Справа № 2-249/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

16 серпня 2010 року                                         м.Кузнецовськ

    Кузнецовський міський суд Рівненської області під головуванням

судді Демчини Т.Ю.

при секретарі Мельникович О.М.,

з участю позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Кузнецовського міського комунального підприємства про поновлення на роботі та стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства (надалі - КМКП) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що до 29.12.09 р. вона працювала на посаді завідуючої господарством гуртожитків КМКП, і була звільнена із займаної посади відповідно до наказу № 482-к від 29.12.09 р. на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, хоча фактично скорочення працівників на підприємстві не відбулось, в той час як мали місце зміни в організаційній структурі, її несвоєчасно попередили про наступне вивільнення, не запропонували їй іншу роботу на тому ж підприємстві одночасно з попередженням про наступне вивільнення, що і стало підставою для пред’явлення позову. Крім того, ОСОБА_3 просила суд стягнути з КМКП на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 616 грн.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 двічі збільшувала позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 10712,05 грн., позовні вимоги в частині поновлення на роботі підтримала в повному обсязі та пояснила, що у вересні 2009 року вона перебувала у черговій відпустці, з якої вийшла 11.10.09 р. За час відпустки будь-яких листів з попередженням про наступне вивільнення від КМКП вона не отримувала, 28 жовтня 2009 року комісія КМКП на її робочому місці вручила їй під розпис попередження про наступне вивільнення. 17.12.09 р. вона була запрошена на засідання профспілкового комітету КМКП, рішенням якого адміністрації КМКП було відмовлено у погодженні питання її звільнення. 29.12.09 р. їй вручили наказ про її звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_3 пояснила також, що посади завідуючої господарством гуртожитків в КМКП є дві, при цьому кандидатуру іншого працівника, яка працює на аналогічній посаді, як претендента на звільнення не розглядали. 18.12.09 р. їй пропонували посаду двірника КМКП, однак вона відмовилась у зв’язку з тим, що запропонована посада не відповідала її кваліфікації та у зв’язку з гіршими умовами оплати праці на запропонованій посаді.

Представник позивачки ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та пояснив, що КМКП було порушено норми трудового законодавства в частині зазначення неналежної підстави звільнення ОСОБА_3, ненадання їй переваг перед іншими працівниками, які займали аналогічні посади, при вирішенні питання про її звільнення,  крім того, ОСОБА_3 не було запропоновано іншу наявну на підприємстві роботу одночасно з попередженням про наступне вивільнення. З цих підстав ОСОБА_4 просив суд задовольнити вимоги позовної заяви в повному обсязі.

Відповідачем до суду подано письмові заперечення. Заперечення обґрунтовуються тим, що право визначати чисельність та перелік посад належить адміністрації підприємства, у позові відсутні посилання на порушення трудового законодавства відповідачем, на адресу ОСОБА_3 були відправлені листи від 13.08.09 р. та від 09.09.09 р. з повідомленням про наступне вивільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, а також копії наказів, на підставі яких проводилось таке вивільнення, і які позивачка відмовилась отримувати. Позивачці пропонувалась посада двірника, від якої вона відмовилась. Її ознайомлювали з наказами КМКП № 471 від 13.08.09 р. та № 516 від 09.09.09 р., однак вона відмовилась ставити підпис про своє ознайомлення з даними документами. Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх недоведеністю позивачкою.

Представник відповідача ОСОБА_6 вимоги позовної заяви не визнав в повному обсязі та пояснив, що запропонована ОСОБА_3 посада двірника не є непідходящою роботою, так як роботи за її безпосередньою спеціальністю в КМКП немає, так як вона має освіту чергового по залізнодорожній станції. Він підтвердив, що згоди профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_3 отримано не було, однак у зв’язку з тим, що відмова даного органу у наданні згоди на звільнення позивачки була немотивованою, адміністрація КМКП не прийняла відмову профспілкового комітету до уваги. ОСОБА_6 пояснив, що з серпня 2009 року на підприємстві мало місце скорочення чисельності працівників у зв’язку з скороченням обсягів робіт. ОСОБА_6 просив суд відмовити у задоволенні позову, так як вважає, що звільнення ОСОБА_3 було проведено з додержанням вимог трудового законодавства.

Заслухавши пояснення учасників процесу, покази свідка, дослідивши та оцінивши у сукупності інші наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням їх збільшення, в повному обсязі.

При цьому суд встановив та врахував наступне.

Судом достовірно встановлено і учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_3 з 01 листопада 2002 року до 29 грудня 2009 року працювала на посаді завідувача господарством гуртожитків КМКП за трудовим договором, укладеним на невизначений строк.

Відповідно до п.1 ч.1 ст40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до наказу директора КМКП № 482 від 29.12.09 р., позивачку звільнено з посади завідувача господарством гуртожитків КМКП згідно з п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку з скороченням штатного розпису, на підставі наказу директора КМКП № 471 від 13.08.09 р.

Відповідно до п.1 наказу директора КМКП № 471 від 13.08.09 р. „Про внесення змін до штатного розпису КМКП”, з 13.11.09 р. з штатного розпису КМКП виведено одну посаду завідувача господарством гуртожитків. Наказом директора КМКП № 628 від 30.10.09 р. „Доповнення до наказу № 471 від 13.08.09 р.”, термін виконання наказу № 471 від 13.08.09 р. продовжено до 31 грудня 2009 року.

Отже, зазначена у наказі директора КМКП № 482 від 29.12.09 р. підстава звільнення ОСОБА_3 – скорочення штатного розпису – не відповідає вимогам трудового законодавства, так як з наказу директора КМКП № 482 від 29.12.09 р. про звільнення ОСОБА_3, а також наказу директора КМКП № 471 від 13.08.09 р. (з наступними змінами, внесеними наказом директора КМКП № 628 від 30.10.09 р.) „Про внесення змін до штатного розпису КМКП” не вбачається, які саме передбачені п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України зміни в організації виробництва і праці (ліквідація, реорганізація, банкрутство, перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників) стали підставою для звільнення ОСОБА_3

Як вбачається з штатного розпису КМКП станом на 01.08.09 р., у штаті дільниці гуртожитків КМКП було дві посади завідувача господарством. З штатного розпису КМКП станом на 13.11.09 р. вбачається, що у штаті дільниці гуртожитків КМКП наявна одна посада завідувача господарством.

Учасниками процесу не оспорюється, що виведення однієї посади завідувача господарством з штатного розпису дільниці гуртожитків КМКП здійснено на підставі наказу директора КМКП № 471 від 13.08.09 р. (з наступними змінами, внесеними наказом директора КМКП № 628 від 30.10.09 р.) „Про внесення змін до штатного розпису КМКП”.

Судом достовірно встановлено і учасниками процесу не оспорюється, що крім ОСОБА_3, протягом часу з 13.08.09 р. по 29.12.09 р. посаду завідувача господарством гуртожитків КМКП займала ОСОБА_7

Відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається визначеним зазначеною нормою категоріям працівників за певними критеріями. Цією статтею передбачено також, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Статтею ст.49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідачем не надано доказів розгляду адміністрацією КМКП питання про те, кого саме з працівників, які займають посади завідувача господарством гуртожитків КМКП (ОСОБА_3 чи ОСОБА_7Г.) слід вивільнити.

Врахування відповідачем переважного права у одного з працівників, які займали посади завідувачів господарством гуртожитків КМКП, при вирішенні питання погодження кандидатури на звільнення, позивачкою ОСОБА_3 оспорюється, так як з її пояснень слідує, що кандидатура ОСОБА_7 на звільнення з аналогічної посади у зв’язку з скороченням однієї з двох посад адміністрацією КМКП не розглядалась.

Отже, врахування відповідачем переважного права ОСОБА_3 на залишення на роботі, передбаченого законодавством, відповідачем не доведено.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимоги ст.ст.42, 49-2 КЗпП України щодо з’ясування наявності чи відсутності у позивачки переважного права в залишенні на роботі перед іншим працівником, який займає аналогічну посаду, відповідачем не додержано.

Судом достовірно встановлено і учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_3 є членом первинної профспілкової організації КМКП.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як вбачається з протоколу № 40 від 18.12.09 р. засідання первинної профспілкової організації КМКП, профспілковий комітет не надав згоду на скорочення ОСОБА_3 за п.1 ст.40 КЗпП України.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що він як член виборного органу первинної профспілкової організації КМКП був присутній 18.12.09 р. на засіданні профспілкового органу, де розглядалось питання про надання згоди на вивільнення ОСОБА_3 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_8 показав, що підставою для відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 стало те, що адміністрацією КМКП не розглядалось питання наявності передбачених ст.43 КЗпП України переваг у іншого працівника, який займав аналогічну посаду – ОСОБА_7, щодо залишення на роботі.

Відповідачем суду не надано доказів надання профспілковим комітетом КМКП адміністрації КМКП письмового рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3, а також будь-яких документів іншої форми з повідомленням про результати розгляду питання про надання такої згоди.

За таких обставин суд вважає недоведеними твердження відповідача про відсутність обґрунтування відмови профспілкового комітету КМКП у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3, отже, відсутність підстав для звільнення позивачки за відсутності згоди профспілкового комітету.

Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.43 КЗпП України при звільненні ОСОБА_3

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

З акту комісії КМКП від 29.10.09 р. вбачається і учасниками процесу не оспорюється, що 29 жовтня 2009 року ОСОБА_3 було ознайомлено з наказом директора КМКП № 471 від 13.08.09 р., а також наказом № 516 від 09.09.09 р. та попереджено про наступне звільнення у зв’язку із скороченням штату.

З акту комісії КМКП від 17.12.09 р. вбачається і учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_3 17.12.09 р. було запропоновано посаду двірника ЖЕД-1 КМКП, від якої вона відмовилась.

З досліджених документів вбачається, що посада двірника ЖЕД-1 КМКП була запропонована ОСОБА_3 не одночасно з попередженням про наступне вивільнення, а тому суд прийшов до висновку про порушення вимог ст.49-2 КЗпП України під час звільнення ОСОБА_3

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.ст.40, 42, 43, 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_3 та про відсутність законних підстав для її звільнення.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За таких обставин суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з КМКП на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивачки, суд керувався наступним.

Відповідно до довідки КМКП № 147 від 10.04.10 р., ОСОБА_3 працювала в КМКП на посаді завідувача господарством з 01.11.02 р. по 29.12.09 р., розмір її заробітної плати за жовтень-листопад 2009 року склав 2488,05 грн.

Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 ”Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (з наступними змінами) передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Виходячи з наданої відповідачем довідки, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає: 2488,05 / (15 + 21) = 69,11 грн./день.

Судом встановлено і учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_3 працювала за п'ятиденним робочим тижнем.

На момент винесення рішення робочий час вимушеного прогулу ОСОБА_3 склав: 2 дні за грудень 2009 року + 19 днів за січень 2010 року + 20 днів за лютий 2010 року + 22 дні за березень 2010 року + 21 день за квітень 2010 року + 17 днів за травень 2010 року + 21 день за червень 2010 року + 22 дні за липень 2010 року + 11 днів за серпень 2010 року = 155 робочих днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з КМКП на користь ОСОБА_3, складає: 69,11 грн./день * 155 днів = 10712,05 грн.

Судові витрати слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 60, 88, 212, 215, 367 ЦПК України, ст.ст.40, 42, 43, 49-2, 235 КЗпП України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_3 на попередній роботі – на посаді завідуючої господарством гуртожитків Кузнецовського міського комунального підприємства.

    Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10712 (десять тисяч сімсот дванадцять) грн. 05 коп.

Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства в дохід держави 107 (сто сім) грн. 12 коп. судового збору.

Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи.

    Допустити негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 1545 (однієї тисячі п’ятисот сорока п’яти) грн. 16 коп.

    На рішення суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий :