№ 2-3798/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    21 вересня 2010 року                                                                     м. Київ

            Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

 головуючого - судді                                                           Мазурик О.Ф.,

 секретаря                                                                             Коруни О.В.,

 за участю прокурора                                                          Одуденко В.В.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Голосіївської у м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення суб’єкта владних повноважень,  визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним,

                                           В С Т А Н О В И В :

В квітні 2010  року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2  звернулися до суду з позовом  про  визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва,  визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначили, що ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_2 сестрою неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після народження дитини, мати дитини, відповідач у справі  ОСОБА_5,  не отримала свідоцтво про його народження та не зареєструвала за місцем свого проживання. Такі дії ОСОБА_5 призвели до того, що  дитина була позбавлена права власності на свою частину квартири в порядку приватизації. Приватизувавши квартиру АДРЕСА_1 без участі сина, ОСОБА_5 в 2003 році  уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу цієї квартири. Договір укладено   без згоди органу опіки і піклування. Такі дії ОСОБА_5 позбавили дитину права на житло. Посилаючись на те, що про порушене право дитини дізналися в кінці квітня 2007 року, просили, з підстав передбачених ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), визнати договір купівлі продажу вище зазначеної квартири недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник позов, з підстав викладених в позовній заяві, підтримали. Просили скасувати розпорядження № 16345 від 21.11.1997 року органу приватизації Московської районної державної адміністрації народних депутатів м. Києва про приватизацію квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, зареєстроване в Київському МБТІ 04.01.1998 року  на ім’я ОСОБА_5; визнати договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 16.05.2003 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4,  недійсним; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 9 000 грн.

Позивач ОСОБА_1, належним чином повідомлений про місце, день і час судового розгляду, в судове засідання не з’явився. Згідно нотаріально посвідченої заяви від 03 вересня 2010 року підтримав позовні вимоги, просив розглянути справу за його відсутності (а.с. 124).

Відповідач ОСОБА_5 належним чином повідомлена про місце, день і час судового розгляду, в судове засідання не з’явилася. Згідно нотаріально посвідченої заяви від 14 вересня 2010 року позов визнала та просила розглянути справу за її відсутності (а.с. 125).

Відповідач ОСОБА_4 належним чином повідомлена про місце, день і час судового розгляду, в судове засідання не з’явилася. В судовому засіданні 26.04.2010 року, позов не визнала, надала суду письмові пояснення. Заперечуючи проти позовних вимог зазначила, що  в серпні 1997 року між нею та ОСОБА_5 було досягнуто згоди щодо  купівлі-продажу спірної квартири. Оскільки документи на квартиру були не оформлені, договір купівлі-продажу квартири не був нотаріально посвідчений.  За домовленістю з  ОСОБА_5, остання та її повнолітня дочка - ОСОБА_2, надали їй нотаріально посвідчені довіреності на право управління та розпорядження квартирою. Вона в свою чергу передала ОСОБА_5 кошти в розмірі вісімнадцять тисяч гривень в рахунок повної вартості квартири. Про отримані кошти за продаж квартири ОСОБА_5 написала розписку.  Через неділю після отриманих коштів ОСОБА_5 виїхала з квартири. В зв’язку з тим, що ОСОБА_5 про нове  місце проживання не повідомила, нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу квартири було здійснено лише в  2003 році, коли ОСОБА_5 сама з’явилась.   Посилаючись на те, що після продажу квартири минуло більше десяти років, просила застосувати наслідки позовної давності та відмовити в задоволенні позову (а.с. 33-39).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4, посилаючись на письмові заперечення відповідача, просив, застосувавши наслідки позовної давності, в задоволенні позову відмовити. Додатково в судовому засіданні пояснив,  що раніше ОСОБА_5 вже зверталася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним з тих підстав, що вона не підписувала цього договору.  Після отримання висновку судово-почеркознавчої експертизи по цивільній справі, позов, за заявою ОСОБА_5, залишено без розгляду.

Представник Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації просив позов задовольнити.

          Представник прокурора Голосіївського району м. Києва, вважаючи, що діями відповідача ОСОБА_5 порушено право неповнолітньої дитини на житло, просила позов задовольнити.

          Представник Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації не погоджуючись з доводами позивача в судовому засіданні пояснила, що  орган приватизації Московської районної державної адміністрації, щодо приватизації спірної квартири,  діяв відповідно до чинного законодавства України. Оскільки, з наданої довідки  Ф№4 на час приватизації в квартирі була зареєстрована лише ОСОБА_5, порушення  порядку передачі спірної квартири у власність  лише їй не вбачається.  Також зазначила, що Голосіївська районна у м. Києві  державна адміністрація не є правонаступником Московської райдержадміністрації і не може нести відповідальності за рішення, які приймались ліквідованою адміністрацією. Вважає, що скасування розпорядження не вирішить проблеми позивача, оскільки будуть порушені майнові права інших осіб. Просила в задоволенні позову відмовити.

Третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, належним чином повідомлена про місце, день та час  судового розгляду, в судове засідання не з’явилась, надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 83).

    За згаданих обставин у відповідності до ст. 36 ЦПК України суд вважає за можливе вирішення спору у відсутність третьої особи.

          Вислухавши пояснення позивача і представників сторін, повно та всебічно з’ясувавши обставини у справі і перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

           Згідно ст. 48 ЦК (в редакції 1963 року)  недійсною є та угода, що  не відповідає  вимогам   закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

           Відмовляючи позивачам в задоволенні позову про скасування розпорядження № 16345 від 21.11.1997 року органу приватизації Московської районної державної адміністрації народних депутатів м. Києва про приватизацію квартири АДРЕСА_1 суд виходив з наступного.

              Згідно ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати  займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості  житлового  чеку або з  частковою  доплатою  один  раз.

              Житлові чеки - це приватизаційні папери,  які  одержуються всіма громадянами  України  і  використовуються  при  приватизації державного житлового фонду (ст. 4 Закону).

               З матеріалів справи вбачається та  підтверджуються рішенням Московської районної Ради народних депутатів № 429/2 від 12.08.85 року, що з 16.03.1973 року відповідачка ОСОБА_5 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 та з 12.08.1985 року була власником особового рахунку. Разом з нею в квартирі  проживали п’ять осіб: вона, батько, син та дочка ОСОБА_2 (а.с. 54).

               Як пояснила ОСОБА_2 в судовому засіданні, вона після одруження, яке відбулося 05 листопада 1993 року, переїхала жити в Сквирський район Київської області  в с. Кривошинці.  

               В 1994 році вона  та її мати ОСОБА_5 народили дітей. Вона доньку, а мати хлопчика – ОСОБА_3.  

   Суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_2, що ОСОБА_3 мав право на приватизацію спірної квартири, оскільки  відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

             Відповідно до ст. 212, 213 ЦПК України рішення ґрунтується на дослідженні наявних в справі доказів.

     Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

     Тобто, законодавством чітко визначено, що у тому випадку, якщо сторона посилається на будь-який факт, то вона повинна надати разом із позовною заявою документи або їхні копії, що будуть підтверджувати вказані у позовній заяві вимоги.

               Згідно довідки Ф№4 ТОВ «Квартет» ЛТД від 01.10.1997 року спірну квартиру займала ОСОБА_5, яка відповідно з Договором про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території сплачувала квартплату та за надані комунальні послуги на одного чоловіка. (а.с.  41-42, 80).

             Доказів того, що на час приватизації ОСОБА_3 проживав в спірній квартирі  позивачі не надали. Разом з тим в позовній заяві  ОСОБА_2 зазначила, що  мати ОСОБА_3 з дитинства страждає на психічну хворобу. За домовленістю з батьком  дитини, ОСОБА_3  проживає разом з нею і її сім’єю (а.с. 6).

               Відповідно до п. 18  «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» ( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Держжитлокомунгоспу № 72 ( z0201-94 )  від 05.08.94 ) (далі – Положення)  громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і  членами  його  сім’ї  на  умовах найму квартиру (одноквартирний будинок),  звертається в орган приватизації або до створеного  ним підприємства по оформленню  документів,  де  одержує  бланк  заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

          Згідно п. 23 цього Положення оформлена  заява (Додаток 3) на  приватизацію  квартири  (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім’ї та займані приміщення,  а також   документом,   що   підтверджує  право  на  пільгові  умови приватизації,  подаються  громадянином  до   органу   приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів,  чи державного підприємства,  організації, установи, де вони реєструються.

              03.11.1997 року ОСОБА_5 звернулася до органу приватизації Московської районної  Ради народних депутатів м. Києва з відповідною  заявою про передачу їй у власність спірної квартири. До заяви додала довідку Ф№4 ТОВ «Квартет» ЛТД  в якій було зазначено, що в спірній квартирі зареєстрована одна особа, а саме ОСОБА_5 (а.с. 79-80).

              Розпорядженням органу приватизації № 16345 від  20.11.1997 року, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»,   ОСОБА_5 передано квартиру АДРЕСА_1 в приватну власність (а.с. 77).

              Під час приватизації був використаний  житловий чек ОСОБА_5 (а.с. 78).

              Судом враховано, що реєстрація народження ОСОБА_3 була здійснена відділом  реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві лише  20 квітні 2007 року, про що в Книзі  реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за № 05 та видано свідоцтво про народження (поновлено). Батьком дитини  записано ОСОБА_1, матір’ю ОСОБА_5  (а.с. 10).

             Але, судом встановлено, що не зважаючи на те, що в порушення ст. 163 КпШС, а ні батьки ОСОБА_3, а ні його родичі   не звернулися до органів РАГС про реєстрацію його народження, він не був позбавлений прав на виховання, освіту та житло.

              В судовому засіданні ОСОБА_8 пояснила, що її брат ходив в дитячий садочок. А після того, як досяг шкільного віку, його разом  з її донькою було зараховано до першого класу за місцем її проживання в Сквирському районі Київської області.

              Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а тому докази позивача відносно психічного стану здоров’я ОСОБА_5  не мають правового значення для вирішення спору з підстав, передбачених ст. 48 ЦК України (1963 року).

              На підставі викладеного суд дійшов висновку, що  орган приватизації Московської районної державної адміністрації, щодо приватизації спірної квартири,  діяв відповідно до чинного законодавства України. Оскільки, з наданої довідки  Ф№4 на час приватизації в квартирі була зареєстрована лише ОСОБА_5, порушення  порядку передачі спірної квартири у власність  лише їй не вбачається.

              В зв’язку з наведеним позов в цій частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

              Оскільки позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру, зареєстроване в Київському МБТІ 04.01.1998 року  на ім’я ОСОБА_5 та визнання договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 16.05.2003 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 (ОСОБА_4) є похідним від визнання розпорядження суб’єкта владних повноважень недійсним, в задоволенні якого відмовлено, то вони також не підлягають задоволенню.

              Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивачам відмовлено, відсутні підстави для вирішення питання про реституцію, а саме стягнення з  ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 9 000 грн., отриманих за договором купівлі-продажу спірної квартири.    

На підставі  п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, ст. 48  ЦК ( в редакції 1963 року), керуючись  ст.ст. 3, 11, 57, 60, 212-215, 218, 223  ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

              В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3,  до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Голосіївської у м. Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення суб’єкта владних повноважень,  визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним – відмовити.

             Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти  днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

           Суддя