставі яких затверджується кошторис витрат. Втім, відповідачем не були вжиті відповідні заходи для належного фінансового забезпечення судів з метою отримання суддями заробітної плати на законодавчо встановленому рівні.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.
Статтею 14 Закону «Про судоустрій України» встановлено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Статтею 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції на момент звернення позивача) визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7, також визначено умови преміювання у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Пунктом 5 даної постанови встановлено, що вона набирає чинності з 01.01.2006 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» зазначену постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та Вищого адміністративного Суду України від 29 жовтня 2009 року, в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи - Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Таким чином, з 03 грудня 2007 року (дня набрання законної сили судовим рішенням) пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”втратив чинність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865”доповнено постанову № 865, зокрема, пунктом 4-1.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (справа № 2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року (справа № 22-а-26751/08), в адміністративній справі за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнані незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Таким чином, з 19 серпня 2009 року (дня набрання законної сили судовим рішенням) постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» втратили чинність.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Таким чином, з 03 грудня 2007 року є незаконними і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а з 19 серпня 2009 року - є незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.
Як вже зазначалося судом, заробітна плата позивача, в тому числі з 19 серпня 2009 року, обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», що не заперечувалося відповідачами і свідчить про безумовне порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.
Таким чином, є доведеною протиправність бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно (по час звернення позивача із позовом).
Оскільки посадовий оклад судді формується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, а усі інші передбачені законом виплати, з яких формується заробітна плата судді, нараховується у відсотках від посадового окладу, то задовольняючи позовні вимоги позивача, щодо зобов’язання територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми заробітної плати відповідно до вимог п. 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року, обчислюючи посадовий оклад виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої у відповідний місяць, за який нараховується заробітна плата, суд разом вирішує питання, щодо здійснення перерахунку усіх виплат та надбавок з яких складається заробітна плата позивача.
Суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності першого відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно та зобов'язання Державної судової адміністрації в Донецькій області здійснити перерахунок та виплатити позивачеві недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно.
В частині позовних вимог щодо зобов’язання у наступному (з 1 червня 2010 року) виплачувати заробітну плату, нарахування якої проводити, виходячи із середнього заробітку, розрахованого відповідно до діючого мінімального розміру заробітної плати, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Так, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, рішення суду не може прийматись як застереження від будь - яких порушень, і також не може бути умовним. Розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявності не існуючи порушення, суперечить вимогам законодавства України. Крім того, в законодавстві України можливі зміни, про які суду на теперішній час невідомо і не може бути відомо.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, щодо задоволення позовних вимог частково.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Кабінету Міністрів України, Апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності щодо не приведення посадового окладу у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 за період з січня 2006 року по теперіній час, зобов’язання з 01 червня 2010 року виплачувати заробітну плату, нарахування якої проводити, виходячи з середнього заробітку, розрахованого відповідно до мінімального розміру заробітної плати, стягнення недоплачених сум заробітної плати, виходячи з посадового окладу, за період з січня 2006 року по теперішній час та недоплачених сум щомісячної надбавки за вислугу років за період з січня 2009 року по теперішній час, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно.
Зобов'язати Державну судову адміністрація України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно із врахуванням фактично отриманих сум.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 серпня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 21 серпня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.
В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя Мандичев Д. В.
Судді
Наумова К.Г.
Христофоров А.Б.