Справа № 22-6186/2006р.                                                     Головуючий в 1 інстанції Скляров В.В.

Категорія 38                                                                         Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

З липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Сукманової Н.В.,

                                         при секретарі Таранець В.О.,                                                       

розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та за зустрічним позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору за прогул і

встановив:

в апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 . оспорює обгрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково, і ставить питання про його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки грунтуються на письмових доказах, наданих відповідачем.

В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив про її задоволення, скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, а представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4. заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни. .

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

20 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював в нього електриком на підставі трудового договору, зареєстрованого в центрі зайнятості 17.12.2003 року за № -3437, з оплатою 205 грн. за місяць за 5-денний робочий тиждень з графіком роботи з 8.00 до 17.00 год.

Після підписання трудового договору за період з 17.12.2003 р. до 1.01.2004 р. і з 1.01.2004 р. до 1.06.2004 р. він на вимогу відповідача написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати, хоч весь цей час працював і відповідач платив йому по 450 грн. на місяць, не сплачуючи податки.

Починаючи з травня 2004 року відповідач перестав сплачувати йому вказану заробітну плату вчасно та в повному обсязі і заставляв працювати в суботу, за роботу в цей день платив не компенсуючи роботу у вихідний день.

11.07.2005 р. позивач захворів і знаходився на лікарняному до 14.08.2005 року, а коли вийшов на роботу, то відповідач повідомив, що вже звільнив його і лікарняний до оплати не прийняв.

Наказ про звільнення він йому не вручив і розрахунок з ним не провів.

Тому він просив ухвалити рішення, яким визнати трудовий договір розірваним з підстав ч. З ст. 38 КЗпП України за порушенням власником вимог трудового законодавства, стягнути на його користь з відповідача 9761,73 грн. заборгованності з заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

30 січня 2006 року ОСОБА_2. звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому зазначав, що відповідач з 1.07.2005 року не виходив на роботу, а 14:08.2005^,р"прийш6в і вчинив скандал, але шкарняний до оплати  йому не надавав.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким визнати трудовий договір між ними розірваним з 15.08.2005 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 квітня 2006 року позови задоволено частково, трудовий договір між сторонами розірвано за ст. 38 КЗпП України, стягнуто з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1  85,90 грн. компенсації за невикористану відпустку, 80 грн. за лікарняним, а всього 165,90 грн.

В задоволенні інших вимог за обома позовами відмовлено.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з скасуванням судового рішення та поверненням справи на новий судовий розгляд з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ІГПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 5 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додатового рішення судом першої інстанції.

З позовної заяви ОСОБА_1 (а.с.4-5) та розрахунку до неї (а.с.8) вбачається, що позивач фактично ставив питання щодо визнання незаконним його відсторонення від роботи з 15.08.2005 року, хоч просив визнати трудовий договір

розірваним за ч.З ст. 38 КЗпП України, але з якої дати не зазначив і з такою заявою до власника ніколи не звертався; та стягнення на його користь не тільки заборгованості із заробітної плати, але й середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 серпня 2005 року, коли вже не працював і до часу звернення з позовом до суду.

В судовому засіданні (а.с.85) він підтримав свої позовні вимоги, не конкретизувавши їх щодо суми, яку просив стягнути, не пояснивши, з чого вона конкретно складається, а вимог щодо стягнення відповідних сум за лікарняними ним взагалі не заявлено.

У той же час, суд, не уточнивши належним чином позовні вимоги ОСОБА_1, не вирішив питання щодо наявності чи відсутності вимог про законність його відстороненя від роботи з 15.08.2005 року, та при відсутності відповідних позовних вимог, розірвав трудовий договір між сторонами з підстав ст. 38 КЗпП України і стягнув 80 грн. за лікарняним,не розглянувши взагалі позовні вимоги.щодо, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з поверненням справи до суду першої інстанції на новий розгляд відповідно до заявлених позовних вимог та чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 307, 311, 314 ЦШС України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 квітня 2006 року СКАСУВАТИ, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом  двох місяців з дня набрання нею законної сили.