КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-273/09 Головуючий у 1-й інстанції: Єременко С.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"08" вересня 2010 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Зайця В.С., Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Боборовицькому районі Чернігівської області на постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Боборовицькому районі Чернігівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги-,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Боборовицькому районі Чернігівської області (далі відповідач) нарахувати на її користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006-2007 рік, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2009 року позов задоволено частково: зобов’язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію з 02 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року, як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з підвищенням на 30% від мінімальної пенсії за віком. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду залишеню без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що позивачу державна соціальна допомога як дитині війни має розраховуватися з 02 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідно до мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням строків звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням та перебуває на обліку у відповідача.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі надбавки, встановленої для учасников війни.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов’язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006 рік, колегія суддів зазначає наступне:
Кабінет Міністрів України, розробляючи проект Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", спочатку вніс пропозиції про зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а потім, оскільки бюджет у першому півріччі був виконаний, вніс пропозицію про відновлення та поетапне виконання вказаної норми Закону.
Отже, виконання положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо підвищення на 30 відсотків пенсії громадян, на яких поширюється дія цього Закону, була пов'язана з реальними бюджетними можливостями України й з урахуванням наявності фінансових ресурсів.
Таким чином, суд правильно послались на ці обставини й вказав на те, що права позивача на отримання підвищеної пенсії за 2006 рік порушені не були, а відповідач не допустив неправомірної бездіяльності.
Розглядаючи позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2007 рік, колегія суддів зазначає наступне:
Пунктом 12 ст. 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Проте Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу підвищення до пенсії з 09.07.2007 року, правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
При винесені рішення до спірних правовідношень вірно було застосовано положення ст.ст.99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, як на цьому наполягав відповідач.
Так частиною 2 ст.99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивач звернулася до суду з адміністративним позовом 03 грудня 2008 року (арк.спр.9) то його позовні вимоги підлягають задоволенню в межах річного строку тобто з 03 грудня 2007 року.
Визначаючи розрахункову величину, з якої має проводитися нарахування позивачу підвищення до пенсії, відповідачу слід врахувати, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу як дитині війни.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції– без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Боборовицькому районі Чернігівської області –залишити без задоволення.
Постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: В.С.Заяць
Ю.І.Цвіркун