ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
02.09.10 р. Справа № 22/178
Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,
при секретарі судового засідання Бондар В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,
до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 33967456,
про стягнення 149 749,17 грн., -
за участю уповноважених представників:
від позивача: не з’явився;
від відповідача: Лавренов Д.В. – за довіреністю, -
Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошувалась перерва з 11.08.2010р. по 02.09.2010р.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м.Донецьк, про стягнення суми заборгованості за поставлений та не сплачений товар у розмірі 132 128,96 грн., пені за прострочення оплати товару у розмірі 13 808,38 грн., а також 3% річних за прострочення виконання грошових зобов’язань у розмірі 3 811,83 грн., що загалом становить 149 749,17 грн.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошового зобов’язання за договором купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар №314 від 01.03.2006р., внаслідок чого утворилась заборгованість та підстави для нарахування штрафних санкцій, 3% річних.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копію договору купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар №314 від 01.03.2006р. разом із протоколом розбіжностей до нього та додатковою угодою №б/н від 26.08.2006р., акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р., претензії №24/8 від 01.10.2009р., видаткових накладних №БТ-0000560 від 23.01.2009р., №БТ-0000558 від 23.01.2009р., №БТ-0000906 від 05.02.2009р., №БТ-0000903 від 05.02.2009р., №БТ-0000899 від 05.02.2009р., №БТ-0000897 від 05.02.2009р., №БТ-0000896 від 05.02.2009р., №БТ-0000895 від 05.02.2009р., №БТ-0000893 від 05.02.2009р., №БТ-0000892 від 05.02.2009р., №БТ-0000920 від 06.02.2009р., №БТ-0001468 від 25.02.2009р., №БТ-0001469 від 25.02.2009р., №БТ-0001458 від 25.02.2009р., №БТ-0001440 від 25.02.2009р., №БТ-0001476 від 25.02.2009р., №БТ-0001472 від 25.02.2009р., №БТ-0001471 від 25.02.2009р., №БТ-0001470 від 25.02.2009р., №БТ-0001502 від 26.02.2009р., №БТ-0002171 від 20.03.2009р., №БТ-0002702 від 04.04.2009р., №БТ-0002711 від 04.04.2009р., №БТ-0002708 від 04.04.2009р., №БТ-0002683 від 04.04.2009р., №БТ-0002951 від 11.04.2009р., №БТ-0002948 від 11.04.2009р., №БТ-0002939 від 11.04.2009р., №БТ-0002971 від 11.04.2009р., №БТ-0002970 від 11.04.2009р., №БТ-0002960 від 11.04.2009р., №БТ-0002973 від 11.04.2009р., №БТ-0002976 від 11.04.2009р., №БТ-0002974 від 11.04.2009р., №БТ-0004878 від 04.06.2009р., №БТ-0004876 від 04.06.2009р., №БТ-0005114 від 11.06.2009р., №БТ-0005363 від 18.06.2009р., №БТ-0005364 від 18.06.2009р., №БТ-0005367 від 18.06.2009р., №БТ-0005369 від 18.06.2009р., №БТ-0005374 від 18.06.2009р., №БТ-0005376 від 18.06.2009р., №БТ-0005373 від 18.06.2009р., №БТ-0005377 від 18.06.2009р. та №БТ-0005379 від 18.06.2009р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.526, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 44 Господарського процесуального кодексу України.
10.08.2010р. представником Відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області надано відзив на позовну заяву №б/н від 10.08.2010р., за змістом якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі, з огляду на те, що за твердженнями останнього поставка товару за представленими суду накладними здійснювалась не за договором №314 від 01.03.2006р., а, отже, є помилковим посилання Позивача на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора” умов договору. Окрім того постачання товару на підставі наведеної первинної документації не відповідає умовам поставки, що встановлені зазначеним правочином. Щодо акту звірки взаємних розрахунків, то Відповідач не може погодитись з ним як з доказом підстави позову і виникнення зобов’язання щодо сплати суми боргу, оскільки він не підписаний ані головним бухгалтером, ані директором Відповідача. У цьому документі також не має посилання на договір. З приводу клопотання про забезпечення позовних вимог на підставі ст.ст.66, 67 Господарського процесуального кодексу України у вигляді накладення арешту на кошти Відповідача, останній заперечив з причин необґрунтованості цих вимог.
У судовому засіданні 11.08.2010р. представником Позивача до матеріалів справи додані наступні документи: специфікація №б/н від 26.08.2006р. до договору №314 від 01.03.2006р., специфікації без визначення номеру та дати договору, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний лише з боку Позивача, та підтвердження його відправлення Відповідачу.
17.08.2010р. Позивачем надані пояснення, в яких останній вказує на те, що згідно умов договору Відповідач повинен здійснити розрахунок протягом 7 банківських днів від моменту реалізації товару, за цінами, які діяють у момент відвантаження. У разі закінчення строку придатності товару Постачальник зобов’язаний протягом 7 днів від моменту виявлення такого, здійснити повернення або заміну. Проте, в обумовлені строки не надходило жодного листа про виявлення та вимоги про вивіз такої продукції, тому є підстави вважати, що вся продукція була реалізована (продана кінцевому споживачу у повному обсязі). Також зазначено, що за приписами п.5.5 договору накладні без номеру замовлення на поставку до оплати покупцем прийматись не будуть. Однак, за твердженнями Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1, на підставі платіжних доручень накладні Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» оплачувались і, більш того, у призначення платежу чітко значилось «Оплата за продукти харчування згідно договору №314 від 01.03.2006р». З огляду на наведене, Відповідач автоматично вважав стосунки договірними.
Також приєднано до матеріалів справи податкові накладні, що складались під час здійснення спірних господарських операцій, розгорнутий розрахунок суми заявленого позову, копії претензії №24/8 від 01.10.2009р. та банківських виписок.
01.09.2010р. через канцелярію господарського суду Донецької області надійшли пояснення представника Відповідача №б/н від 01.09.2010р., відповідно до яких останній наголошує на здійсненні господарських операцій за представленими суду накладними у межах конклюдентного правочину, з огляду на що є помилковим посилання Позивача на порушення Відповідачем умов договору купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар №314 від 01.03.2006р. Щодо наявності у платіжних документах посилань на спірний договір, то за висновками Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» вони не можуть братись судом до уваги, оскільки між сторонами існували довгострокові господарські (договірні) відносини, а тому неможливо встановити факт оплати саме наведених спірних видаткових накладних, що є підставою позову.
Представники Позивача в судове засідання не з’явився.
Представник Відповідача в судовому засідані проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених в відзиві та додаткових поясненнях.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.
За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Позивач стверджує, що підставою виникнення обов’язків Відповідача по оплаті переданого товару є договір купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар №314 від 01.03.2006р.
У матеріалах справи міститься угода №314, укладена між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора” (Покупець) 01.03.2006р., яка за своїм змістом, правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов’язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
В якості доказів передачі товару Відповідачу за спірним договором і виникнення у останнього обов’язку здійснити оплату за отриманий товар суду надані наступні видаткові накладні №БТ-0000560 від 23.01.2009р., №БТ-0000558 від 23.01.2009р., №БТ-0000906 від 05.02.2009р., №БТ-0000903 від 05.02.2009р., №БТ-0000899 від 05.02.2009р., №БТ-0000897 від 05.02.2009р., №БТ-0000896 від 05.02.2009р., №БТ-0000895 від 05.02.2009р., №БТ-0000893 від 05.02.2009р., №БТ-0000892 від 05.02.2009р., №БТ-0000920 від 06.02.2009р., №БТ-0001468 від 25.02.2009р., №БТ-0001469 від 25.02.2009р., №БТ-0001458 від 25.02.2009р., №БТ-0001440 від 25.02.2009р., №БТ-0001476 від 25.02.2009р., №БТ-0001472 від 25.02.2009р., №БТ-0001471 від 25.02.2009р., №БТ-0001470 від 25.02.2009р., №БТ-0001502 від 26.02.2009р., №БТ-0002171 від 20.03.2009р., №БТ-0002702 від 04.04.2009р., №БТ-0002711 від 04.04.2009р., №БТ-0002708 від 04.04.2009р., №БТ-0002683 від 04.04.2009р., №БТ-0002951 від 11.04.2009р., №БТ-0002948 від 11.04.2009р., №БТ-0002939 від 11.04.2009р., №БТ-0002971 від 11.04.2009р., №БТ-0002970 від 11.04.2009р., №БТ-0002960 від 11.04.2009р., №БТ-0002973 від 11.04.2009р., №БТ-0002976 від 11.04.2009р., №БТ-0002974 від 11.04.2009р., №БТ-0004878 від 04.06.2009р., №БТ-0004876 від 04.06.2009р., №БТ-0005114 від 11.06.2009р., №БТ-0005363 від 18.06.2009р., №БТ-0005364 від 18.06.2009р., №БТ-0005367 від 18.06.2009р., №БТ-0005369 від 18.06.2009р., №БТ-0005374 від 18.06.2009р., №БТ-0005376 від 18.06.2009р., №БТ-0005373 від 18.06.2009р., №БТ-0005377 від 18.06.2009р. та №БТ-0005379 від 18.06.2009р.
Разом з тим, суд вважає, що зазначені первинні документи не можуть розглядатися як докази передачі товару Відповідачу в межах умов укладеного спірного правочину, оскільки в них не міститься посилання на вищезазначений визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог договір, що суперечить вимогам, встановленим Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та іншими підзаконними нормативними актами, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, стосовно порядку відображення господарської операції. За викладених обставин, враховуючи відсутність посилання на спірний договір, перелічені накладні не можуть виступати доказом постачання у межах договору №314 від 01.03.2006р. та розглядатись у якості підтвердження правової підстави виникнення зобов’язань Відповідача щодо оплати товару за цим правочином, тобто у якості доказів підтвердження заявлених позовних вимог.
Також не можна встановити делегування повноважень представнику Відповідача на прийняття товару за договором №314 від 01.03.2006р., оскільки до суду не представлено жодного документу, який би свідчив про доручення відповідальній особі отримати товарно-матеріальні цінності за спірним правочином.
Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.
Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону, податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за №233/2037.
При цьому, відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування, згідно із статтею 3, та звільнених від оподаткування, згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.
На виконання підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" наказом ДПА України від 30.06.2005р. №244 (зареєстрованим в Мін'юсті України 18.07.2005р. за №770/11050) затверджено Порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних.
Так само не надають можливості встановити факт поставки товару в межах договору купівлі-продажу №314 від 01.03.2006р. представлені суду податкові накладні, оскільки в якості підстав виникнення зобов’язань в останніх зазначено у графі „умови поставки” лише „договір” без будь-яких інших визначень. Одночасно, жодних посилань саме на спірний договір не має.
При цьому, податкових накладних, що складалися під час здійснення господарських операцій за накладними №97 від 01.02.2008р., №107 від 01.02.2008р., №108 від 01.02.2008р., №109 від 01.02.2008р., №110 від 01.02.2008р., №237 від 26.02.2008р., №238 від 26.02.2008р. Позивач не представив.
Враховуючи даний факт, а також приписи ч.1 ст.173, ст.181 Господарського кодексу України, вбачається встановлення правовідносин з Відповідачем (Покупцем) щодо постачання за наведеною первинною документацією не шляхом укладення договору поставки у формі єдиного документа, а конклюдентно, шляхом вчинення дій, які виразилися у фактичній передачі товару Відповідачу на підставі видаткових накладних.
Оскільки таке встановлення правовідносин є у розумінні ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарським договором укладеним у спрощений спосіб, вказівка „договір” у податковій накладній разом із видатковою накладною відображає характер господарських відносин між Позивачем та Відповідачем, що за своїм змістом є договірними, проте, не підтверджують остаточно поставку товару згідно видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи, у межах саме договору №314 від 01.03.2006р.
Цей висновок суду зроблено і на підставі пояснень Відповідача, згідно з якими, окрім правовідносин за договором купівлі-продажу №314 від 01.03.2010. існували і інші –за усними договорами. Враховуючи викладене, суд не приймає пояснення Позивача стосовно відсутності між сторонами інших договірних стосунків, окрім тих, що визначені позовною заявою. Крім того, встановлення таких правовідносин вбачається з огляду на наведене вище та є у розумінні ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарським договором, укладеним у спрощений спосіб.
Також, на думку суду, доказами того, що постачання за первинною документацією, яка міститься в матеріалах справи, відбувалось поза межами спірного правочину є не відповідність господарських операцій, проведених згідно з наявними видатковими накладними, умовам договору постачання №314 від 01.03.2006р.
Пунктом 1.1 укладеного правочину обумовлена поставка товару у власність Відповідача та обов’язок оплати товару на умовах і у порядку визначеним цим договором, згідно замовлення на поставку та товаросупровідної документації, яка є невід’ємною частиною договору (доповнення 1 „Бланк Замовлення на поставку”).
Тобто, цей пункт визначає обов’язок оплати за цим правочином товару, який постачається за договором та ознаки якого визначаються згідно замовлень на поставку та (разом із) товаросупровідною документацією.
Відповідно до розділу 2 „Строк та умови поставок” договору №314 від 01.03.2006р., поставка товару на склади Покупця здійснюється транспортом та за рахунок Постачальника (п.2.1); останній зобов’язаний поставляти товари своєчасно, у відповідну торгівельну точку, згідно отриманого замовлення на поставку, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до інших вимог, зазначених у замолені на поставку (п.п.2.2.1); замовлення на поставку товару є обов’язковим для Постачальника, замовлення на поставку може надаватись Постачальнику у письмовій формі, усній формі, по факсу, електронною поштою за один день до поставки. При цьому, Постачальник зобов’язаний передати підтвердження виконання замовлення на поставку протягом одного робочого дня з моменту отримання замовлення на поставку через представника Постачальника, уповноваженого приймати замовлення на поставку Покупця (п.п.2.2.2); Покупець зобов’язаний зазначати у всіх документах, пов’язаних із поставкою, інформацію ідентичну замовленню на поставку Покупця (п.п.2.2.3).
Одночасно, п.п.2.5.1 договору купівлі-продажу визначено, що право власності на товар, поставлений за наведеним договором, переходить від Постачальника до Покупця з моменту, коли сторони підписали транспортну накладну, яка підтверджує, що товар був прийнятий Покупцем.
За умовами правочину, Покупець зобов’язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого Постачальником товару по мірі її реалізації не пізніше семи банківських днів від моменту реалізації такого товару. А за товар „Диабетичного харчування”, за змістом додаткової угоди від 26.08.2006р. до договору №314 від 01.03.2006р., Покупець здійснює оплату кожні 10 календарних днів по факту його реалізації.
При цьому, відповідно до п.5.5 договору купівлі-продажу, Покупець має право не здійснювати оплату за товари, якщо накладні або податкові накладні не відповідають вимогам, які передбачені законодавством України, договором, або містять помилки, розбіжності, доки помилки та виправлення не будуть усунуті. Накладні без номеру замовлення на поставку до оплати Покупцем прийматись не будуть.
П.п.2.1 договору передбачає поставку товару транспортом та за рахунок Постачальника, при цьому моментом прийняття продукції, згідно п.п.2.5.1 договору купівлі-продажу, вважається підписання сторонами транспортної накладної.
Проте, Позивачем не надано жодного доказу, який свідчив би про здійснення поставки на наведених умовах. Матеріали спрпви е містять ані замовлень, ані товарно-транспортних накладних.
Також слід наголосити на тому, що спірним договором передбачена передумова оплати в вигляді реалізації поставленого товару кінцевому споживачу. Однак, доказів цього не має, в матеріалах справи вони відсутні.
Таким чином, з фактичних обставин справи не вбачається постачання з дотриманням умов спірного правочину, а отже, на його підставі.
Банківські виписки, представлені суду, підтверджують здійснення Відповідачем часткової оплати поставленого на підставі спірного правочину товару. Однак, неможливо встановити факт оплати за ними саме наявних в справі первинних документів. Крім того, суми оплат, вказані в даних виписках, з огляду на вартість поставлених партій товару, не відповідають вартості поставленої продукції за накладними та умовам п.5.3, 5.3.1 спірного договору купівлі-продажу.
Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. між сторонами не може бути прийнятий в якості доказу виникнення боргу у Відповідача перед Позивачем за спірним правочином, оскільки, по-перше, цей документ не є первинним, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується саме первинними документами (накладними, рахунками тощо), по-друге, він також не містить посилань на договір купівлі-продажу №314 від 01.03.2006р.
Крім того, акти звіряння взаєморозрахунків не можуть свідчити про здійснення сторонами господарської операції з відчуження майна, тому що їх складання безпосередньо не призводить до змін у майновому статусі сторін. Акт звірки розрахунків не містить істотних умов, які б дозволили визначити зміст та природу прав і обов'язків сторін. Підписання акту не впливає на майновий стан сторін, не призводить до змін в суті операції, ніяких прав та обов'язків у сторін в наслідок звіряння розрахунків між ними не виникає, тобто функція актів звірки розрахунків носить суто інформаційний характер.
До того ж акт звірки розрахунків є лише відображенням руху коштів в бухгалтерському обліку підприємств і не може вважатися доказом наявності або відсутності заборгованості.
Будь-які інші документи, які доводили б здійснення постачання в рамках договору купівлі-продажу №314 від 01.03.2006р., який є підставою позовних вимог, в матеріалах справи відсутні.
З огляду на встановлене, суд не вбачає підстав які б свідчили про здійснення господарських операцій згідно накладних, що містяться у матеріалах справи, в межах та на підставі саме договору №314 від 01.03.2006р.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Позивач не довів за допомогою належних та допустимих у розумінні статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України доказів факт передачі товару та виникнення у Відповідача заборгованості саме за договором купівлі-продажу №314 від 01.03.2006р.
З огляду на наведене, в позовних вимогах слід відмовити.
Разом із позовними вимогами Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено клопотання на підставі ст.ст.66, 67 Господарського процесуального кодексу України про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в уставах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах.
Відповідно до вимог статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціативи має право вжити передбачених ст.67 цього кодексу заходів до забезпечення позову в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Як зазначено в пункті 3 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Тягар доведення наявності зазначених обставин згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України лежить на Позивачеві.
Пунктом 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006року №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову” передбачено, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Проте наведених доказів суду не представлено. Крім того, Позивачем не визначено відповідну предмету позовних вимог суму коштів. На підставі викладеного, суд вважає не доцільним вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в уставах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, оскільки зазначені вимоги жодним чином не обґрунтовані з доказової точки зору. До того ж, заборона господарюючому суб’єкту проводити видаткові операції по банківських рахунках може призвести до зупинення його фінансово-господарської діяльності, що носитиме характер протиправного втручання суду в господарську діяльність, забороненого статтями 6, 19 Господарського кодексу України.
З огляду на наведене, клопотання Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову має бути відхилено судом через його доказову та правову безпідставність.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.4, 4-2 - 4-6, 22, 12, 33, 34, 35, 43, 46-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –
ВИРІШИВ:
1.У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м.Донецьк, про стягнення суми заборгованості за поставлений та не сплачений товар у розмірі 132 128,96 грн., пені за прострочення оплати товару у розмірі 13 808,38 грн., а також 3% річних за прострочення виконання грошових зобов’язань у розмірі 3 811,83 грн., що загалом становить 149 749,17 грн., відмовити.
2.У судовому засіданні 02.09.2010 року оголошено вступну та резоютивну частини рішення.
3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.
4.Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Суддя
Повний текст рішення підписано 06.09.2010р.