Справа №2-536\2010 рік
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 вересня 2010 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
Головуючого суддi - Андрусiва I.М.
з участю секретаря-Литвинюк І.М.
представника позивача –Стефківського І.В.
представника відповідача –ОСОБА_3
розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi Долинi справу
за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємця ОСОБА_5 про поновлення на роботі і стягнення зарплати за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до приватного підприємця ОСОБА_5 про поновлення на роботі і стягнення зарплати за час вимушеного прогулу , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 квітня 2009 року між нею та відповідачкою був укладений трудовий договір №633. Згідно даного договору вона зобов»язувалась виконувати роботу продавця, а фізична особа – оплачувати працю працівника на 0.5 ставки. З часу укладення договору до 01 березня 2010 року вона виконувала роботу продавця в магазині «Модерн». Під час роботи, 01 березня 2010 року виникли непорозуміння з приводу продажу чобіт покупцю ОСОБА_2 – ОСОБА_6, якій вона повернула з каси магазину 100 грн. У присутності останньої ОСОБА_5, вигнала її з роботи. Після цього відповідачка неодноразово пропонувала їй написати заяву про звільнення за власним бажанням погрожуючи їй при цьому, на що вона не погоджувалася, тому вирішила звільнити її самовільно, викликавши 01.03.2010 року на її зміну іншого продавця.
Таким чином вона не допустила жодного прогулу, на роботу не виходила тільки через небажання відповідачки її бачити. Крім незаконного звільнення ОСОБА_5 також не повністю виплатила їй заробітну плату, не провела розрахунку. До 01 січня 2010 року ОСОБА_5 виплачувала їй щомісячно по 1500 грн.,але за січень 2010 року зарплату не видала, заставивши розписатись про її отримання. За лютий 2010 року було їй недоплачено 982 грн., а також не виплачено 1400 грн. компенсації за невикористану відпустку при розрахунку. Загальна сума заборгованості по зарплаті складає 3982 грн.
Неправомірними діями ОСОБА_5 заподіяла їй значної моральної шкоди, так як було порушено її право на працю. Залишившись без зарплати вона змушена була перейти на повне утримання батьків, хоча є працездатною, а також позичати гроші. Наведені обставини пригнічують її, призводять до моральних страждань, переживань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають додаткових зусиль для організації її життя.Розмір моральної шкоди вона оцінює в 5000 грн.
Під час розгляду справи ОСОБА_4 позовні вимоги частково змінила та пояснила, що в ході судового розгляду справи відповідачка пред»явила копію наказу №1 від 17 березня 2010 року про звільнення її з роботи за прогули, хоча з даним наказом її ніхто не ознайомлював і про нього вона дізналася в суді. Просить визнати наказ №1 від 17 березня 2010 року, виданий приватним підприємцем ОСОБА_5 про звільнення її з роботи незаконним, формулювання її звільнення з роботи згідно п.4 ст 40 КЗпП України змінити на звільнення за власним бажанням, згідно ст. 38 КУпП, стягнути з ОСОБА_5 на її користь невиплачену заробітну плату і компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3980 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1500 грн. та 5000 моральної шкоди.
Позивачка позовні вимоги підтримала та пояснила ,що уклала з відповідачкою угоду на 0,5 ставки умови її влаштовували. 26.02.2010 року вийшла на роботу ,прийшла покупець ОСОБА_2 – ОСОБА_6,по чоботи які відклала на їншій зміні.ОСОБА_5.сказала,що чоботи коштують 600 грн.,покупець повинна доплатити 550грн.,які вона отримала від покупця Через годину ОСОБА_2 –ОСОБА_6повернулась та сказала ,що мала бути 100грн.знижки, перевірила серію і віддала покупцю 100грн.знижки. Після того подзвонила відповідачка та повідомила її, що не вистачає 100 грн.,що вона звільнена і сказала забиратись. Через деякий час відповідачка пропонувала їй прийти в Долинський РЦЗ та написати заяву на звільнення ,однак вона не погодилась на такі умови. 17.03.2010 року прийшов лист ,що вона звільнена, та запропоновано прийти в магазин для отримання заробітної плати.
Представник позивачки суду пояснив,що при звільненні відповідачка не пропонувала дати пояснення ОСОБА_4,не з»ясовувала причини не виходу її на роботу.Також відповідачка не ознайомила позивачку з наказом про звільнення.При видачі трудової книжки ОСОБА_5не повідомила позивачку про причину звільнення.З 03.03.2010 року по 16.03.2010 року позивачка не була на роботі ,оскільки її вигнала власниця.та не отримувала повідомлення,про те що звільнена з роботи.
ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала та пояснила, що звільнила
ОСОБА_4,оскільки та здійснила прогули. Не з»явилась на роботу 3.03.2010 року і під кінець робочого дня склали акт.На її дзвінки ОСОБА_4не відповідала, а з»явилась тільки 23.03.2010 року.Заробітну плату та відпускні виплатила.Моральну шкоду не визнає ,оскільки ОСОБА_4 здійснила прогули.Пояснення не відібрала так як позивачка не з»являлась на роботу.Вона направляла позивачці три листи для того щоб та з»явилась на роботу.Також думала що ОСОБА_4 прийде в Долинський РЦЗ та напише заяву до 17 березня 2010 року,однак та не приходила .Проводилась ревізія ,однак позивачка на ревізію не прийшла, по ревізії порушень не виявлено.
Суд заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.
В судовому засіданні та матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_4 та фізичною особою –субєктом підпрємницької діяльності з правом найму працівників ОСОБА_5 укладено безстроковий трудовий договір 17.04.2009 року, який був зареєстрований в Долинському РЦЗ ,на 0.5 ставки згідно якого позивачка працювала продавцем в магазині «Модерн» .
З пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_4 з 3.03.2010 року не виходила на роботу за що була звільнена відповідачкою 17.03.2010 року , згідно п.4 ст 40 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.4).
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку , прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня )без поважних причин.
Не вихід позивачки на роботу підтверджується також актами від 3.03.2010 року, від 5.03.2010 року ,від 8.03.2010 року,15.03.2010 року,складеними за участю відповідачки,охоронників магазину та іншого продавця ОСОБА_7та табеля обліку робочого часу.
Даний факт також знайшов підтвердження у повідомленнях даних відповідачкою 10.03.2010 року ,де ОСОБА_4 пропонувалось з»явитись в магазин «Модерн» ,15.03.2010 року, для пояснення причини відсутності невиходу на роботу з 3.03.2010 року , та повідомлення що позивачка буде звільнена за прогули на підставі ст.40 п.4 КЗпП . З даних , які містяться у повідомленні 11.03.2010 року ,де ОСОБА_4 попереджалась ,що буде звільнена за прогули на підставі ст.40 п.4 КЗпП,за невихід на роботу з 3.03.2010 року,та повідомлення ,що вона звільнена з роботи з 17.03.2010 року за ст.40 п.4 КЗпП України,де позивачці запропоновано з»явитись по заробітну плату за відпрацьований період і розрахункові.
На обгрунтування позовних вимог ОСОБА_4,зіслалась на те,що відповідачка вигнала її з магазину ,через конфлікт який мав місце 1.03.2010 року ,з приводу ціни чобіт тому прогулу вона не допускала, з наказом №1 від 17 березня 2010 року про звільнення її з роботи за прогули, її ніхто не ознайомлював і про нього вона дізналася в суді. Просить визнати наказ №1 від 17 березня 2010 року, виданий приватним підприємцем ОСОБА_5 про звільнення її з роботи незаконним, формулювання її звільнення з роботи згідно п.4 ст 40 КЗпП України змінити на звільнення за власним бажанням, згідно ст. 38 КупП.
Однак доводи позивачки про те, що вона не допустила прогулу,а на роботу не виходила тільки тому ,що ОСОБА_5вигнала її з магазину, судом не беруться до уваги оскільки спростовуються вищенаведеними доказами ,та її поясненнями про те,що вона не виходила на роботу у вказаний період, та не знайшли підтвердження іншими доказами по справі .
Про те,що ОСОБА_4не з»являється на роботу з 3.03.2010 року ,вбачається з пояснень даними ОСОБА_5до протоколу №09-10-060\18 від 11 березня 2010 року про адміністративне порушення складеного державним інспектором праці ОСОБА_8.
З показань свідка ОСОБА_7 встановлено ,що складався акт ,який вона підписувала про те,що ОСОБА_4 з 3.03.по 16.03 2010 року ,не виходила на роботу .ОСОБА_4 приходила з мамою і їй видали трудову книжку та виплатили заробітну плату за два місяці 23.03.2010 року.
Судом не беруться до уваги показання свідків ОСОБА_9,ОСОБА_10,
ОСОБА_11,оскільки вони не підтверджують доводів позивачки про поважну причину не виходу на роботу з 3.03.2010 року по час звільнення.
Як зазначено в позовній заяві та встановлено в суді сторони уклали трудовий договір ,а в п.п.7.10 .Договору зазначено,що при вирішенні питань не передбачених цим договором сторони керуються загальними нормами законодавства про працюУкраїни,чим
ОСОБА_4 потрібно було керуватись,оскільки вона перебувала в трудових правовідносинах з ОСОБА_5.
Також судом оцінюються критично її доводи, що з наказом №1 від 17 березня 2010 року про звільнення її з роботи за прогули, її ніхто не ознайомлював і про нього вона дізналася в суді, тому просить визнати наказ №1 від 17 березня 2010 року, виданий приватним підприємцем ОСОБА_5 про звільнення її з роботи незаконним, формулювання її звільнення з роботи згідно п.4 ст 40 КЗпП України змінити на звільнення за власним бажанням, згідно ст. 38 КупП.,оскільки як встановлено в суді вони спростовуються повідомленнями даними відповідачкою , про необхідність з»явитись ОСОБА_4для дачі пояснень та повідомлення причини невиходу на роботу ,та отримання розрахункових.
В позовній заяві позивачка вказала, що ОСОБА_5пропонувала їй писати заяву про звільнення за власним бажанням ,на що вона не погоджувалась ,на роботу не виходила,оскільки відповідачка цього не бажала .
Наведене дає підстави для висновку про те,що позивачка не виходила на роботу без поважних причин,у зв»язку з цим у ОСОБА_5 були підстави для звільнення її за п.4ст.40 КЗпП ,при звільненні відповідачкою були дотримано вимоги п.4 Постанови Кабінету України №1168 від 29.10.2009 року «Про деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою,яка використовує найману працю» .Трудова книжка позивачки заповнена у відповідності до вимог п.2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників ,затвердженої наказом Мінпраці ,Мін»юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року №58 (зі змінами ,внесеними наказом Мінпраці і Мінюсту від 8.06.2001 року №259\34\5.
Позовна вимога про не виплату заробітної плати і компенсацію за невикористану відпустку також не підлягає до задоволення,оскільки як встановлено в судовому засіданні та підтверджується копіями платіжних відомостей №1 за січень 2010 року ,позивачці виплачено 518,20грн., згідно копії платіжної відомості №2 за лютий 2010 року ,позивачці виплачено 518,16грн.,та згідно видаткового касового ордера ОСОБА_4 виплачено 306.40грн розрахункових та заробітної плати за березень 2010 року.
Не підлягає до задоволення вимога позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,оскільки такий згідно вимог ст.235 КЗпП України,підлягає стягненню при поновленні на роботі.
НЕ підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення моральної шкоди,оскільки в суді не здобуто доказів порушення законних прав позивачки при звільненні ,втрати нею нормальних життєвих зв»язків ,які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст.88 ЦПК.
На підставі викладеного ст.40 п.4 КЗпП України,88 ЦПК України, керуючись ст.ст.213-218 ЦПК України суд, -
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_4 до приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконним наказу №1 від 17 березня 2010 року «Про звільнення з роботи «та зміну формулювання звільнення -з звільнення з роботи згідно п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули)на звільнення за власним бажання ст.38 КЗпП України та стягнення невиплаченої заробітної плати ,компенсації за невикористану відпустку ,середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ,відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1000грн.витрат за надання правової допомоги адвокатом.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом десяти днів з дня ознайомлення з повним рішенням суду ,до апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.
СУДДЯ