Справа № 22а-289 Головуючий першої інстанції: Ітрін М.В.
Категорія: 39 Суддя-доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 липня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Буренкової К.О.,
суддів: Кутової Т.З.,
Козаченка В.І.,
при секретарі судового засідання: Негрун І.О.,
за участю: представника військової частини Середи Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві адміністративну справу за
апеляційною скаргою військової частини А 3476
на постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2006 року, ухвалену за позовом ОСОБА_1 до військових частин А 3476 про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню
встановила:
В березні 2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А 3476 про стягнення грошового забезпечення.
Позивач вказував, що проходив військову службу у військовій частині А 3476 і був звільнений зі службу наказом командира № НОМЕР_1 2004 р.
За час служби, на думку позивача, надбавка за безперервну службу, встановлена Указом Президента України від 5 травня 2003 р., нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з військової частини А 3476 - 1463, 47 грн. компенсації за неотримане продовольче забезпечення за період з серпня 2003 року по день звільнення та 324 грн. компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку із порушенням строків його виплати.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2006 р. позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з військової частини А 3476 - 1134 грн. 19 коп. заборгованості по грошовому забезпеченню та 197 грн. 41 коп. компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку із порушенням строків його виплати.
В апеляційній скарзі військова частина А 3476 вказує на те, що висновки суду стосовно задоволення вимог про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню не відповідають положенням нормативно-правових актів, які регулюють виплату спірної надбавки за безперервну службу, і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав, що право позивача на отримання грошового забезпечення порушено у зв'язку із виплатою надбавки за безперервну службу в розмірах, менших від граничних розмірів, встановлених Указом Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" № 389 від 5 травня 2003 р. з наступними змінами (далі - Указ).
В той же час такий висновок суду ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, регулюючих спірні правовідносини.
За такого в силу п. 4 ст. 202 КАС України рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нову постанову.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у військовій частині А 3476 і був звільнений за наказом командира № НОМЕР_1 2004 року . На день звільнення стаж військової служби позивача складав 23 років 03 місяців.
Починаючи з травня 2003 р. по день звільнення зі служби позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась надбавка за безперервну службу, встановлена Указом. При цьому за грудень 2003 р. у граничних розмірах, визначених Указом та Інструкцією про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 26 травня 2003 р. за № 149, а за інші місяці - в менших розмірах (довідка про грошове забезпечення від 11 квітня 2006 р. на а.с. 34).
Відповідно до Указу Міністрові оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10 %, понад 10 років - до 30 %, понад 15 років - до 50 %, понад 20 років - до 70%, понад 25 років - до 90%.
В межах наданої Указом компетенції Міністром оборони України видавались розпорядження за № 146/20/2095 від 26 травня 2003 р., № 146/1/11/463 від 13 листопада 2003 р., № 146/1/11/641 від 26 липня 2004 р., № 220/2098 від 7 жовтня 2004 р. про встановлення конкретних розмірів спірної надбавки військовослужбовцям в залежності від стажу військової служби та виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, встановленого Державним бюджетом для Збройних Сил України.
З аналізу зазначених розпоряджень та довідки про виплату позивачеві спірної надбавки слідує, що надбавка за безперервну службу нараховувалась відповідачем в розмірах, встановлених Міністром оборони України відповідно до положень Указу. Таким чином, дії військової частини з приводу виплати спірної надбавки були правомірними, тому підстав для нарахування надбавки, виходячи з граничних її розмірів, встановлених Указом, немає, а твердження ОСОБА_1 про наявність заборгованості є помилковими.
Виходячи з наведеного, колегія вважає, що позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню і компенсації за втрату частини цього забезпечення у зв'язку із порушенням строків виплати необгрунтований і не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 195, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу військової частини А 3476 задовольнити.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2006 року про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації втрати його частини у зв'язку з порушенням строків виплати скасувати та ухвалити постанову.
В позові ОСОБА_1 до військової частини А 3476 про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації втрати його частини у зв'язку з порушенням строків виплати відмовити.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.