Справа № 2-А-731/2010рік

№ 2-А-6998/2009рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2010 року Суддя  Московського районного суду м. Харкова Зінченко Ю.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “Дитина війни” та відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але в період з 2006-2008 роки відповідач таку допомогу позивачу не виплачував, виплачував тільки з 2008 року не в повному обсязі.

Позивач вважає дії відповідача протиправними та просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав та зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 по 30.11.2008 року. Крім того, просить стягнути з відповідача недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з урахування трьох процентів річних і встановленого індексу інфляції за час прострочення з 01.01.2006 року по 01.11.2008 року у розмірі 5346, 50 грн.

Сторони до суду не з’явились, просили розглядати справу за їх відсутністю, про що надали письмові заяви.

Відповідач ГУПФУ в Харківській області просив розглядати справу без участі їх представника, оскільки позивач на обліку в ГУПФУ не перебуває.

Відповідач УПФУ в Московському районі м. Харкова направив до суду письмові заперечення, у яких просив в задоволенні позову відмовити, оскільки положення Законів України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, “Про Державний бюджет на 2007 рік”, “Про Державний бюджет на 2008 рік” фактично призупинили надання пільг дітям війни та позивачем пропущений строк звернення до суду. Крім того зазначив, що у відповідності зі змінами, внесеними ст. 41 ЗУ “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” до ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” з 01.01.2008 р. позивачу виплачувалося підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані суду докази вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “Дитина війни” та відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але в період 2006-2007 роки відповідач таку допомогу позивачу не виплачував, а в 2008 році виплачував в неповному обсязі.  

Ці обставини підтверджуються посвідченням позивача, з відміткою про надання йому статусу “Дитина війни”.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік  зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік.

Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007, 2008 роки, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року  за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.  

Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22.05.2008р. положення ст. 67 розділу 1 пунктів 2-4,6-8.10-18. пунктів 7,19,20-22,24-34, пунктів 1-6,8-12,35,36-100 розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р» та п.41 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008р», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Отже, відповідач з 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 ст. 71 ЗУ “Про державний бюджет України” ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на відповідача за місцем проживання позивача.

Суд також відхиляє заяви відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із позовом, через наступне.

Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007 р. до 31.12.2007 р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В своїй заяві позивач просить відновити пропущений строк. Таким чином, суд  вважає, що порушення строку викликане поважними причинами, а саме необізнаністю, юридичною неграмотність та похилим віком позивача, через що пропущений строк підлягає відновленню.

Згідно довідки яка була надана відповідачем, позивачу з 2006р. по 2007р. виплата цього підвищення до пенсії не проводилася, у 2008р. позивачу виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з січня по березень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 47 грн. за кожний місяць, з квітня по червень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 48,10 грн. за кожний місяць, з липня по вересень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 48,20 грн. за кожний місяць, з жовтня по грудень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 49,80 грн. за кожний місяць, а всього 579,30грн.

Позивачам по цій категорії справ підлягають виплаті в 2007 році, за липень 123,02грн., за серпень 123,02грн., за вересень 123,02грн., за жовтень 124,53грн., за листопад 124,53грн., за грудень 124,53грн., а всього 742,65грн.

В 2008 році виплаті підлягають такі суми доплати до пенсії: за травень 144,30грн., за червень 144,30грн., за липень 144,60грн., за серпень 144,60грн., за вересень 144,60грн., за жовтень 149,40грн., за листопад 149,40грн., за грудень 149,40грн., а всього 1170,60грн.      

В зв’язку з чим суд зобов’язує відповідача здійснити перерахунок до пенсії та провести відповідні виплати позивачу за 2007 рік, з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.; та за 2008 рік з 22.05.2008 р. по 30.11.2008 р. за відрахуванням суми, яка була нарахована та виплачена позивачу, яка надбавка, встановлена для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно довідки УПФУ в Московському районі м. Харкова з травня 2008 р. по листопада 2008 р.    

У задоволені позову в частині стягнення з відповідача недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги з урахування трьох процентів річних і встановленого індексу інфляції за час прострочення з 01.01.2006 року по 01.11.2008 року у розмірі 5346, 50 грн. суд відмовляє з тих підстав, що виплата та нарахування трьох процентів річних і встановленого індексу інфляції на невиплачені та не нараховані бюджетні кошти, з яких сплачується державна соціальна допомога чинним законодавством України не передбачено.    

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 94, 122, 162, 163 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Поновити позивачу строк  звернення до суду.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року; та за 2008 рік з 22.05.2008 року по 30.11.2008 року за відрахуванням фактично нарахованого і сплаченого підвищення до пенсії, встановленого для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 22.05.2008 р. по 30.11.2008 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 (одна) гривня 70 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а у разі прийняття постанови у письмовому провадження апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                                                           Зінченко Ю.Є.