Справа № 2-4533\10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2010 року                                                                                                                м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді – Кагітіної І.В.,

при секретарі – Якушевій Г.М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за  позовною заявою ОСОБА_1 до суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, покладення обов’язку провести  оплату лікарняного та стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору, -

встановив:

У квітні 2010 р. ОСОБА_1 звернулась до суду  з позовом до суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 (далі – СПД -ФО) про визнання дій неправомірними щодо не допуску до виконання посадових обов’язків згідно трудового договору та протиправному наказу про перевід, зобов’язання надати можливість для виконання посадових обов’язків чергового реєстратора у пансіонаті «Юрмино» з 24.12.2009р. на підставі та у відповідності до трудового договору, який був укладений у Сакському районному центрі зайнятості 24.12.2009р. за №01110901041, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 17000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що на підставі трудового договору №01110901041, укладеного 24.12.2009р. між нею та відповідачем, вона працює черговим реєстратором у пансіонаті «Юрмино». Проте, з січня 2010р. між нею та керівництвом почали виникати суперечки, внаслідок її вагітності, вони стали наполягати на її звільненні за власним бажанням. Така поведінка з боку керівництва призвела до того, що 25.01.2010р. позивачка була змушена звернутись до лікаря, після чого її було направлено на денний стаціонар з діагнозом – загроза викидню. 26.01.2010р. позивачці видано лікарський висновок, у якому зазначено, що їй рекомендовано звільнення від важкої фізичної праці та нічних змін, про що було повідомлено роботодавця. Після лікарняного, позивачка вийшла на роботу 06.02.2010р., однак, до виконання обов’язків чергового реєстратора допущена не була. Натомість, з посиланням на вищезазначений лікарняний висновок, їй було запропоновано ознайомитись з наказом про перевід на іншу роботу – продавцем кіоску, незважаючи на її вагітність та умови праці, які суттєво погіршились. Виражаючи свою незгоду з наведеним, позивачка неодноразово, протягом лютого 2010р., з метою допуску її до виконання посадових обов’язків згідно до умов трудового договору, зверталась із заявами на адресу СПД -ФО ОСОБА_2, проте їй було відмовлено. Більш того, 30.03.2010р. позивачкою було отримано листа від роботодавця у якому було встановлено строк до 10.04.2010р., протягом якого вона повинна приступити до виконання службових обов’язків продавця, в іншому випадку її буде звільнено за прогули. Така поведінка роботодавця є неправомірною, про що ,зокрема, вказують перевірки Територіальної державної інспекції праці  в АР Крим. Байдужі, жорстокі та неправомірні дії керівництва призвели до того, що у період з лютого по березень 2010р. вона, будучи вагітною та маючи на утриманні неповнолітню дитину, залишилась без заробітної платні, постійно нервувала, що негативно вплинуло на її здоров’я, вона була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди. З 15.05.2010 року позивачка знаходиться на лікарняномуу зв’язку з пологами, що свідчить про виникнення у відповідача обов’язку зробити оплату цього лікарняного.

 Ухвалою від 09.07.2010р. позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання надати можливість для виконання посадових обов’язків чергового реєстратора у пансіонаті «Юрмино» з 24.12.2009р. на підставі та у відповідності до трудового договору, який був укладений у Сакському районному центрі зайнятості 24.12.2009р. за №01110901041 - залишено без розгляду (а.с. 81).

Остаточно, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачка просить визнати дії СПД -ФО ОСОБА_2 неправомірними щодо не допуску до виконання посадових обов’язків згідно трудового договору, та протиправному наказу про перевід, визнати неправомірним та скасувати наказ від 08.02.2010р., стягнути  заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої трудовим договором, стягнути моральну шкоду у розмірі 17 000 грн., зобов’язати відповідача здійснити оплату лікарняного від 15.06.2010р., який було надано у бухгалтерію 17.06.2010р., судові витрати покласти на відповідача (а.с. 1-4, 60-61, 75-76).

Не погодившись із доводами позивачки, у травні 2010р. СПД -ФО ОСОБА_2 звернувся із зустрічною позовною заявою про розірвання трудового договору та звільнення, яка ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 05.05.2010р. об’єднана в одне провадження із первісним позовом (а.с. 58).

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, СПД -ФО ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_1 наполягала всупереч трудовому законодавству на поновленні її на посаді чергового реєстратора, не дивлячись на той факт, що за лікарняним висновком їй заборонялось виконання важкої фізичної праці та нічні зміни. Так, враховуючи цей висновок, її було переведено на посаду продавця кіоску з більш лояльними умовами праці,  із збереженням окладу посади чергового реєстратора. Між тим, вона так і не приступила до роботи продавця. Крім того, судом не може бути прийнято до уваги, як докази, акти перевірки та припис Державної інспекції з охорони праці, оскільки протокол про адміністративне правопорушення оскаржується у суді. Враховуючи наведене, позивач по зустрічному позову просив розірвати трудовий договір, зареєстрований у Сакському районному центрі зайнятості 24.12.2009р. за №01110901041 між ним та ОСОБА_1, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, вважати ОСОБА_1 звільненою за п.2 ст.40 КЗпП України з 10.04.2010р.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з вищенаведеного. У задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити, оскільки розірвання трудового договору з вагітною жінкою суперечить трудовому законодавству.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість з підстав, зазначених у  зустрічні позовній заяві, на задоволенні якої наполягав.

Суд, заслухавши позивача, її представника, представника відповідача та свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що у відповідності до запису у трудовій книжці, на підставі трудового договору №01110901041, зареєстрованого у Сакському районному центрі зайнятості  24 грудня 2009р.  ОСОБА_1 прийнята на роботу чергового реєстратора (а.с.10)

У відповідності до п.2 трудового договору від 24.12.2009р.  №01110901041, укладеного між ФОП  ОСОБА_2 та  ОСОБА_1, вона зобов’язалась виконувати обов’язки чергового реєстратора, з встановленням щомісячної оплата праці у розмірі мінімальної заробітної плати, час виконання робіт з 08-00 до 17-00 годин за фактично відпрацьований час. (а.с.9)

26.01.2010р. позичці було видано лікарняний висновок про перевід вагітної на іншу роботу, у зв’язку із загрозою викидню, яким було рекомендовано звільнення останньої від важкої фізичної праці та нічних змін, який вона того ж дня надала до підприємства, про що свідчить підпис секретаря (а.с.11).

На підставі цього висновку, заяви інженеру ОТ ОСОБА_3, трудового законодавства та інших нормативно-правових актів України,  08.02.2010р. було видано наказ без номеру, за яким ОСОБА_1 переведено на посаду з полегшеними умовами праці ( з 30 - ти годинним робочим тижнем, графіком роботи з 08-00 до 13-00 годин), а саме – продавця кіоску, із збереженням розміру окладу за попередньою посадою згідно штатного розкладу (а.с.39).

З 08.02.2010 року відповідач не допускає позивачку до виконання посадових обов’язків реєстратора, що сторонами не спростовано.

Позивачка  вважає, що зазначений вище наказ про переведення є необґрунтованим і таким, що порушує її права, оскільки вона не просила її перевести на іншу роботу, відповідної  згоди не давала. Посада, на яку її перевели, у зв’язку з  вагітністю, не відповідає її інтересам, що суттєво погіршує умови праці.

Відповідач в обґрунтування заперечень на позов та доводів зустрічної позовної заяви посилається на вимоги статей 170 та 176 КЗпП України  та зазначає, що переведення ОСОБА_1 на іншу роботу було викликано покладеним трудовим законодавстовм обов’язком здійснити зазначені дії без її згоди та тим, що позивачці було заборонено працювати у нічні зміни та фізично перевантажуватись, як того вимагали умови праці на посаді реєстратора.

Відповідно до ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідності до ч.1 ст. 32 КЗпП України п ереведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

З аналізу зазначеного положення убачається, що перевід – це таке переміщення робітника, при якому змінюється робота, у тому числі посада. Перевід на іншу постійну роботу допускається тільки за згодою працівника.

При цьому, перевід на іншу посаду не завжди здійснюється за ініціативою роботодавця. Законодавством передбачені випадки, коли роботодавець зобов’язаний перевести робітника на іншу роботу на його прохання.  

Частина 1 ст.170 КЗпП України визначає, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. Зазначене положення регулює загальні положення про обов’язок власника перевести робітника на іншу більш легку роботу у відповідності до медичного висновку, у тому числі і вагітних жінок, тільки за їх згодою.

Частиною 1 статті 178 КЗпП України, на яку посилається відповідач, передбачено, що вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

Тобто зазначене положення містить пільги для вагітних жінок, які роботодавець повинен надати при наявності відповідного медичного висновку. Проте, це не може бути правовою підставою для переведення вагітної жінки на іншу роботу, без її прохання та згоди, за ініціативою роботодавця.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що переведення ОСОБА_1 не ґрунтується на нормах законодавства, а тому наказ фізичної особи - підприємця  ОСОБА_2  від 08.02.2010 року про оформлення переводу ОСОБА_1 на посаду з облегшеними умовами праці, а саме – продавця кіоску, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

З відповідача на користь ОСОБА_1 також підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2010 року ( час не допуску до роботи)  до 15.07.2010року ( час , з якого позивачка знаходить на лікарняному у зв’язку з пологами), розрахований з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у розмірі  4460,82 грн.( середньоденний заробіток у розмірі  49,02 грн. х  91 день)

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає суму  без утримання податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то вони на підставі ст. 237-1 КЗпП України є обґрунтованими, оскільки, дійсно, позивачка, будучи вагітною, була змушена деякий час переживати незручності у зв’язку із переведенням на іншу роботу та додавати зусилля для відновлення порушеного права. На значний період вона, будучи вагітною, залишилась без заробітної платні. Таким чином, істотність вимушених змін у виробничних стосунках, безперечно наклали негативний відбиток на її психоемоційний стан. Виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500,00грн.

При цьому, суд вважає зайвим визнання дії відповідача неправомірними щодо не допуску до виконання посадових обов’язків згідно трудового договору та протиправного наказу про перевід, оскільки це не є способом захисту у відповідності до трудового законодавства.

Що стосується позовних вимог про покладення обов’язку провести оплату лікарняного від 15.06.2010 року, то суд не знаходить підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.1. ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (далі – Закон).  допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

 Згідно ч. 2 ст. 39 Закону, допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до статті 53 цього Закону, і не залежить від страхового стажу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 50 Закону, матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків. Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Відповідно до ч. 1 ст 53 Закону, при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу) за відпрацьований час, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, відповідно до статті 21 цього Закону.

З аналізу зазначених вимог убачається, що матеріальне забезпечення на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами сплачується за місце роботи, проте його розмір нараховується комісією (уповноваженим) із соціального страхування з урахуванням меж граничної суми місячної заробітної плати (доходу) за відпрацьований час.

 Згідно листа директора Сакської районної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності  від 02.07.2010 року, оплата лікарняного ОСОБА_1 буде здійснена після набуття рішенням законної сили.

Зі змісту положень ст. ст. 1, 3, 10, 11, 60 ЦПК України убачається, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права та інтереси фізичних та юридичних осіб.

 Проте, судом не встановлено, що з боку відповідача, до якого заявлені позовні вимоги, було порушено право на отримання матеріального забезпечення на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Будь-яких вимог до Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності щодо не нарахування розміру такого забезпечення позивачем заявлено не було.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про  застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 року №5  суд зобов’язаний вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Щодо задоволення зустрічної позовної заяви СПД – ФО Новікова Ю,М., то суд приймає до уваги вищевикладене та виходить з наступного.

У відповідно до п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

 Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України, з вільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Тобто звільнення за ініціативою власника вагітних жінок можливо тільки при повній ліквідації підприємства

Таким чином, суд приходить до висновку, що трудовий договір між сторонами не може бути розірваний за ініціативою СПД – ФО ОСОБА_2, що у сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Стосовно клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, то судом не встановлено сукупність правових підстав, передбачених ст. 211 ЦПК України.

На підставі ст. ст.3, 32, п. 2 ч. 1 ст. 40, ст.170, 178, 187, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 38,39, 50, 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року №100,  керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 11,60, 61, 88, 209, 212-215, 218, 211 ЦПК України,  п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р.,  п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про  застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», суд-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 від 08.02.2010 року про оформлення переводу ОСОБА_1 на посаду з облегшеними умовами праці, а саме – продавця кіоску.

Стягнути з суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4460,82 (чотири тисячі чотириста шістдесят) гривень 82 копійки. Сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.

Стягнути з суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 (п’ятсот) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 1078,44 (одна тисяча сімдесят вісім ) гривень 44 копійки.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, про покладення обов’язку провести  оплату лікарняного від 15.06.2010 року – відмовити у повному обсязі.

В задоволенні позовних вимог суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору, зареєстрованого 24.12.2009 року під №01110901041, на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, визнання ОСОБА_1 звільненою за п. 2 ст. 40 КЗпП України з 10.04.2010 року – відмовити у повному обсязі.

Стягнути з суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2  на користь держави судовий збір у розмірі 53,10 (п’ятдесят три) гривні 10 копійок.

Стягнути з суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи  ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 (сто двадцять) гривень 00 копійок на розрахунковий рахунок 31218259700002, МФО 824026, ОКПО 34740405 в ГУ Казначейства України в АР Крим; призначення платежу: код 2205000 у місцевий бюджет за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя: