Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
№ 2-6465/10
09 вересня 2010 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Артемової Л.Г., при секретарі Прокопенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, без участі сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про зобов’язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірною, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що є «дитиною війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року має право одержувати пенсію, яка повинна бути підвищена на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Позивач просить визнати його право, як особи зі статусом «дитина війни» на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з 22.05.2008 року по теперішній час та зобов’язати відповідача сплачувати її в подальшому. Визнати незаконною бездіяльність відповідача, що призвела до порушення його права на 30% підвищення пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з 22.05.2008 року по теперішній час згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому що такі дії визнані незаконними згідно рішень Конституційного суду України від 09.07.07 р. та 22.05.08 р. Зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення на 30% від мінімальної пенсії за віком як дитині війни, зобов’язавши сплатити недоплачену суму за строк з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з 22.05.2008 року по теперішній час.
За змістом позову, позивач просить суд розглядати справу без його участі в судовому засіданні.
Відповідач надав письмову заяву в якій просить суд розглядати справу без участі представника, надавши письмові заперечення, в яких зазначив, що дії управління ПФУ в Шевченківському районі м.Запоріжжя повністю відповідають чинному законодавству України, відповідач діяв у межах своїх повноважень і у спосіб, встановлений чинним законодавством, а вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки не ґрунтуються і не відповідають вимогам чинного законодавства України. Просить також застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом. Посилається в запереченнях на те, що всі виплати були здійснені в межах діючого на час виплат законодавства і будь яких порушень з боку відповідачів не було.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив проводити судовий розгляд справи за відсутності сторін. В порядку ч.2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що п озивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, отримує пенсію за віком, яка нараховується і виплачується управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя. Позивач відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» набув статус «дитини війни», що відповідно надає йому права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом. Проте зазначена соціальна допомога виплачувалася не в повному обсязі, обмежувалася Законами про державний бюджет на відповідний рік.
Право позивача на отримання за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли на 2007 рік дію ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.
Право позивача на отримання за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 р., яким визнані неконституційним положення п.1,2 ст.41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Згідно із ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Законами України «Про державний бюджет України на 2009 рік» та «Про державний бюджет України на 2010 рік» дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинялась та зміни до неї не вносилися.
Право позивача на отримання за період з 1 січня 2009 року по день ухвалення рішення суду у цій справі щомісячного підвищення до пенсії підтверджено безпосередньо вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які за вказаний період є чинними.
Закон має вищу юридичну силу по відношенню до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, на яку посилався в запереченнях відповідач.
З огляду на викладене, відповідач має здійснювати виплату позивачу підвищення його пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів та неврегульованість механізму виплати, вимоги ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не звільняють відповідача від обов’язку по нарахуванню та виплаті соціальної допомоги у зазначеному розмірі, оскільки до спірних правовідносин необхідно застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком, адже наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Таким чином, при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідач зобов’язаний застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком, який дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, виходячи з кола повноважень управління пенсійного фонду щодо виплати разової грошової допомоги, джерел фінансування цих виплат, суд вважає передчасним вирішення щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і забезпечити її виплату у конкретно визначеній грошовій сумі.
На час розгляду справи в суді відповідачем не була донарахована недоотримана позивачем щомісячна соціальна допомога у належному розмірі.
Суд вважає, що навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат допомоги, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовуючи надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані, після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень бюджетних Законів України, відповідач повинен був донарахувати позивачу допомогу до розмірів, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». І такої можливості на погляд суду відповідач не був позбавлений.
При вирішенні питання про поновлення строку на звернення з цим позовом до суду та застосування наслідків пропущення такого строку, суд виходить з наступного. Згідно до вимог ст. 257 ЦК України з агальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До суду з позовом позивач звернувся із порушенням такого строку, про що свідчить штамп суду з вхідною датою. Судом не встановлено поважних причин пропущення строку позовної давності, через які позивач був позбавлений можливості звернутися із цим позовом до суду у встановлений ст. 257 ЦК України строк. Таким чином, строк звернення до суду щодо виплат частково за 2007 рік позивачем пропущений, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову за відповідний часовий період.
З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню, а саме, щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо непризначення, ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу таке підвищення до пенсії, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вже виплаченого підвищення до пенсії, в межах трирічного строку позовної давності, за вище визначені судом часові періоди по день ухвалення рішення у цій справі.
Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача виплачувати позивачеві пенсію з урахуванням підвищення на 30 % від мінімальної пенсії за віком як «дитині війни» на майбутній час, суд вважає за потрібне відмовити у їх задоволенні, виходячи із наступного. Необхідною умовою для звернення особи до суду з позовом є обов'язкова наявність порушення прав, свобод чи інтересів цієї особи. Отже, право на судовий захист виникає у особи лише після порушення її права, захисту підлягає саме порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-66, 208-209, 212, 214, 215 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 30 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 09 вересня 2010 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вже виплаченого підвищення до пенсії, за період з 30 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 09 вересня 2010 року.
В іншій частині позову – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л.Г.Артемова