ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 липня 2010 року < Час проголошення > № 2а-7094/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Донця В.А., суддів Катющенка В.П. та Маруліної Л.О., за участю секретаря судового засідання Венгер А.В. вирішив адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГолови Верховного Суду України,
Верховного Суду України
провизнання протиправною бездіяльності
ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся з позовом до Держави України в особі Голови Верховного Суду України, Верховного Суду України про: визнання "протиправною бездіяльності Голови Верховного Суду України щодо нерозгляду заяви та скарги ОСОБА_1 від 08.02.2010 року та від 17.03.2010 року відповідно"; визнання "незаконним та таким, що не відповідає Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР 19 жовтня 1973 року №2148-VІІІ, Основним принципам, що стосуються ролі юристів, прийнятих восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 року положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", в частині, що стосується спеціального закону, яким має бути врегульовані питання участі у кримінальних справах в якості захисників інших фахівців права, а саме: абз. 4 п. 4 "які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги"; підпункт в) п. 5 "документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам"; останнє речення останнього абзацу п. 5 "Визнати правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2010 року провадження у справі відкрито в частині визнання протиправною бездіяльності Голови Верховного Суду України (далі – Відповідач) щодо нерозгляду заяви та скарги ОСОБА_1 від 08.02.2010 р. та від 17.03.2010 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, зокрема, що заяву Позивача від 08.02.2010 р. розглянуто неналежно. На думку Позивача, розгляд заяви відносився до компетенції Відповідача згідно з пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про судоустрій України", за яким Голова Верховного Суду України організовує роботу Президії та скликає Пленум Верховного Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнях, проте відповідь від 04.03.2010 р. №5-19н157 на звернення надав голова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України. Позивач вважає, що відповідь на заяву надана таким чином, щоб "ухилитися від розгляду заяви по суті", позаяк ця відповідь не містить спростування невідповідності законам України, практиці Європейського суду з прав людини, положень пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", також у відповіді не роз'яснено порядок її оскарження, чим порушено статтю 15 Закону України "Про звернення громадян", відповідно до якої рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Також Позивач звернув увагу суду, що розгляд його заяви відбувся без його участі.
Крім того, Позивач зазначив про неналежний розгляд Відповідачем скарги від 17.03.2010 р. Як зазначено в позовній заяві, відповідь від 13.04.2010 р. №5-19н252 на скаргу надано не Головою Верховного Суду України, а суддею, не надано роз'яснень порядку оскарження, відповідь є необґрунтованою – безпідставно зроблено посилання на відсутність законодавчого поняття "фахівець у галузі права".
У судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник Відповідача проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що відповіді на заяву та скаргу Позивача від 08.02.2010 р. та від 17.03.2010 р. надані з дотриманням вимог чинного законодавства. Як зазначив представник, питання щодо скликання Пленуму Верховного Суду України є повноваженнями Голови Верховного Суду України, відтак доцільність скликання Пленуму вирішується Головою, є його правом, а не обов'язком. Крім того, "Регламентом Пленуму Верховного Суду України", затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду України від 10 червня 2002 року №7 визначено порядок скликання та формування порядку денного Пленуму Верховного Суду України. Також, на думку представника Відповідача, відповідь на заяву було надано належною особою, оскільки Відповідач зобов'язав здійснити розгляд заяви голову Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, позаяк згідно з "Положенням про управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України", затвердженого наказом Голови Верховного Суду України від 3 квітня 2008 року №237к одним з основних завдань управління є вивчення скарг, звернень, клопотань громадян, ведення листування з цього приводу. Як зазначено у запереченні, скарга Позивача була розглянута з дотриманням вимог Закону України "Про звернення громадян", оскільки Верховний Суд України є найвищим органом, відповідно скарга на бездіяльність Голови могла бути подана безпосередньо до суду.
За клопотанням Позивача розгляд справи відповідно до статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювався колегією суддів.
Заслухавши пояснення Позивача, представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до Голови Верховного Суду України з заявою від 08.02.2010 р., в якій просив невідкладно внести на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання щодо приведення у відповідність до вимог Конституції, законів України та рішення Конституційного Суду України пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" в частині, що стосується фахівців права, які мають право бути захисниками лише на підставі спеціального закону та в частині, що стосується схвалення тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах. У заяві Позивач просив запросити його на розгляд вказаного питання та повідомляти письмово про всі дії, вчинені в реагування на звернення, чітко у строк та спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з дорученням від 10.02.2010 р. Відповідач доручив розгляд заяви від 08.02.2010 р. (вх. №262/0/15-10) Короткевичу М.Є. Верховний Суд України листом від 04.03.2010 р. №5-19н157 за підписом голови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України М.Є. Короткевича надав відповідь Позивачеві. У відповіді йдеться, зокрема, що відповідно до статті 55 Закону України "Про судоустрій України" Пленум Верховного Суду України дає роз’яснення з питань застосування чинного законодавства судам загальної юрисдикції. Такі повноваження Пленуму Верховного Суду України спрямовані на забезпечення правильного й однакового застосування законодавства судами України. Надання відповідних роз’яснень іншим особам або в інший, не передбачений законом спосіб, до повноважень Пленуму Верховного Суду України не належить. Зазначеним Законом також не передбачено розгляд на засіданні Пленуму Верховного Суду України питань застосування законодавства, внесення змін чи доповнень до чинних постанов Пленуму Верховного Суду України за наслідками розгляду звернень громадян. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. №8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" визнано правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають фахівців у галузі права до здійснення захисту у кримінальних справах. Така позиція судів з даного питання є правильною і такою, що не впливає негативно на авторитет судової влади.
Вважаючи дану відповідь неналежною, наданою не уповноваженою особою, необґрунтованою та такою, що не відповідає Закону України "Про звернення громадян", Позивач звернувся до Голови Верховного Суду України зі скаргою від 17.03.2010 р. про неналежний розгляд заяви від 08.02.2010 р.
У скарзі Позивач просив розглянути його заяву чітко у відповідності до законодавства України, взявши до уваги викладене в цій скарзі та інформацію, викладену у додатках. До скарги Позивач додав науково-практичну аргументацію невідповідності пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", зокрема, законодавству України та міжнародно-правовим актам.
На скаргу Позивача Верховним Судом України листом від 13 квітня 2010 року №5-19н252 за підписом судді Верховного Суду України Т.В. Гошовської надано відповідь Позивачеві. У цій відповіді Позивача повідомлено про відповідність пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" чинному законодавству та про відсутність законодавчого врегулювання поняття "фахівець у галузі права".
До матеріалів справи Позивачем долучено: диплом магістра права ОСОБА_1; договір від 22.10.2009 р. про надання правової допомоги Позивачем ОСОБА_4; довіреність на представництво Позивачем інтересів ОСОБА_4 в судах; постанову від 03.02.2010 р. Броварського міськрайонного суду Київської області про відмову в допуску до участі у справі захисником – магістра права ОСОБА_1
Позивач звернув увагу суду, що дані докази свідчать про його порушене право як магістра права, особи, яка могла б надати належну правову допомогу ОСОБА_4 та іншим особам. Відповідно це змусило звернутись до Відповідача з вимогою привести положення постанови Пленуму Верховного Суду України до вимог чинного законодавства.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 15 цього Закону встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина перша). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто (частина друга). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (частина третя). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (частина четверта).
Як вже зазначалось, Позивач вважає, що заява була розглянута не тією особою, до якої було скероване звернення і яка мала на це повноваження. Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням Позивача, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Відповідач доручив надати відповідь голові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, який і надав відповідь на заяву.
Крім того, "Положенням про управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України" передбачено, що одним з основних завдань управління є вивчення скарг, звернень, клопотань громадян, ведення листування. Також суд вважає слушним посилання представника Відповідача на підпункт 8 пункту 4 розділу ІV вказаного Положення, яким визначено одну з функцій підрозділу управління стосовно підготовки постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кримінального судочинства та статтю 53 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року №3018-III (з наступними змінами та доповненнями), за якою до повноважень Судові палати Верховного Суду України віднесено підготовку проектів постанов Пленуму Верховного Суду України (пункт 3 частини першої), в свою чергу голова Судової палати вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України пропозиції щодо необхідності роз'яснення судам окремих питань застосування законодавства у судовій практиці (пункт 5 частини третьої).
Отже, надання доручення Відповідачем про розгляд заяви Позивача голові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України не суперечить статті 15 Закону України "Про звернення громадян" та відповідає статті 53 Закону України "Про судоустрій України" в частині повноважень голови відповідної Судової палати.
Щодо посилання Позивача на пункт 3 частини першої статті 50 Закону України "Про судоустрій України", за якою Голова Верховного Суду України організовує роботу Президії та скликає Пленум Верховного Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнях, то слід зазначити, що повноваження про скликання Пленуму Верховного Суду України, внесення питань на розгляд є дискреційними повноваженнями Голови Верховного Суду України, тому не може тлумачитись як безумовний обов'язок, у тому числі у разі звернення з заявою з відповідними вимогами.
Також колегія суддів вважає, що незадоволення Відповідачем вимоги Позивача щодо запрошення його на розгляд питання про внесення на розгляд Пленуму Верховного Суду України відповідного питання не порушило права Позивача, позаяк вказане питання Відповідачем не вирішувалось, а Позивачеві була надана обґрунтована відповідь.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про звернення громадян" скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням – безпосередньо до суду.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про судоустрій України" Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Таким чином, Позивачеві слід було звернутись до суду з відповідною заявою щодо оскарження дій чи бездіяльності Відповідача.
Водночас відповідь на скаргу, надана суддею Верховного Суду України, яка входить до складу Пленуму Верховного Суду України згідно зі статтею 55 Закону України "Про судоустрій України", не суперечить чинному законодавству, зокрема, Закону України "Про звернення громадян".
Статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, –невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
Як убачається з матеріалів справи, відповіді на заяву та скаргу були надані в місячний строк, що не заперечувалось Позивачем.
Разом з тим колегія суддів вважає, що у відповідях на заяву та скаргу повинно було міститись роз'яснення про порядок їх оскарження, як це передбачено частиною четвертою статті 15 Закону України "Про звернення громадян", однак відсутність такого роз'яснення не може бути підставою для висновку про допущення Відповідачем бездіяльності. Як вже зазначалось, право Позивача на письмове звернення, його розгляд, отримання обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк Відповідачем не порушені. Також суд звертає увагу, що заява і скарга були підписані Позивачем як магістром права, юристом, тому твердження про відсутність спеціальних знань є безпідставними.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заява від 08.02.2010 р. та скарга від 17.03.2010 р. були розглянуті відповідно до вимог чинного законодавства, Позивачеві надана відповідь на поставлені запитання, Відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, добросовісно, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Оскільки вимог до Верховного Суду України Позивачем не заявлено, то у цій частині адміністративного позову також слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий Суддя В.А. Донець
Судді В.П. Катющенко
Л.О. Маруліна
Постанова виготовлена в повному обсязі 04.08.2010 р.